Ухвала суду № 69536912, 10.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19723/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа - ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неповернення позивачу грошових коштів у сумі 14 000 доларів США та 6 800 гривень, які були вилучені працівниками Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва, під час проведення обшуку 18.04.2008 в квартирі АДРЕСА_1 в рамках розслідування кримінальної справи № 53-2573, що в подальшому була внесена в ЄРДР № 12014100030011243;

- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві повернути позивачу грошові кошти у сумі 14 000 доларів США та 6 800 гривень, які були вилучені працівниками Головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва, під час проведення обшуку 18.04.2008 в квартирі АДРЕСА_1 в рамках розслідування кримінальної справи № 53-2573, що в подальшому була внесена в ЄРДР № 12014100030011243.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2017 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи у ОСОБА_2 були вилучені згідно протоколу обшуку від 18.04.2008 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, грошові кошти у сумі 14 000 доларів США та 6 800 гривень, та розміщені на депозитних рахунках Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Код ЄДРПОУ 39439980) відповідно до квитанцій від 12.06.2008 за № 11-9 та за № 32.

Постановою від 03.11.2016 Київської місцевої прокуратури № 3 кримінальне провадження № 12014100030011243 від 09.10.2014, по якому проводився обшук у позивача, закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 КПК України. Також, прокуратурою надано роз'яснення щодо можливості отримати позивачу грошові кошти у відповідача.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 21.11.2016 щодо повернення вилучених коштів. Відповідач кошти не повернув та в листі від 28.11.2016 роз'яснив, що позивачу необхідно надати додаткові документи.

Незгода з протиправною бездіяльністю відповідача стала підставою звернення ОСОБА_2 до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, відповідач вчинив протиправну бездіяльність, оскільки не повернув позивачу грошові кошти протягом місяця з дня отримання заяви, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що дана справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, у зв'язку із чим вважає, що провадження у справі підлягає закриттю.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

При вирішенні даного спору судом першої інстанції застосовано ч. 1 ст. 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а також Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41 (далі Положення), «Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачу речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду», затвердженої спільним наказом від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (далі за текстом - Інструкція про речові докази).

Частиною 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1, статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати ( пункт 2 частини 1 статті 2 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

У випадках, наведених в статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт(пункт 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі (частина 2 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. (частина 1 статті 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частиною 1 статті 14 Положення передбачено, що відповідно до частини 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Частиною 16 статті 14 Положення передбачено, що якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Матеріали справи підтверджують, що старший оперуповноважений ГВПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва лейтенант податкової міліції Балан І.Ю. 18.04.2008 провів обшук жилого приміщення за місцем фактичного проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 на підставі постанови від 28.03.2008.

В ході обшуку у позивача вилучено грошові кошти у кількості 14 000, 00 доларів США та 6 800, 00 грн. В ході обшуку ОСОБА_2 заявив, що грошові кошти належать громадянці ОСОБА_3 і вона їх отримала від продажу свого автомобіля. Обшук проводився по кримінальній справі № 53-2573, що порушена 19.03.2008 прокуратурою Деснянського району міста Києва відносно директора ТОВ «Укрбудкапітал» ОСОБА_5 по факту ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за статтею 212 частиною 3 КК України, за іншим епізодом справа порушена 20.03.2008 СВ ПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва за фактом фіктивного підприємництва за частиною 1 статті 205 КК України. Старший слідчий ВРКС СВ ПМ ДПА у місті Києві старший лейтенант податкової міліції Горбатюк О.В. виніс постанову від 10.06.2008 про передачу зазначених грошових коштів на облік на депозитний рахунок УПМ ДПА в м. Києві. При цьому він зазначив, що на момент передачі грошей не встановлено власників та походження грошових коштів. В постанові також зазначено, що ОСОБА_2 в ході допиту в якості свідка показав, що вилучені у нього грошові кошти належать громадянці ОСОБА_3 і вона їх отримала від продажу свого автомобіля.

Надалі зазначені грошові кошти передані на депозитні рахунки відповідача відповідно до квитанцій № 11-9 та № 32 від 12.06.2008 та позивачу не повертались.

Відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстровано кримінальне провадження № 12014100030011243 від 09.10.2014 за частиною 3 статті 358 КК України.

Прокурором Київської місцевої прокуратури № 3 кримінальне провадження закрито постановою від 03.11.2016, у зв'язку з відсутністю складу злочину передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 КПК України. При цьому досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось слідчим відділом Деснянського управління поліції ГУ Національної поліції у місті Києві. В постанові про закриття кримінального провадження не вирішено питання щодо вилучених в позивача грошових коштів. Однак Київська місцева прокуратура № 3 роз'яснила позивачу, що він має право звернутись до ГУ ДФС у місті Києві щодо повернення грошових коштів, які зберігаються на його рахунках.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 21.11.2016 щодо повернення вилучених коштів, однак відповідач грошові кошти не повернув, хоча повинен був це зробити протягом місяця з дня отримання заяви позивача.

Разом із тим, відповідач в листі від 28.11.2016 роз'яснив, що згідно п. 56 Інструкції про речові докази всі речі повертаються законним власникам. Однак, оскільки прокурором в постанові про закриття кримінального провадження не вирішено питання про долю вилучених грошових коштів, то органом, який може визначити власника вилучених коштів та зобов'язати ГУ ДФС у місті Києві повернути кошти, є суд.

При цьому, відповідач не навів будь-яких доказів щодо існування спору про право власності на зазначені грошові кошти, а в протоколі обшуку від 18.04.2008 чітко зазначено, що гроші вилучались саме у позивача, а не в іншої особи, а тому лише він має право на їх повернення відповідно до зазначених нормативно-правових актів.

Крім того, позивач у кримінальному провадженні мав статус свідка, що не дозволяло йому оскаржити постанову про закриття кримінального провадження на підставі норм КПК України.

Колегія суддів вважає, що зазначена вище відповідь не ґрунтується на вимогах нормативно-правових актів, оскільки відповідно до пунктів 62-64 Інструкції про речові докази, особам, щодо яких провадження у справах закрито за реабілітуючими підставами на стадії досудового розслідування, повернення вилученого у них майна і цінностей проводиться у порядку, передбаченому Положенням. Про прийняте рішення особи, щодо яких винесено постанову про закриття справи, повідомляються невідкладно. Вилучені цінності (грошові кошти) власник може отримати під розписку протягом шести місяців з дня повідомлення йому про закриття справи та роз'яснення відповідної можливості. Вилучені цінності (грошові кошти) повертаються власникові або уповноваженій ним особі.

Отже, норми Інструкції про речові докази щодо правовідносин про повернення грошових коштів є бланкетними і відсилають до Положення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не мав права посилатись на них як на обґрунтування бездіяльності щодо неповернення грошових коштів. При цьому, відповідач був зобов'язаний видати позивачу грошові кошти, лише на підставі його заяви (частина 1 статті 14 Положення).

Також, як встановлено судом першої інстанції, представник третьої особи ОСОБА_3 пояснив, що грошові кошти у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень, які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18.04.2008 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, належать саме позивачу ОСОБА_2 , а не третій особі, у зв'язку із чим суд першої інстанції вірно встановив, що спір про право власності на зазначені грошові кошти відсутній.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність, оскільки не повернув позивачу грошові кошти протягом місяця з дня отримання заяви, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ в рішенні у справі «Зінченко проти України», стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

При цьому, відповідно до судової практики Верховного Суду України, наведеної, зокрема, в його постанові від 31.05.2016 по справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Отже, враховуючи вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Верховного Суду України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 шкоду, заподіяну позивачу у вигляді грошових коштів у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн., які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18.04.2008 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2.

Щодо доводів апелянта про те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ч. 1, п. 1 ч. 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до приписів Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а також Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41 (надалі Положення) позивач звернувся з позовом щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо повернення грошових коштів, який є суб'єктом владних повноважень, а тому, відповідно до п. 1 ч. 2 статті 17 КАС України дана позовна вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів вважає, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача повернути ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень, які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18.04.2008 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з відповідача судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив 1 378 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру (визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неповернення позивачу грошових коштів та зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві повернути позивачу грошові кошти).

Отже, ставка судового збору за подачу позову становить: (1 378 грн. х 0,4) = 551, 20 грн.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 606, 32 грн. (551, 20 грн. х 110 %).

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2017 - без змін.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/220301106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 606, 32 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.