Рішення № 69544808, 12.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017

Справа № 910/11377/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Зарудній О.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Курені»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська іноваційно-фінансова компанія»

про визнання недійсним правочину

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Курені» (далі – ТОВ «Курені», позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська іноваційно-фінансова компанія» (далі – ТОВ «УІФК», відповідач) про визнання недійсним правочину.

Свої позовні вимоги ТОВ «Курені» обґрунтовує тим, що правочин з видачі ним векселя серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р., векселедержателем якого є відповідач, суперечить вимогам ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», оскільки на час видачі векселю позивач не мав будь-яких грошових зобов’язань перед відповідачем на ту суму, яка за законом є підставою для видачі вказаного векселя, тобто на суму не менше 5 000 000,00 грн. Тому, посилаючись на ст. ст. 203, 215 ЦК України, позивач просить суд визнати недійсним правочин з видачі ним простого векселя серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р., а сам вексель – таким, що не підлягає оплаті.

У судове засідання представники сторін не з’явились. Представник позивача про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Представник відповідача у минуле судове засідання подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що після пред’явлення відповідачем спірного векселя, до виконання позивач своїх зобов’язань з виплати грошових коштів не виконав, у зв’язку з чим за вказаним векселем у нього виникла заборгованість перед відповідачем. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ст. 75 ГПК України. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 01.08.2016 р. векселедавцем – ТОВ «Курені» був виданий векселедержателю – ТОВ «УІФК» простий вексель серії АА № 2447321 на суму 5 000 000,00 грн. із строком платежу – за пред’явленням (далі – спірний вексель).

У подальшому, ТОВ «УІФК» пред’явило, у тому числі й спірний вексель, до виконання про що сторонами був складений акт пред’явлення векселів до сплати від 28.03.2017 р.

Позивач вважає, що зазначений вексель був виданий ТОВ «Курені» всупереч вимогам ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», тому товариство звернулось до суду із даним позовом та просило визнати недійсним правочин з видачі простого векселя, а сам вексель – таким, що не підлягає оплаті.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з того, що відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 р.), а також Законами України від 5 квітня 2001 р. № 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV "Про цінні напери та фондовий ринок", від 6 липня 1999 р. № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. № 827-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. № 828-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".

Разом з тим, вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202 - 211, 215 - 236, 509 - 609 ЦК України). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК з урахуванням їх особливостей (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 08.06.2007 р. «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів»).

Так, відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину; правоздатність його сторін; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином імперативного припису законодавства чи вчинення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Відповідно до пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11 (далі – Постанова Пленуму ВГСУ № 11) на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Виконуючи зазначені вказівки Верховного Суду України, а також Вищого господарського суду України, та розглядаючи спір по суті, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Поряд із цим, згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Таким чином, видача векселя, тобто передача складеного цінного паперу від векселедавця векселедержателю, є двостороннім правочином і такий правочин регулюються загальними нормами цивільного законодавства, оскільки грошові зобов'язання щодо платежу саме за векселем (вексельні правовідносини) виникають після і внаслідок правочину з видачі. Тому видача векселя, як правочин, в будь-якому разі повинна відповідати вимогам законодавства України, в тому числі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні».

Положеннями ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній на момент видачі спірного векселя) закріплено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

У той же час, відповідач, заперечуючи проти позову, не надав суду доказів на підтвердження існування у векселедавця - ТОВ «Курені» перед векселедержателем – ТОВ «УІФК» грошових зобов’язань, в тому числі на суму не менше 5 000 000,00 грн., які б стали підставою для видачі спірного векселя.

Беручи до уваги те, що стаття 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» імперативно встановлює, що прості векселі можна видавати лише для оформлення виключно грошового боргу (тобто наявного узгодженого сторонами платежу, не погашеного у встановлений строк) та за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, чого при виданні оспорюваного векселя серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р. всупереч вимогам вказаної статті дотримано не було, то правочин з видачі такого векселю не відповідає вимогам закону, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2015 р. у справі № 922/5093/14.

Крім того, суд зазначає, що приписами ст. 10 Закону України «Про обіг векселів в Україні» на векселедавця покладений обов’язок вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Реєстр - це сукупність даних на паперових носіях та/або в електронному вигляді про видані векселедавцем (трасантом) переказні векселі та прості векселі. Реєстр веде векселедавець (трасант) (п. п. 2, 3 Порядку ведення реєстру виданих векселів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 296 від 03.07.2003 р.).

Отже, з приписів чинного законодавства вбачається, що фактична видача векселів повинна відбуватися у відповідності до реєстрів виданих векселів, як того вимагає закон.

Однак, як зазначає позивач, векселедавець - ТОВ «Курені» не має у відповідному реєстрі виданих ним векселів відомостей щодо видачі оспорюваного векселя. Доказів протилежного в порушення покладеного на сторін обов’язку доказування суду не надано, відповідних клопотань в порядку, передбаченому ст. 38 ГПК України, представник відповідача до суду не подав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що правочин з видачі простого векселя серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р. підлягає визнанню недійсним, оскільки оформлений за відсутності у позивача перед відповідачем грошового боргу, а відтак є такими, що суперечать ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні».

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, зважаючи на встановлену судом наявність обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину, в даному випадку – правочину з видачі оспорюваного простого векселя серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р. на суму 5 000 000,00 грн., суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про визнання вказаного векселя таким, що не підлягає оплаті.

Згідно зі ст. 49 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Курені» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська іноваційно-фінансова компанія» про визнання недійсним правочину задовольнити.

Визнати недійсним правочин з видачі Товариством з обмеженою відповідальністю «Курені» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 5-Б, офіс 3, ідентифікаційний код 21548624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська іноваційно-фінансова компанія» (04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, будинок 12-А, ідентифікаційний код 24096743) простого векселя серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р.

Визнати таким, що не підлягає оплаті простий вексель серії АА № 2447321 від 01.08.2016 р., виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Курені» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 5-Б, офіс 3, ідентифікаційний код 21548624) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська іноваційно-фінансова компанія» (04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, будинок 12-А, ідентифікаційний код 24096743).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська іноваційно-фінансова компанія» (04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, будинок 12-А, ідентифікаційний код 24096743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Курені» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 5-Б, офіс 3, ідентифікаційний код 21548624) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 12 жовтня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 17 жовтня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.