Рішення № 69555136, 09.10.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/2667/17

провадження №2/619/1501/17

Заочне Рішення

Іменем України

09 жовтня 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді - Нечипоренко І.М.

за участю секретаря

судового засідання - Носачової І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми,

установив:

Позивач просить суд ухвалити рішення, згідно якому стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 40,000грн, 3% річних в розмірі 3265,00грн, пеню в розмірі 42059,17грн, інфляційне збільшення боргу в розмірі 33123,44, судовий збір 1184,00грн, посилаючись на те, що 22 серпня 2014 року вона позичила відповідачу грошову суму у розмірі 40,000грн. Передачу грошей та її отримання відповідач ОСОБА_3 підтвердив власноручно написаною розпискою, виданою того ж дня. За домовленістю між ними борг повинен бути повернений за її першою вимогою. 30 жовтня 2014 року нею було направлено відповідачу вимогу про повернення боргу. До теперішнього часу борг їй не повернутий. На протязі тривалого часу вона звертається до відповідача з проханням повернути борг, але на протязі 30 днів він не повернув борг та вона має право на отримання процентів.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за останнім відомим вказаним у позові місцем проживання: АДРЕСА_1

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, надавши заяву, в якій повідомляється, що позовні вимоги підтримує та просить справу слухати без її участі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

З письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6 - 63цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Судом встановлено, що згідно розписки від 22 серпня 2014 року ОСОБА_3 взяв у борг та зобов'язався повернути ОСОБА_2 борг в сумі 40,000грн.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Відповідач не виконав умови договору та не повернув грошові кошти.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд погоджується з наведеними позивачем письмовими розрахунками, згідно якому: три проценти річних від простроченої суми за період 28.11.2014-17.08.2017 становлять 3265,00грн, втрати від інфляції - 33123,44грн.

Щодо нарахування процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 42059,17грн, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають частковому задоволеннюна рівні облікової ставки Національного банку України, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.536 та ч. 1 ст.1048 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14, у ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики не визначений розмір процентів. Враховуючи те, що договором позики розмір плати за користування нею не встановлено, а обставин, передбачених ч. 2 ст. 1048 ЦК України, не вбачається, тому обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ.

Таким чином, розмір процентів за користування позикою у розмірі облікової ставки НБУ за період 28.11.2014-17.08.2017 становить 21080,34грн., а не подвійної, як про це просить позивач, про що мається відповідний розрахунок.

У відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст. 209 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-216, 218, 224-226 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 40,000грн, три проценти річних - 3265,00грн, проценти за користування позикою у розмірі облікової ставки НБУ - 21080,34грн, втрати від інфляції 33123,44грн, судовий збір в розмірі 1184,00грн, а всього 98652,78 грн. (дев'яносто вісім тисяч шістсот п'ятдесят дві гривні 78 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І. М. Нечипоренко