Постанова № 69545877, 12.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року Справа № 910/1671/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017у справі№ 910/1671/17 Господарського суду міста Києваза позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"доПублічного акціонерного товариства "Банк Софіївський"провизнання припиненим зобов'язання, визнання припиненою іпотекуза участю представників сторін:

позивача: Кульчицький О.В.

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Софіївський" про визнання припиненим зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря", що виникли з кредитного договору № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Софіївський" як кредитором та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" як боржником; визнання припиненою іпотеки по іпотечному договору № 32/1-1-1-28-Іп-37, посвідченого 30.05.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Софіївський" як іпотекодержателем та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 як іпотекодавцем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/1671/17 (суддя Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Мальченко А.О., Агрикової О.В.), в позові в частині позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 відмовлено; провадження в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою по іпотечному договору № 32/1-1-1-28-Іп-37, що посвідчений 30.05.13 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. за реєстровим номером 2731 - припинено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/1671/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та визнати припиненим зобов'язання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря", що виникли з кредитного договору № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Софіївський" як кредитором та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" як боржником.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на неправильне застосування судами ст.ст. 34, 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо початку запровадження у банку тимчасової адміністрації і її правових наслідків.

11.10.2017 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Банк Софіївський" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря" було укладено кредитний договір № 32/1-1-1-28, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику інвестиційний кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії лімітом 12000000,00 грн. на наступні цілі: - фінансування придбання нового обладнання (технологічних ліній), та/або такого що було у користуванні, а також його модернізації та реконструкції; - фінансування витрат, пов'язаних з введенням в експлуатацію нового обладнання; - фінансування придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій авторських прав, дозволів, програмних продуктів), в рамках модернізації (удосконалення, що відповідає сучасним вимогам і виробництва позичальника; - фінансування придбання земельних ділянок; - фінансування будівництва, реконструкції нерухомості (за виключенням об'єктів які підпадають під визначення "проектне фінансування"); - поповнення обігових коштів на розвиток новою напрямку бізнесу: зі сплатою 10% (десять відсотків) річних (надалі - "відсотки").

Судами також визначено, що відповідач мав невиконані зобов'язання з повернення коштів за укладеними між ним та третіми особами договорами, зокрема:

- за договором № 020/47/123 строкового банківського вкладу (депозиту) від 27.04.2015 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_8, в сумі 98000,00 євро;

- договором банківського рахунку фізичної особи № 31 від 09.01.2013, укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_8, залишок грошових коштів за яким станом на 22.12.2015 становив 40592,90 євро;

- договором № 020/47/078 строкового банківського вкладу (депозиту) від 08.09.2014 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та громадянкою України ОСОБА_8, в сумі 1934610,00 грн.;

- договорами № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02.10.2014 (зі змінами та доповненнями) та № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02.10.2014 (зі змінами та доповненнями), укладеними між відповідачем та ОСОБА_9, в сумі 207050,10 доларів США;

- договором № 020/47/239 строкового банківського вкладу (депозиту) від 23.11.2015, укладеним між відповідачем та ОСОБА_10, в сумі 45000,00 доларів США;

- договором № 020/47/249 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07.12.2015 (зі змінами та доповненнями), укладеним між відповідачем та ОСОБА_11, в сумі 60000,00 доларів США.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанції, 22.12.2015 між громадянкою України ОСОБА_8 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеними між відповідачем та ОСОБА_8 договорами, а саме:

- за договором № 020/47/123 строкового банківського вкладу (депозиту) від 27.04.2015 (зі змінами та доповненнями) в сумі 98000,00 євро;

- за договором банківського рахунку фізичної особи № 31 від 09.01.2013, залишок грошових коштів за яким станом на 22.12.2015 становив 40592,90 євро;

- за договором № 020/47/078 строкового банківського вкладу (депозиту) від 08.12.2014 (зі змінами та доповненнями) в сумі 1934610,00 грн.

18.12.2015 між громадянином України ОСОБА_9 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_9 договором № 020/47/099 строкового банківського вкладу (депозиту) від 02.10.2014 (зі змінами та доповненнями) в сумі 207050,10 доларів США.

18.12.2015 між громадянкою України ОСОБА_10 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між відповідачем та ОСОБА_10 договором № 020/47/239 строкового банківського вкладу (депозиту) від 23.12.2015 в сумі 45000,00 доларів США.

18.12.2015 між громадянином України ОСОБА_11 та позивачем укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого з моменту його підписання позивач набув права вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів за укладеним між ПАТ "Банк "Софійський" та громадянином України ОСОБА_12 договором № 020/47/249 строкового банківського вкладу (депозиту) від 07.12.2015 (зі змінами та доповненнями) в сумі 51250,00 доларів США.

Судами також визначено, що повідомленнями від 18.12.2015 та 22.12.2015 відповідач був проінформований про укладення вищевказаних договорів про відступлення права вимоги.

Згідно постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 916 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 22.12.2015 № 235 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 22.04.2016 № 284 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.04.2016 № 563 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський" та делегування повноважень ліквідатора банку.

Предметом позову у справі є позовні вимоги про визнання припиненим зобов'язання позивача, що виникли з кредитного договору № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013, та визнання припиненою іпотеки по іпотечному договору № 32/1-1-1-28-Іп-37, укладеного між відповідачем як іпотекодержателем та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 як іпотекодавцем.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що в силу укладених між позивачем та третіми особами договорів про відступлення права вимоги позивач станом на 22.12.2015 набув право вимоги до відповідача на загальну суму 12610688,76 грн., що свідчить про наявність у позивача та відповідача вимог, які є зустрічними, однорідними та грошовими, строк виконання яких настав. 22.12.2016 позивач на підставі ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто повністю виконав зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013 шляхом вчинення одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог.

03.03.2017 позивач подав суду першої інстанції заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором № 32/1-1-1-28-Іп-37, укладеним відповідачем як іпотекодержателем та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7 як іпотекодавцем, у зв'язку із чим місцевий господарський суд на підставі ч. 4 ст. 78 та ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження в частині позовних вимог про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором №32/1-1-1-28-Іп-37.

Вирішуючи спір по суті в іншій частині заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної, виходив з того, що оскільки відповідач не є власником банківських вкладів та банківських рахунків, право вимоги за якими йому було відступлено фізичними особами, у нього були відсутні кошти на поточних та/або депозитних рахунках на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку, вчинений позивачем 22.12.2016 односторонній правочин, яким позивач на підставі ч. 2 ст. 601 ЦК України повідомив відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором № 32-1-1-1-28 від 17.05.2013

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках, встановлених договором або законом (ч. 5 ст. 602 Цивільного кодексу України).

За змістом названих правових норм залік можливий лише при наявності таких умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого, те саме повинно бути і з боржником; однорідні, зокрема можна зарахувати грошовий борг проти грошового, а також необхідно, щоб за обома вимогами настав вже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.

Статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Спеціальним законом, яким унормовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацію банків, є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно із яким тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 2 цього Закону).

Стаття 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно із пункт 3.3 глави 3 розділу II Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2, Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в неплатоспроможному банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

За пунктом 3.6 глави 3 розділу II Положення з дня призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію: - призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради, правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту); - виконавчою дирекцією Фонду надається доручення уповноваженому структурному підрозділу Фонду організувати повідомлення банків, Державної служби фінансового моніторингу України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Міністерство фінансів України, Державну фіскальну службу України, Міністерство внутрішніх справ України, Державну виконавчу службу України, Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Пенсійний Фонд України, спеціалізовані небанківські іпотечні фінансові установи другого рівня, про здійснення Фондом тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію. Повідомлення направляються Фондом від імені Фонду.

Відповідно до ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Так, частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Судами встановлено, що постановою Правління Національного банку України № 916 від 22.12.2015 ПАТ "Банк "Софійський" віднесено до категорії неплатоспроможних і відповідно до вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 235 від 22.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софійський".

Як свідчать матеріали справи та зазначає скаржник, згідно із вказаним рішенням у ПАТ "Банк "Софійський" запроваджено тимчасову адміністрацію з 23.12.2015 до 22.03.2016 включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк "Софійський" ОСОБА_13 строком на три місяці з 23.12.2015 до 22.03.2016 включно.

Разом з тим, за твердженнями позивача, зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося 22.12.2015, тобто до запровадження у ПАТ "Банк "Софійський" тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим заборона здійснення зарахування зустрічних вимог, встановлена ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не застосовується до спірних правовідносин.

З вказаних підстав колегія суддів вважає також помилковими висновки судів попередніх інстанцій про невідповідність правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки як свідчать матеріали справи відповідна заява вчинена позивачем до початку і процедури ліквідації ПАТ "Банк "Софійський".

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало повно і всебічно встановити обставини наявності у третіх осіб і набуття позивачем прав вимоги до відповідача за договорами банківського вкладу (депозиту) та банківського рахунку, з'ясувати наявність правових підстав для здійснення позивачем зарахування зустрічних вимог, визначити дату проведення такого зарахування та правомірність його здійснення з урахуванням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, надати правову оцінку всім доводам сторін, об'єктивно оцінити інші докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у справі № 910/1671/17 скасувати.

Справу № 910/1671/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир