Рішення № 69563310, 17.10.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6850/17

Провадження № 2/711/2222/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2017 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Степаненка О.М.,

за участю секретаря Чмих І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Азот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 1982 року він працював у ПАТ «Азот» та обіймав посаду на дату звільнення апаратника виробництва сечовини 6 розряду відділення з виробництва карбаміду цеху М-6.

Відповідно до наказу керівництва підприємства за № 478-вк від 03.05.2017 його було звільнено з посади за власним бажанням (в звязку з виходом на пенсію) на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України. На день звільнення відповідачем не було здійснено з ним повний розрахунок.

Згідно з довідкою № 454 від 18.08.2017 заборгованість з виплати заробітної плати складає 21215,35 грн.

Крім того, оскільки з дня його звільнення по даний час відповідач не сплатив йому заробітну плату, він, на підставі ст. 117 КзПП України, повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 06.05.2017 по 21.08.2017 (день звернення до суду), що складає 108 робочих днів.

У відповідності до довідки №456 від 18.08.2017 його середньоденна заробітна плата становить 476,63 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає до стягненню з відповідача на його користь становить 51476,04 грн.: (476,63 грн. х 108 днів).

На підставі вищевикладеного просить суд стягнути з ПАТ «Азот» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 21215,35 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51476,04 грн.

09.10.2017 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, розрахованого на день розгляду справи судом, у сумі 96046,26 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не зявився, до початку розгляду справи звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, відмовився від заяви про збільшення позовних вимог від 09.10.2017 та просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 21215,35 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51476,04 грн. (108 днів), який розрахований за період з 06.05.2017 по день розгляду справи судом.

Представник відповідача ПАТ «Азот» в судове засідання не зявився, про причину не явки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи рекомендованим листом, подав заперечення на позовну заяву. Зі змісту заперечення вбачається, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 21215, 35 грн. відповідач визнає. В задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені просили відмовити, оскільки, на їх думку, не виплата заробітної плати позивачу сталася не з вини товариства, а в звязку із тим, що підприємство опинилося у скрутному фінансовому становищі завдяки політичній та економічній обстановці у країні, а також в звязку із тим, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 29.05.2017 було винесено постанову про арешт майна ПАТ «Азот», завдяки якої були накладені арешти на рахунки товариства, що стало підставою для не виплати заробітної плати позивачу. Крім того, просять суд застосувати принцип співмірності під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розміру заборгованості по заробітній платі, яка значно менше ніж заборгованість за затримку розрахунку при звільненні. Крім того, 06.10.2017 відповідач ПАТ «Азот» звернувся до суду із клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 3 ст. 118 КЗпП України, оскільки позивачем при подачі позову до суду не додані докази звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу, в порядке п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України, та відмови судом у його видачі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, у разі якщо: заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Зі змісту доданих до позовної заяви позивачем документів, а саме: довідки від 18.08.2017 за № 454, вбачається, що відповідачем нарахована позивачу, але невиплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 21215,35 грн., що свідчить про відсутність спору про суму заборгованості. Однак, доказів, щодо нарахування відповідачем заборгованості за затримку розрахунку при звільненні, а отже визнання останніми права позивача на її отримання, не має, що, на думку суду, свідчить про наявність між сторонами спору про право, що в свою чергу виключає можливість звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу в порядку п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України. Факт невизнання відповідачем права на отримання позивачем заборгованості за затримку розрахунку при звільненні також підтверджена змістом заперечення на позовну заяву.

Дана позиція підтверджується п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», в якій зазначено, що не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до наказу № 478-вк від 03.05.2017 ОСОБА_1 звільнений з роботи, з посади апаратника виробництва сечовини 6 розряду відділення з виробництва карбаміду цеху М-6 з 05.05.2017, на підставі ст. 38 КЗпП (за власним бажанням, в звязку із виходом на пенсію). Дані обставини підтверджуються записом у трудовій книжці позивача.

Відповідно до довідки виданої ПАТ «Азот» 18.08.2017 за № 454, нарахована, але не виплачена позивачу заробітна плата станом на 17.08.2017 складає 21215,35 грн.: за лютий 2017 року 2086,52 грн., березень 2017 року 5317,33 грн., квітень 2017 року 6575,72 грн., травень 2017 року 7235,78 грн.

Обчислення середнього заробітку проводиться в порядку встановленому постановою КМУ № 100 від 08.02.1995. Згідно вимог вищевказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Період невиплати позивачу заробітної плати складає 108 робочих днів (06.05.2017 по 09.10.2017). Відповідно до довідки виданої 18.08.2017 ПАТ «Азот» за № 456 середньоденний заробіток позивача складає 476,63 грн. Таким чином, середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку по день винесення судом рішення становить 51476,04 грн. (476,63 х 108).

Станом на час розгляду справи, встановлено, що КП ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826) не ліквідоване, що підтверджується даними інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань МЮУ.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст. 15 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2,3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 21.08.2017) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі № 4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП).

Крім того, відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, оскільки згідно довідки виданої ПАТ «Азот» 18.08.2017 за № 454, нарахована, але не виплачена позивачу заробітна плата складає 21215,35 грн. остання підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, з відрахуванням обовязкових платежів. При цьому, сам по собі факт відсутності коштів у товаристві не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. До того ж, під час розгляду справи судом не встановлено вини позивача, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, то враховуючи те, що оскільки період затримки виплати заробітної плати позивачу становить 108 робочих днів (за період з 06.05.2017 по 09.10.2017), середньоденний розмір зарплати позивача становить 476,63 грн., тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають кошти за затримку розрахунку у розмірі 51476,04 грн. (476,63 х 108).

Такі висновки суду узгоджуються із правовими позиціями ВСУ у справі № 6-113цс16 від 27.04.2016, у справі № 6-60цс13 від 03.07.2013.

Крім того, згідно з абзацом пятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір це обовязок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

На думку суду, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилання відповідача в запереченні на позов на відсутність вини товариства у не виплаті заробітної плати позивачу, оскільки не виплата коштів позивачу, відповідно до довідки від 18.08.2017 за № 454, почалася з лютого 2017 року та продовжилася в березні 2017 року, квітні 2017 року, травні 2017 року. Відповідно до доказів наданих відповідачем до заперечення на позов, постанова про арешт рухомого та нерухомого майна ТОВ «Азот» була постановлена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 29.05.2017, тобто значно пізніше ніж почалося порушення трудових прав позивача. Також не може бути підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, твердження відповідача в запереченні на позов на тривалий період здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби та арешт всього майна ПАТ «Азот», в тому числі і рахунків з яких працівникам товариства виплачувалася заробітна плата, оскільки відповідачем не було суду доведено жодними доказами, які дії були вжиті ними стосовно як найшвидшого відновлення порушених прав позивача (оскарження постанов державного виконавця про накладення арешту тощо).

Крім того, відповідачем до суду надана копія постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 29.05.2017 про накладення арешту на рухоме і нерухоме майно, але відомостей про накладення арешту на рахунки відповідача, з яких виплачувалася заробітна плата, надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Частиною пятою статті 97 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною шостоюстатті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

За таких обставин не доведено накладення арешту на кошти, призначені для оплати праці працівників боржника. А при ум ові наявних таких арештів боржник зобовязаний був вжити всіх заходів для звільнення від арешту таких коштів.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

На підставі ст.ст. 79, 88 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ПАТ «Азот» в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, ЗУ «Про оплату праці», ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати»; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 233, 238, 237-1 КЗпП, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ № від 15.10.2013 № 9- рп/2013, ст.ст. 77, 78 ГК України, ст. 176 ЦК України, ЗУ «Про судовий збір», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 174, 79, 88, 209 -223, 367 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Азот» про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 21215,35 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення в сумі 51476,04 грн., а всього 72691,39 грн.

Рішення по заробітній платі в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» судовий збір в дохід держави в сумі 640 грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: ОСОБА_3