Рішення № 69544846, 05.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2017Справа №910/10123/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марічка"

до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Плюс2"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Факторинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1ОСОБА_5про визнання договору недійсним

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача: Дехнич О.С.(дов. від 26.05.2017)

Від відповідача-1: Острянко Б.І.(за довіреністю)

Від відповідача-2: не прибув

Від третьої особи: не прибув

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.10.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договорів, а саме:

- договору про відступлення права вимоги № Ф-9/2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європа - Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2» 27.07.2016;

- договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європа - Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. 27.07.2016 та зареєстрованого в реєстрі під № 816;

- договору про задоволення вимог іпотеко держателя за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2» набуло право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. «А-6», загальною площею 68, 7 кв.м., розташовані за адресою: харківська область, м. Харків, Павлівський майдан, будинок 8; нежитлові приміщення 1-го поверху № 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г, 13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, антресолі № 13н, 13о, 13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. «А-7», загальною площею 249, 2 кв. м. розташовані за адресою: харківська область, м. Харків, Павлівський майдан, будинок 10.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 порушено провадження у справі №910/10123/17 та призначено до розгляду на 18.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 розгляд справи відкладено на 10.08.2017 та зобов'язано сторін вчинити дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.08.2017 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 12.09.2017, зобов'язано сторін та третіх осіб вчинити дії (надати докази по справі).

Ухвалою суду від 12.09.2017 залучено до участі у справі №910/10123/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - ОСОБА_5(ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) та відкладено розгляд справи на 26.09.2017.

Ухвалою суду від 26.09.2017 розгляд справи після оголошеної перерви призначено на 05.10.2017.

В судове засідання 05.10.2017 відповідач - 2 та третя особа не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Таким чином нез'явлення представника відповідача - 1 та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представників відповідача - 1 та третьої особи, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Позивач та відповідач - 1 в судове засідання 05.10.2017 прибули та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач - 1 проти задоволення позовних вимог заперечив.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю спірних правочинів, в момент їх укладання вимогам чинного законодавства України, а саме порушенням вимог ч. 1 ст. 1054, ч. 1 ст. 227, 512 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України. На переконання позивача, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2» не є фінансовою установою, воно не мало право вчиняти договори відступлення прав вимоги, так як за такими договорами були відступлені вимоги за кредитним договором, тобто мало місце порушення приписів ст. 227 Цивільного кодексу України. Також, позивач зазначає, що відступлені можуть бути лише наявні права, а при укладанні договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27.07.2016 було відступлено більше прав ніж було в наявності у первісного кредитора. Крім того, на думку позивача при укладанні договору про задоволення вимог іпотекодержателя між його сторонами не було досягнуто згоди по ціні об'єкта іпотеки, яка є суттєвою умовою такого договору.

Відповідач - 1 проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позовні вимоги е ґрунтуються на фактичних обставинах справи, не підкріплені нормами чинного законодавства та не є обґрунтованими, оскільки при укладання спірних договорів. Їх сторонами були дотримані вимоги чинного законодавства України. Також, на думку відповідача - 1 у позивача, який не є стороною у спірних правочинах відсутнє право на звернення до суду із позовом про визнання таких правочинів недійсними.

В судовому засіданні 05.10.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача - 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 30.01.2004між позивачем, як позичальником та акціонерним комерційним банком «Меркурій» (ідентифікаційний код 14360386), як кредитодавцем(банком) було укладено договір №02-06К-15 на кредитну лінію в іноземній валюті (далі за текстом - кредитний договір), за умовами якого банк надав кредит позивачу, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього, а позивач зобов'язався повернути отримані кошти в строк та на умовах передбачених кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачем, як іптекодавцемта Акціонерним комерційним банком «Меркурій», як іпотекодержателем було укладено договір №16-03-37 іпотеки від 30.01.2004 (далі за текстом - договір іпотеки). На підставі договору іпотеки позивачем було передано іпотекодержателю - АКБ «Меркурій»:

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 89-96 в літ. «А-6», загальною площею 68.7 кв.м, розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, майдан Р.Люксембург (з 20.11.2013 перейменовано у Павлівський майдан згідно рішення сесії Харківської міської ради), будинок 8 (далі за текстом - майно - 1);

- нежитлові приміщення 1-го поверху № 13, 14, 13а, 13б, 13в, 13г,13д, 13е, 13ж, 13з, 13и, 13к, 13л, 13м, 14, антресолі № 13н, 13о,13п, 13р, 13с, 13т, 13у в літ. «А-7», загальною площею 249,2 кв.м. розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, майдан Р.Люксембург (з 20.11.2013 перейменовано у Павлівський майдан згідно рішення сесії Харківської міської ради), будинок 10 (далі за текстом - майно - 2).

16.06.2011 до договору іпотеки були внесені зміни, а саме договір було доповнено розділом 4 такого змісту:

« 4.1. Даний розділ цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя та визнається сторонами і діючим законодавством як договір про задоволення вимог іпотекодержателя, що надає право іпотекодержателю в порядку позасудового врегулювання звернути стягнення на майно на підставі цього договору.

4.2 На підставі цього договору та даного застереження іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно шляхом:

- продажу від свого імені майна будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажув порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Ціна продажу майна встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні звичайних цін на цей вид майна. Договір купівлі-продажу майна, укладений згідно з цим договором, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на придбане майно. На виконання цього підпункту договору іпотекодержателю надається право подавати, оформляти та отримувати довідки та документи, необхідні для здійснення свого права на продаж майна, здійснювати всі необхідні платежі, підписувати будь-які документи та виконувати будь-які інші дії, пов'язані з продажем майна;

або

- прийняття майна у власність в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Проіпотеку". При цьому дане застереження, яке визнається Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на майно. По цьому договору іпотекодержатель набуває майно у власність по вартості, встановленій на момент такого набуття на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності. В випадку набуття права власності на майно іпотеко держатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості майна над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

4.3. При зверненні стягнення на майно шляхом його продажу …

4.4. При зверненні стягнення на майно шляхом прийняття майна у власність іпотекодержателеміпотекодавець цим договором уповноважує іпотеко держателя подавати, оформляти та отримувати від імені іпотекодавця довідки та документи, необхідні для реєстрації майна у власність іпотекодержателя, здійснювати всі необхідні платежі, підписувати будь - які документи та виконувати будь - які інші дії, пов'язані з реєстрацією права власності на майно на іпоекодержателя.»

Як вбачається із матеріалів справи, право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки неодноразово відступалися. Зокрема, АКБ «Меркурій» 18.02.2014 відступило право вимоги за договором іпотеки Публічному акціонерному товариству Банк Золоті ворота» на підставі договору відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-37 від 30.01.2004.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку із частковою виплатою кредиту позивачем потреба у забезпеченні зобов'язання нерухомим майном, вартість якого значно перевищувала суму боргу за кредитним договором, відпала. І згідно з договором про внесення змін від 23.05.2014 до іпотечного договору №16-03-37 від 30.01.2004 укладеного між новим ПАТ «Банк Золоті ворота», як іпотекодержателем та позивачем, як іпотекодавцем, було змінено предмет договору іпотеки. У зв'язку із змінами передбаченими згаданим договором про внесення змін майном, що забезпечує виконання зобов'язань позивача за кредитним договором, залишилось лише майно - 2.У відповідності до укладеного договору про внесення змін до договору іпотеки обтяження майна - 1 було припинено, що посвідчується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень №24915235 від 30.07.2014 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 147911029 від 30.07.2014).

В подальшому, 28.11.2014 ПАТ «Банк Золоті ворота»відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Стандарт», а 27.07.2016 останнє відступило права вимоги за вищезазначеними договорами на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа -Факторинг». Наведене встановлене впостанові харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 922/2908/16 за позовом Товариства з Обмеженою відповідальністю «Марічка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2», за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Щура Олега Івановича та громадянина ОСОБА_5, про визнання права власності та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову - товариства з обмеженою відповідальністю «Добромед» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Щура Олега Івановича, про визнання права власності.

Згодом між відповідачем - 2, як первісним кредитором та відповідачем - 1, як новим кредитором було укладено договір про відступлення права вимоги Ф-9/2016 від 27.07.2016 (далі за тестом - спірний договір - 1), відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор відступає новому кредитору своє право вимоги за договором № 02-06К-15 на кредитну лінію в іноземній валюті укладений 30.01.2004 між Акціонерним комерційним банком «Меркурій» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марічка» (далі - основний договір).

Згідно з п. 1.2. спірного договору - 1 право вимоги за основним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи: право вимоги основної суми заборгованості за основним договором; право вимоги суми нарахованих процентів за основним договором, строк платежу яких настав до дати укладання договору; право вимоги суми процентів за основним договором, нарахованих на день надходження грошових коштів в повному обсязі на рахунок первісного кредитора. Загальна сума права вимоги станом на день укладання договору складає 5 439 554, 86 грн., що складає за курсом НБУ у доларовому еквіваленті 219 467, 34 доларів США. Вказані права по договору передаються виключно в гривні.

В силу договору до нового кредитора також переходять права та обов'язки первісного кредитора по зобов'язаннях, що виникли з основного договору, в тому числі: право іпотеко держателя по договору № 16-03-37 укладеному 30.01.2004.

Передача прав первісного кредитора за договорами забезпечення відбувається на підставі окремих договорів (п. 1.2.1. спірного договору - 1).

Новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором. При цьому, новий кредитор набуває статусу кредитора за основним договором та заставодержателя (іпотеко держателя) за всіма зобов'язаннями, що забезпечують виконання боржником його зобов'язань за основним договором (п. 1.3. спірного договору - 1).

На виконання п. 1.2.1. спірного договору - 1 між відповідачем - 2, як первісним іпотекодержателем та відповідачем - 1, як новим іпотекодержателем було укладено договір по відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27.07.2016 (далі за текстом - спірний договір - 2), відповідно до п. 1.1. якого іпотеко держатель передає, а новий іпотекодержатель приймає на себе всі права іпотекодержателя у зобов'язанні за договором іпотеки.

В п. 2.4. спірного договору - 2 його сторонами було погоджено, що за договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки іпотекодержателя за договором іпотеки в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з встановленим в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 у справі № 922/2908/16після набуття 27.07.2016 права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, вважаючи, що його права порушені діями ТОВ "Марічка" щодо припинення іпотеки та зняття заборон за підробленими документами та відчуження спірного майна (ТОВ «Добромед» та ПП «Ірина»), звернулось зі скаргою до комісії Міністерства юстиції України з питань розгляду скарг щодо державної реєстрації. За результатами розгляду скарги наказом Міністерства юстиції України від 10.08.2016 №2454/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень": задоволено скаргу ТОВ «Аверс Плюс2» від 29.07.2016 у повному обсязі; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний помер 18113480 від 18 12.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 18111844 від 18.12.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16821842 від 29.10.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16825435 від 29.10.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14791829 від 30.07.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16568775 від 17.10.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14791029 від 30.07.2014; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16569131 від 17.10.2014.

Після скасування за наказом Міністерства юстиції України зазначених рішень про державну реєстрацію прав та їх обмежень від 10.08.2016 ТОВ «Аверс Плюс 2», як іпотекодержатель за відступленими ТОВ «Європа - Факторинг» правами, реалізувавши своє право за застереженнями у договорах іпотеки на підставі ст. 24, 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», набув права власності на спірні нежитлові приміщення, права на які були зареєстровані згідно з рішенням приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Щура О. І.(рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.08.2016 № 31029895, № 31029893; записи про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 6005486 та № 16005493).

Наказ Міністерства юстиції України від 10.08.2016 був оскаржений ТОВ «Добромед», і за наслідком розгляду справи рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2017 у справі №820/5086/16, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017, визнано незаконним та скасовано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги ТОВ «Аверс плюс2» від 29.07.2016; визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 10.08.2016 №2454/5; поновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи щодо рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірного майна, - індексний номер 18113480 від 18 12.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 18111844 від 18.12.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16821842 від 29.10.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16825435 від 29.10.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14791829 від 30.07.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16568775 від 17.10.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14791029 від 30.07.2014; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 16569131 від 17 10.2014. Одночасно, цим судовим рішенням вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності №16005486 та №16005493 (відносно реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «Аверс Плюс2»).

Зобов'язання за спірними договорами - 1, 2, як вбачається і матеріалів справи, були також предметом судового розгляду у господарському суді під час розгляду справи № 922/4378/16 за позовом ТОВ «Аверс Плюс2» до ТОВ «Марічка» та ТОВ «Добромед» за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ПАТ «Банк золоті Ворота», ПАТ «Комерційний банк Стандарт» про визнання недійсними договорів купівлі - продажу спірних нежитлових приміщень від 29.10.2014 та 18.12.2014.

У справі № 922/4378/16 судами було встановлено, що:

-станом на 29.10.2014 та 18.12.2014 запис про іпотеку за договором іпотеки було вилучено з Державного реєстру іпотек, у зв'язку з виконанням ТОВ "Марічка" зобов'язань перед ПАТ "Банк Золоті Ворота" по погашенню кредиту за кредитним договором від 30.01.2004 № 02-06К-15, на підставі листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2014 № 140-76, у якому було зазначено про припинення договору іпотеки (з огляду на погашення кредиту);

-проте, вимоги за кредитним договором від 30.01.2004 № 02- 06К-15 та договором іпотеки від 30.01.2004 № 16-03-37 ТОВ "Марічка" не були виконані передбачені вказаними договорами зобов'язання перед ПАТ "Банк Золоті Ворота", в результаті чого жодних дій з боку ПАТ "Банк Золоті Ворота" в частині, які б стосувались припинення основного та/або іпотечного зобов'язань вчинено не було, жодних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не внесено;

- записи про припинення іпотеки не відповідають фактичним відомостям щодо підстав для припинення іпотеки, іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису.

З огляду на встановлені у справі № 922/4378/16 та у справі № 820/5086/16 обставини Харківський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 18.04.2016 у справі № 922/2908/16 вказав, що оскільки рішення адміністративного суду є чинним, і цим рішенням вилучено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності № 16005486 та № 16005493 (відносно реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «аверс Плюс2»), ТОВ «Аверс Плюс 2» фактично з 30.03.2017 втратив права власності на спірне майно. Однак ТОВ «Аверс Плюс2» є законним іпотекодержателем за чинним укладеним з ТОВ «Європа - Факторинг» договорами про відступлення права вимоги від 27.07.2016, і не позбавлений права реалізувати свої права у відповідності до іпотечного договору від 30.01.2004 та Закону України «Про іпотеку» у зв'язку з несплаченою боржником заборгованістю за двома кредитними договорами від 30.01.2004, у тому числі шляхом набуття права власності на спірне майно.

Предметом позову у справі є матеріально правові вимоги позивача до відповідачів - 1, 2 про визнання недійсними спірних договорів - 1, 2 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя (спірний договір - 3) за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Плюс 2» набуло право власності намайно - 1, 2 (застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки, яке прирівнюється у відповідності до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні договори - 1, 2 за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги,а відтак між їх сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 47 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Спірний договір - 3 за своєю правовою природою є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, і відповідні правовідносини регулюються законом України «Про іпотеку».

В силу положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідокпередання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент укладення іпотечного застреження) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Приписами частини 1 ЦК Українивстановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини першої статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Позивач в позовній заяві стверджує що: ще в липні 2014 року була припинена іпотека майна - 1; що ПАТ «КБ «Стандарт» набув права вимоги за договором іпотеки в обсязі передбаченому договором про внесення змін від 23.05.2014 до іпотечного договору № 16-03-37 від 30.01.2004, тобто лише щодо майна - 2, відповідно за спірним договором - 2 було відступлене право вимоги, яке не належало відповідачу - 2 на той момент (щодо майна - 1); на підставі спірних договорів - 1, 2 відбулася заміна сторони в зобов'язанні, що виникло на підставі кредитного договору, відповідно відповідач - 1 набув прав та обов'язків кредитора стосовно позивача, а оскільки відповідача - 1 у встановленому законом порядку не внесено до державного реєстру фінансових установ та оскільки відповідач - 1 ліцензію на здійснення фінансових послуг не отримав, останній не може бути стороною кредитного договору (тобто спірні договори - 1, 2 укладені з порушенням господарської компетенції відповідача - 1); оцінка майна, що є предметом договору іпотеки до моменту набуття права власності на предмет іпотеки виконана не була, що суперечить ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Частиною 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Положеннями ст. 577 ЦК України внормовано, що застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст. 3 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, враховуючи наведені приписи чинного законодавства припинення іпотеки щодо майна - 1, згідно договору про внесення змін від 23.05.2014 до іпотечного договору № 16-03-37 від 30.01.2004 підлягало державній реєстрації, і відповідні правомочності виникають з дня такої реєстрації.

У відповідності до положень ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У постанові Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у справі № 922/4378/16 встановлено, що вимоги за кредитним договором від 30.01.2004 № 02- 06К-15 та договором іпотеки від 30.01.2004 № 16-03-37 ТОВ "Марічка" не виконані передбачені вказаними договорами зобов'язання перед ПАТ "Банк Золоті Ворота", в результаті чого жодних дій з боку ПАТ "Банк Золоті Ворота" в частині, які б стосувались припинення основного та/або іпотечного зобов'язань вчинено не було, жодних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не внесено. Також, у вказаній постанові встановлено, що записи про припинення іпотеки не відповідають фактичним відомостям щодо підстав для припинення іпотеки, іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису.

Таким чином, твердження позивача стосовно припинення іпотеки за договором іпотеки щодо майна - 1 в липні 2014 року та стосовно набуттяПАТ «КБ «Стандарт» права вимоги за договором іпотеки в обсязі передбаченому договором про внесення змін від 23.05.2014 до іпотечного договору № 16-03-37 від 30.01.2004, тобто лише щодо майна - 2не відповідають встановленим судом обставинам справи, і відповідно відхиляються судом, як недоведені. Відповідно твердження позивача, щоза спірним договором - 2 було відступлене право вимоги, яке на той момент не належало відповідачу - 2 (щодо майна - 1) також не відповідає встановленим судом обставинам справи.

Крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі про визнання недійсним договору може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивачапевного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Таким чином, якщо інше не встановлено договором або законом, відступлення права вимоги є двостороннім правочином, в якому сторонами є первісний кредитор і новий кредитор. У цьому випадку боржник - не є стороною у цьому правочині, а лише наділений правом не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України) та правом висувати проти вимоги кредитора заперечення (ст. 518 ЦК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Натомість, у позовній заяві та додатково наданих поясненнях, позивач, який є боржником у основному зобов'язанні, право вимоги за яким відступлено згідно спірних договорів - 1, 2, стверджує що відповідач- 1, як не фінансова установа не мав права укладати спірні договори - 1, 2, оскільки за спірними договорами відповідач - 1 набув права та обов'язки кредитора за кредитним договором, а за змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту є фінансовою послугою , яка потребує ліцензування.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

За визначенням термінів, які вживаються у законі:

- фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент (п. 3 ст. 1);

- фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів (п. 4 ст. 1);

- фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ст. 1).

За оспорюваним правочином (відступлення права вимоги) - спірний договір - 1 відбулася заміна особи у зобов'язанні, яке виникло з кредитного договору, а не сторін кредитного договору; при укладанні договору щодо відступлення права вимоги, відповідач- 1 не здійснює діяльності з надання фінансового кредиту, оскільки не надає коштів у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Крім того умовами спірного договору - 1 (п. 1.2) визначено, що відступлено право вимоги основної суми заборгованості за основним договором, право вимоги суми нарахованих процентів за основним договором, строк платежу яких настав до дати укладання договору та право вимоги суми процентів за основним договором, нарахованих на день надходження грошових коштів в повному обсязі на рахунок первісного кредитора, тобто відступлено право вимоги за зобов'язаннями, строк виконання яких настав (прострочена заборгованість).

Відповідно до ст.ст. 42, 43 ГК України (п.п.1, 2, 3) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Особливості здійснення окремих видів підприємницької діяльності встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Ст. 6 ГК України встановлені загальні принципи господарювання: свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави.

Ст. 14 ГК України визначає порядок ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності, який є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу. Відносини, пов'язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.

Відповідно до ст. 43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Відповідно до частини першої статті 72 ГК України підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Так, згідно із частиною третьою статті 62 Господарського кодексу України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Частиною четвертою статті 57 цього Кодексу встановлено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Крім того, згідно із частиною першою статті 207 вищезазначеного Кодексу господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Цивільний кодекс України закріплює універсальну правоздатність юридичної особи - здатність мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і

фізична особа. Поряд з цим статтею 91 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моментуїї створенняі припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ст. 1 Закону України "Про Господарські товариства" встановлено, що господарські товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Враховуючи вищевикладенепідприємство здійснює свою господарськудіяльність відповідно до його мети і предмету діяльності, вказаними у статуті. Водночас можливе виникнення інших прав та обов'язків, прямо не передбачених статутом, але при умові, якщо вони не суперечать чинному законодавству і цілям діяльності цього підприємства.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством. З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що спірний договір укладений з порушенням господарської компетенції відповідача - 1 відхиляться судом, як необґрунтовані.

Наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними встановлюється на момент їх вчинення (укладення). Як на підставу недійсності спірного договору - 3 позивач посилається на той факт, що оцінка майна, що є предметом договору іпотеки до моменту набуття права власності на предмет іпотеки виконана не була, що суперечить ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з положеннями ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В п. 4.2. договору іпотеки також встановлено, що іпотекодержатель набуває майно у власність по вартості, встановленій на момент такого набуття на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.

Відтак, чинне на момент укладання спірного договору - 3 законодавство не встановлювало вимоги щодо здійснення оцінки предмета іпотеки саме на момент укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, не здійснення оцінки майна сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя в момент укладання такого договору (16.06.2011) не є порушенням ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Марічка» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.10.2017.

Суддя Л. Д. Головатюк