Рішення № 69548318, 10.10.2017, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3726/17

2/214/2422/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 жовтня 2017 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу складі:

головуючого - судді Гринь Н.Г.,

при секретареві - Печарник З.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 Валех огли,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Кривому Розі, позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремгідромаш» про стягнення збереженого середнього заробітку,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремгідромаш» про стягнення збереженого середнього заробітку, в якому просить суд: стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період проходження строкової військової служби з 22.06.2016 року по 28.03.2017 року у сумі 21623 грн. 24 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04.02.2016 року його було прийнято на роботу ТОВ «Ремгідромаш» на посаду вантажника вантажної дільниці, відповідно до наказу підприємства №36-к від 04.02.2016 року. 27.05.2016 року з займаної посади його було звільнено на підставі п.3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу №195-к від 27.05.2016 року. Після призову, у червні 2016 року, за місцем служби йому були надані розяснення законодавства, з яких йому стало відомо, що за військовослужбовцями строкової служби зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві в яких вони працювали на час призову. У звязку з чим 24.07.2017 року позивачем було направлено на ТОВ «Ремгідромаш» лист з проханням скасувати наказ №195-к від 27.05.2016 року, поновити його на роботі та виплачувати середній заробіток до дня його фактичної демобілізації. Саксаганським РВК також було направлено лист №2/283 від 20.07.2016 року в якому повідомлено до ТОВ «Ремгідромаш» про призов ОСОБА_3 на строкову військову службу та гарантії, які передбачені для таких працівників. На заяву позивача, відповідачем було надано відповідь №166 від 02.08.2016 року, якою було відмовлено в поновленні на роботі та виплаті середнього заробітку в період строкової служби. Відмова була обґрунтована тим, що його було звільнено за власним бажанням, а на строкову службу було призвано 21.06.2016 року через 25 днів після звільнення. Позивач вважає дії відповідача такими, що не відповідають вимогам законодавства, у звязку з чим змушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні, пояснив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з підстав зазначених в позовній заяві та наполягає на їх задоволені в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, пояснила, що з позовними вимогами не згодна, надала заперечення на позовну заяву згідно з якою просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, у судовому засіданні були встановлені такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що працює на ТОВ «Ремгідромаш» начальником дільниці, 27 травня 2016 року їй стало відомо, що позивач зателефонував майстру дільниці щоб звільнитись, вона візувала наказ та заяву про звільнення позивача. В усній бесіді позивач вказав, що хоче відпочити перед службою у армії.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що працює на ТОВ «Ремгідромаш» на посаді інспектора по кадрам вказавши, що позивачу у травні 2016 року надійшла повістка з районного воєнкомату, а 27.05.2016 року їй зателефонував майстер дільниці ОСОБА_4 де працював позивач. ОСОБА_2 в усній бесіді вказувала позивачу, що рано звільнятись, оскільки повістка датована червнем місяцем, але ОСОБА_3 наполягав на звільненні негайно. ОСОБА_2 надала зразок заяви про звільнення за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, яку позивач заповнив. Положення ч.3 ст. 119 КЗпП України позивачу вона не розяснювала.

Так, відповідно до трудової книжки АФ №303552 від 19.09.2014 року виданої на імя ОСОБА_3, останній 04.02.2016 року згідно до наказу №36к від 04.02.2016 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Ремгідромаш» на посаду вантажника вантажної дільниці (а.с.4 зі звороту).

Згідно запису №8 трудової книжки ОСОБА_3 від 27.05.2016 року, наказом №195к від 27.05.2016р. звільнено у звязку з призовом на військову службу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з військовим квитком серії АВ №104691 від 22.06.2016р., виданим Саксаганським військовим комісаріатом Дніпропетровської області на імя ОСОБА_3, останній призваний на військову службу і направлений у військову частину 22.06.2016 року (а.с.5).

Листом №166-арх від 02.08.2016р. ТОВ «Ремгідромаш» на звернення ОСОБА_3, йому було відмовлено в будь-яких нарахуваннях та виплат у звязку з відсутність на те законних підстав, оскільки наказом №195к від 27.05.2016 року його було звільнено з ТОВ «Ремгідромаш» на підставі поданої ним заяви за власним волевиявленням та зазначено, що відповідно до листа військового комісару Саксаганського районного військового комісаріату ОСОБА_6 від 17.06.2016 року вих. №2/275, ОСОБА_3 було призвано на строкову військову службу 21 червня 2016 року тобто тільки через 25 днів після звільнення, таким чином поновити позивача на посаді вантажника вантажної дільниці ТОВ «Ремгідромаш» з 27.05.2016 року неможливо. У разі поновлення на посаді, вони змушені будуть звільнити його за прогул, оскільки в період з 27.05.2016 року по 21.06.2016 р. за місцем роботи не зявлялися, на службі у Збройних Силах України не перебували (а.с.6-8).

Відповідно до повісток військового комісара Саксаганського райвійськкомату підполковника ОСОБА_6, ОСОБА_3 повідомлено, що він призваний на строкову військову службу і наказано йому 08.06.2016 року до 06-00 год. та 21.06.2016р. до 06-15 год. зявитися для відправки на збірний пункт (а.с.10).

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини цивільної справи, вислухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши надані сторонами докази, досліджені в судовому засіданні, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, мотивуючи своє рішення наступним чином.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом або фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу, є підставою для припинення трудового договору.

Відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно ч. 4 ст. 119 КЗпП України, яка діяла на час звільнення позивача, за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звільнення 27 травня 2016 року позивача ОСОБА_3 не було призвано на строкову військову службу. Згідно листа Саксаганського районного військового комісаріату від 20.07.2016 року № 2/283, направленого керівнику ТОВ «Ремгідромаш», ОСОБА_7 призвано на строкову військову службу 21 червня 2016 року.

Отже, суд приходить до висновку, що у випадку звільнення працівника не у період призову на строкову військову службу не можуть бути застосовані гарантії, визначені ст.119 КЗпП України.

Виходячи з викладеного, суд вважає помилковим твердження позивача про те, що його було звільнено під час призову на строкову військову службу, що унеможливлювало звільнення.

За вказаних обставин відсутні підстави, з якими п. 3 ч. 1 ст. 119 КЗпП України пов'язує збереження за позивачем ОСОБА_3 місця роботи та середнього заробітку.

Позовні вимоги щодо визнання формулювання причини звільнення неправильними або такими, що не відповідають чинному законодавству, позивачем не заявлялись, отже підстави для надання оцінки формулюванню причин звільнення та для зміни формулювань причин звільнення у суду відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні його позову про стягнення середнього заробітку за період проходження строкової військової служби з 22.06.2016 року по 28.03.2017 року у сумі 21623, 24 грн. слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 119 КЗпП України, Указом Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст.ст. 6,10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, суд ,-

в и р і ш и в:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремгідромаш» про стягнення збереженого середнього заробітку - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний судДніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржено особами, які не були присутні під час оголошення рішення у той самий термін, та тим самим шляхом з моменту отримання ними рішення суду.

Суддя Н.Г. Гринь