Постанова № 69557057, 10.10.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3106/17

Провадження № 2-а/645/134/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Погрібняк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив зобов'язати відповідача призначити з 14 грудня 2016 року позивачу пенсію за віком у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є особою похилого віку, яка потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досяг пенсійного віку і має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком. Трудовий стаж ОСОБА_1 складає 30 років. 20 листопада 1996 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач мешкав у м. Харкові, Україна. Позивачу пенсія не призначалась, відповідно пенсійних виплат позивач не отримує. На звернення до відповідача про призначення пенсії йому було неправомірно відмовлено, чим порушені його Конституційні права.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, через канцелярію суду надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій також позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте в матеріалах справи містяться заперечення відповідно до яких останні посилались на те, що відповідно до ст. 92 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. На момент виїзду до Держави Ізраїль, ОСОБА_1 на обліку в Управлінні як пенсіонер не перебував. Згідно зі ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була пропущена встановлена Конституцією України процедура її розгляду, ухвалення або набрання ним чинності. Оскільки ст. 92 ЗУ Про пенсійне забезпечення» не визнана Конституційним Судом України неконституційною, тому є чинною та підлягає застосуванню у цих відносинах. ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, що набрав чинності 01.04.2004 року, призначення пенсії громадянам, які постійно проживають за кордоном не передбачено. Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.102009 р., яким положення пункту 2 частини першої статті 49 та положення другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнані неконституційними, на думку Управління стосується права громадян на одержання вже призначеної пенсії. На підставі викладеного просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши наявні матеріали справи, вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є особою похилого віку (68 років), має трудовий стаж 30 років. 20 листопада 1996 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією закордонного паспорта серії НОМЕР_1. До виїзду за кордон позивач мешкав за адресою - АДРЕСА_1, Україна. До виїзду за кордон та станом на сьогоднішній день, позивачу пенсія не призначалась, відповідно пенсійних виплат позивач не отримує.

Представник ОСОБА_1 14.12.2016 року особисто із заявою (усною і письмовою) та оригіналами необхідних документів звернувся до управління ПФУ для вирішення питання призначення пенсії та листом № 14778/Б-116 від 10.01.2017 року направив заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 з доданими документами уповноваженим органам (лист від 10.01.2017 року № 14778/Б-11).

Крім того, представник ОСОБА_1 20.04.2017 року особисто із заявою (усною і письмовою) та оригіналами необхідних документів звернувся до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м . Харкова для вирішення питання призначення пенсії. У прийнятті оригіналів документів для розгляду було відмовлено. Інспектор зазначив, що пенсія громадянам, які постійно мешкають за кордоном, не призначається (лист від 21.06.2017 року № 4833М606).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV(далі - Закон № 1105-XIV) та Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII(далі - Закон № 1788-XII), якими встановлений порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1105-XIV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1105-XIV, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем, проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У п. 7 Порядку встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) заявника.

Згідно п. 16 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.

За приписами п.29 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III(далі - Закон № 2235-III) документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України і у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону № 1105-XIV за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком.

Як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Відповідно до положень ст. 2 Закону № 2235-III, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

На підставі ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із положень Конституції України, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Крім того слід зазначити, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Підвищення грошового доходу (пенсії) позивачу відсутнє, оскільки пенсія не призначалась.

Відповідно до положень ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація повинна виплачуватися лише у випадку нарахування пенсії і подальшої затримки в її виплаті.

Відповідач не призначав пенсію позивачу і не допускав затримки у виплаті пенсії на один і більше календарних місяців.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 8-11, 17-18, 41, 69, 71, 86, 99, 122, 158, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 14 грудня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя -