Рішення № 69544538, 21.09.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2017 р. Справа № 911/2021/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Київенерго

до Управління житлово-комунального господарства Біличі

про стягнення 452586,88 грн.

секретар судового засідання (ст. секретар): Діхтярук Є.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 17071312 від 19.07.2017 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 15.09.2017 р.).

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство Київенерго (далі ПАТ Київенерго, позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Управління житлово-комунального господарства Біличі (далі УЖКГ Біличі, відповідач) про стягнення 452586,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку з позивачем за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р., у звязку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 378285,98 грн., 15542,21 грн. 3% річних, 58758,70 грн. інфляційних втрат, а також 6788,81 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.08.2017 р., у звязку з перебуванням судді Третьякової О.О. у відпустці, за наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану справу № 911/2021/17 було прийнято до провадження суддею Бабкіною В.М. та призначено розгляд справи на 31.08.2017 р.

У судовому засіданні 31.08.2017 р. представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи; представник позивача позовні вимоги підтримував, проти заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи заперечував.

Розгляд справи відкладався.

21.09.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано клопотання б/н від 21.09.2017 р. (вх. № 19920/17 від 21.09.2017 р.) про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.09.2017 р. представник відповідача заявив про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем, розмір якої підлягає встановленню, у звязку з чим просив відкласти розгляд справи, посилаючись при цьому також на те, що він, як представник, отримав матеріали справи лише напередодні та не обізнаний з поданими до матеріалів справи документами.

Представник позивача у судовому засіданні 21.09.2017 р. проти заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи заперечував.

Згідно з приписами ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Судом встановлено, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору у даному судовому засіданні.

Окрім того, судом враховано обмеження встановленими Господарським процесуальним кодексом України процесуальними строками терміну розгляду справи та приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обовязків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, а обовязок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. При цьому розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи та предмет спору.

Поряд з цим, справу від імені підприємства можуть вести керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Так, частина 3 статті 28 ГПК України встановлює, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не подано доказів, що ОСОБА_2 є єдиним можливим представником підприємства, який уповноважений вести дану справу у суді, а також доказів відсутності у підприємства інших представників.

З урахуванням викладеного, підстави для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи є відсутніми.

У судовому засіданні 21.09.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі. Відповідач відзиву на позов до суду не подав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.09.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.10.2002 р. між Публічним акціонерним товариством Київенерго (енергопостачальна організація) та Управлінням житлово-комунального господарства Біличі (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285, за умовами якого енергопостачальна організація зобовязалася поставити теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору, а абонент своєчасно сплачувати вартість теплової енергії (пп. 2.2.1, пп. 2.3.1 договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.2003 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 8.1, 8.4 договору).

Судом встановлено, що договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р. є неодноразово пролонгованим та діє на момент розгляду даної справи, оскільки від жодної із сторін не надходило заяв про припинення договору.

Згідно з п. 1 додатку № 4Б до договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Відповідно до п. 2 вказаного додатку, абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту № 4 за адресою: вул. Строкача, буд. № 9, розрахункова група, тел. 484-86-19, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (п. 3 додатку № 4Б).

На виконання п. 1.1 договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р. позивач за період з 01.10.2015 р. по 01.03.2016 р. поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 378285,98 грн., що підтверджується обліковими картками за жовтень 2015 рік на суму 39876,82 грн., за листопад 2015 рік на суму 39359,68 грн., за грудень на суму 87510,31 грн., за січень 2016 рік на суму 129743,99 грн. за лютий 2016 рік на суму 81795,18 грн.

Однак, у порушення своїх договірних зобовязань, відповідач за отриману теплову енергію згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р. за період з 01.10.2015 р. по 01.03.2016 р. станом на дату подання даного позову до суду не розрахувався, а тому за останнім рахується заборгованість у сумі 378285,98 грн., з вимогою про стягнення якої позивач і звернувся до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 цього ж кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо наявності заборгованості у відповідача перед позивачем не заперечував, однак зазначав, що розмір заборгованості, на думку відповідача, підлягає встановленню.

При цьому, відповідач відзиву на позов, контррозрахунку суми заборгованості або доказів оплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р. на суму 378285,98 грн. суду не надав.

Як було встановлено судом, на виконання п. 1.1 договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р. позивач за період 01.10.2015 р. по 01.03.2016 р поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 378285,98 грн., що не заперечувалось відповідачем.

Відповідач за отриману від позивача теплову енергію не розрахувався, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410285 від 01.10.2002 р. станом на час розгляду даної справи становить 378285,98 грн. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 378285,98 грн. судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 15542,21 грн. 3% річних та 58758,70 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 15542,21 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за зобовязаннями за жовтень 2015 рік на суму 39876,82 грн., за листопад 2015 рік на суму 39359,68 грн., за грудень на суму 87510,31 грн., за січень 2016 рік на суму 129743,99 грн. за лютий 2016 рік на суму 81795,18 грн. за загальний період з 01.10.2015 р. до 31.05.2017 р., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у звязку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 58758,70 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за зобовязаннями за жовтень 2015 рік на суму 39876,82 грн., за листопад 2015 рік на суму 39359,68 грн., за грудень на суму 87510,31 грн., за січень 2016 рік на суму 129743,99 грн. за лютий 2016 рік на суму 81795,18 грн. за загальний період з 01.10.2015 р. до 31.05.2017 р.

Слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

Порядок проведення підрахунку інфляційних втрат передбачено листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», відповідно до якого розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення сплати заборгованості. Сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 сума боргу, з урахуванням індексу інфляції, повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням викладеного вище, згідно з вірним арифметичним розрахунком, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, розмір інфляційних втрат становить 62571,01 грн., проте вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню судом в межах заявлених позовних вимог, а саме - в сумі 58758,70 грн.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Київенерго у даній справі у повному обсязі.

Решта доводів учасників процесу була досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Біличі (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Меблева, буд. 11-А, код 23579209) на користь Публічного акціонерного товариства Київенерго (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5, код 00131305) 378285 (триста сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят пять) грн. 98 коп. основного боргу, 15542 (п'ятнадцять тисяч пятсот сорок дві) грн. 21 коп. 3% річних, 58758 (пятдесят вісім тисяч сімсот пятдесят вісім) грн. 70 коп. інфляційних втрат та 6788 (шість тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 81 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 13.10.2017 р.

Суддя В.М. Бабкіна