Постанова № 69545745, 11.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р. Справа № 902/612/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1ЕМ.ДЖІ" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.09.17р. у справі № 902/612/17 (суддя В.В. Матвійчук)

за позовом публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (м. Київ)

до товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1Ем.Джі." (Вінницька обл. с. Жмеринка)

про стягнення 18 184, 43 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю від 05.10.2017р. №466;

відповідача - ОСОБА_3, представник за довіреністю від 14.05.2016р.;

Судом роз’яснено представникам сторін права та обов’язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1ЕМ.ДЖІ" заборгованості в розмірі 18 184, 43 грн.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.06.2017р. позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1Ем.Джі." звернулося до господарського суду Вінницької області з зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 75 830, 77 грн. заборгованості.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 04.09.2017р. зустрічну позовну заяву повернуто ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі." на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.09.17р. у справі № 902/612/17 позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1ЕМ.ДЖІ" на користь публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 9233, 40 грн. основного боргу, 8 151,14 грн. інфляційних втрат, 799,13 грн. 3% річних та 1 599, 93 грн. витрат зі сплати судового збору; в задоволенні позову в частині стягнення 0,76 грн. 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1Ем.Джі." звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що невиконання філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" своїх зобов`язань щодо відвантаження зерна належної якості є неналежним виконанням умов договору №01/07/14 від 01.07.2014р. перед ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі." Скаржник зазначає, що п. 3.4. договору передбачено, що у випадку повернення неякісного вантажу виконавець (філія ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП") зобов'язаний відшкодувати витрати замовника (ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі.") згідно виставлених рахунків та претензій. Обставини та обґрунтування завданих ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі." збитків внаслідок неналежного виконання філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" умов договору №01/07/14 від 01.07.2014р. викладені у зустрічній позовній заяві ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі.".

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1Ем.Джі." надіслало до суду клопотання (вх. №3157/17 від 09.10.2017р.) та додаткові обґрунтування до клопотання (вх. №29420/17 від 11.10.2017р.) в яких просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Аграрний фонд", оскільки товариство було замовником послуг. які стали причиною спірних правовідносин, що являється предметом даного спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1Ем.Джі." надіслало до суду клопотання (вх. №29419/17 від 11.10.2017р.) про долучення додаткових доводів до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в яких зазначає, що ПАТ "Аграрний фонд" передав філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" зерно пшениці 3 класу 2013 року, тому у відносинах, що склалися, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виступає зберігачем зерна. ПАТ "Аграрний фонд" уклавши з ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі" договір про надання послуг №12-04/14 від 17.02.2017р. та видавши дозвіл на відвантаження та довіреність на отримання зерна, належного ПАТ "Аграрний фонд", тим самим встановив з ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі" відносини щодо представництва інтересів ПАТ "Аграрний Фонд" перед ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з питань отримання у зберігача зерна, раніше переданого ПАТ "Аграрний фонд" на зберігання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Договір 01/07/14 від 01.07.2014р. був укладений ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі" на виконання представницьких повноважень, якими його наділив договором ПАТ "Аграрний фонд", задля повернення зберігачем зерна, яке ПАТ "Аграрний фонд" раніше передав на зберігання. Отже, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", як зберігач повинен був повернути і відповідно відвантажити ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі." саме те зерно, яке ПАТ "Аграрний фонд" передав йому на зберігання. Додатковим обґрунтуванням того, що послуга по відвантаженню зерна надана неналежної якості є те, що послуга з відвантаження є невід`ємною частиною виконання договору зберігання зерна укладеного між ПАТ "Аграрний фонд" та філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП", при цьому зберігач зобов’язаний повернути поклажодавцеві зерно саме тієї якості, яке було отримано на зберігання.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №29424/17 від 11.10.2017р.) в якому позивач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.09.2016р. (враховуючи ухвалу від 27.09.2017р. про виправлення описки) скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Розглянувши клопотання скаржника про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Аграрний фонд", судова колегія зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи (абзац 7 пункту 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. із змінами та доповнення "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Таким чином, слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Враховуючи те, що предметом даного спору є вимога позивача про стягнення заборгованості за надані послуги по відвантаженню зерна, згідно договору №01/07/14 від 01.07.2014р., сторонами якого є ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" та ТОВ "ОСОБА_1Ем.Джі.", судова колегія апеляційного суду приходить до висновку про те, що підстави для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Аграрний фонд" відсутні, оскільки прийняте судом рішення жодним чином не стосується та не впливає на права та обов'язки товариства щодо однієї із сторін спору. Наведені відповідачем мотиви в клопотанні базуються на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

В судовому засіданні 11.10.2017р. представник скаржника підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 11.10.2017р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, між філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП" (виконавець) та ТОВ "ОСОБА_1ЕМ.ДЖІ" (замовник) укладено договір від 01.07.2014р. №01/07/14 (а.с. 11).

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець надає замовнику послуги по відвантаженню зерна пшениці ПАТ "Аграрного фонду" згідно договору про надання послуг №12-04/14 від 17.02.2014р. між виконавцем та ПАТ "Аграрний фонд", дозволу на переміщення зерна від 16.06.2014 року № 41-09/218 та довіреності від 16.06.2014 року № 3544.

Замовник зобов'язується оплачувати виконавцю надані послуги в розмірі 66,00 грн. (в т.ч. 11,00 ПДВ) за відвантаження та зважування однієї тонни зерна пшениці залізничним транспортом згідно виставлених рахунків виконавця, виконавець зобов'язується вчасно виставляти рахунки замовнику на оплату послуг згідно даного договору (п.п 2.1., 2.2.).

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством (п. 3.1.).

Договір діє з моменту підписання і до 31.12.2014р. (п. 5.1.).

На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги по відвантаженню пшениці 3 класу урожаю 2013 року в обсязі 139,900 МТ на загальну суму 9 233,40 грн., що підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг) від 17.07.2014р. (а.с. 15), який відповідачем не підписаний, а також виставив відповідачу рахунок-фактуру №31 від 17.07.2014р. на суму 9233, 40 грн. (а.с. 16).

Відповідач, в порушення умов договору, за надані послуги не розрахувався.

Позивач цінним листом направив на адресу відповідача лист-вимогу №130-2-21/3040 від 24.05.2017р.про сплату заборгованості за надані послуги в розмірі 9 233,40 грн. До листа-вимоги позивач повторно додав не підписаний відповідачем акт виконаних робіт (наданих послуг) від 17.07.2014р. та дублікат рахунку-фактури № 31 від 17.07.2014р.

У зв'язку із несплатою відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 9 233,40 грн. заборгованості, 8 151,14 грн. інфляційних втрат та 799,89 грн. 3% річних.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Між сторонами виникли правовідносини за договором про надання послуг відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до 2.1. договору замовник зобов'язується оплачувати виконавцю надані послуги згідно виставлених рахунків виконавця.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, відповідач за надані послуги взагалі не розрахувався.

Отже, враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг не виконав, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів оплати вартості отриманих послуг, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 9233,40 грн. підтвердженні належними доказами та підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача 8 151,14 грн. інфляційних втрат за період з 25.07.2014р. по 12.06.2017р. та 799,89 грн. 3% річних за період з 25.07.2014р. по 12.06.2017р.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Судова колегія здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволенню підлягають 3% річних в розмірі 799,13 грн. за період з 25.07.2014р. по 12.06.2017р. та інфляційні втрати за період з 25.07.2014р. по 12.06.2017р. в розмірі 8151,14 грн., в решті вимог судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції неправомірно не прийнято до уваги його доводи про те, що позивач, в порушення умов договору, відвантажив пшеницю неналежної якості, що призвело до необхідності відповідачу відправити партію пшениці назад до станції відправлення, відтак, позивач позбавлений права вимагати оплати за договором.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що пункт 1.1. укладеного між позивачем та відповідачем договору передбачає обов`язок позивача здійснити лише відвантаження відповідачу пшениці, однак обов'язку позивача щодо визначення якості зерна договір не містить.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач належним чином виконав умови договору та відвантажив відповідачу пшеницю, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, що послуги саме по відвантаженню пшениці були наданні позивачем неналежним чином чи неналежної якості або ж у меншому розмірі, тому суд апеляційної інстанції вважає доводи скаржника безпідставними.

Судом апеляційної інстанції зауважується, що заперечення відповідача стосуються не спростування факту надання позивачем послуг, а доведення суду надання позивачем неякісних послуг, що є, на його думку, підставою для відмови в задоволенні позову.

Однак, при вирішенні даного спору, апеляційним судом враховуються факти встановлені рішенням господарського суду м. Києва від 22.07.2015р. у справі №906/605/15 щодо недоведеності ТОВ "ОСОБА_1ЕМ.ДЖІ" понесених затрат на повернення неякісного зерна філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП". Дані факти мають преюдиційне значення у вирішенні даного спору в розумінні ст. 35 ГПК України.

Колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими; апеляційним судом не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1ЕМ.ДЖІ" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.09.17 р. у справі № 902/612/17 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.