Постанова № 69536802, 10.10.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/26863/15 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.;

Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сорочко Є.О.

суддів: Земляної Г.В.

Мельничука В.П.

за участю секретаря Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос ЛТД" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос ЛТД" (далі - ТОВ "Колос ЛТД") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Дарницькому районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.11.2015 р. №0005772202, №0005782202, №0005792202, №0042311702, №0005802202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 25.11.2015 р. №0005802202, №0042311702. В іншій частині позову відмовлено.

На вказану постанову ДПІ у Дарницькому районі та ТОВ "Колос ЛТД" подали апеляційні скарги, в якій позивач просить змінити постанову суду першої інстанції, шляхом задоволення позову в повному обсязі, а відповідач - скасувати постанову в частині задоволення позову та в цій частині ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року, у зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги повернуто особі, яка її подала.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "Колос ЛТД" підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Колос ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки від 30.10.2015 р. №6218/26-51-22-02/25266354.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135, п.п. 138.10.2 п.138.10 ст.138 п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 243 239,00 грн., в т.ч. в 3 квартал 2012 р.- 27721,00 грн., за 4 квартал 2012 р.- 50166,00 грн., 2013 р.- 165352,00 грн. та зменшено від'ємне значення об'єктом оподаткування податку на прибуток за 2014 рік в сумі 459893,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму в розмірі 10 787,00 грн., в т.ч. по періодах: липень 2012 р.- 694,00 грн., січень 2013 р.- 187,00 грн., лютий 2013 р.- 151,00 грн., березень 2013 р.- 166,00 грн., квітень 2013 р.- 131,00 грн., червень 2013 р.- 104,00 грн., липень 2013 р.- 74,00 грн., серпень 2013 р.- 1178,00 грн., вересень 2013 р.- 36,00 грн., жовтень 2013 р.- 157,00 грн., листопад 2013 р.- 2080,00 грн., грудень 2013 р. - 104,00 грн., січень 2014 р. - 1392,00 грн., лютий 2014 р. - 1044,00 грн., березень 2014 р.- 1217,00 грн., квітень 2014 р.-2037,00 грн., травень 2014 р. - 35,00 грн.;

- п.п. 168.1.1, п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено, що ТОВ «Колос» не утримано податок у розмірі 505,59 грн. з доходів у вигляді додаткового блага працівнику підприємства отриманих в 2012 р. у формі оплати за послуги (придбання авіаквитків без підтверджуючих документів (посадочний талон);

- п. 176.2 б, п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено, що у звітних рахунках 1-ДФ за ІІІ квартал 2012 року не було відображено дохід отриманий працівниками підприємства у формі оплати за послуги, як додаткове благо;

- п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, п.п. 246.1.2 п. 246.1, п. 246.4, п. 246.5 ст. 246, п. 249.6 ст. 249, п. 250.2 ст. 250 Податкового кодексу України, в частині заниження суми податкового зобов'язання по екологічному податку на загальну суму 3308,85 грн, в т.ч. за 3 квартал 2012 р. - 955,89 грн., 4 квартал 2012 р. - 2352,96 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 25.11.2015 р. винесено податкові повідомлення-рішення:

1) №0005772202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 404 048,75 грн. (за основним платежем - 243239,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 60809,75 грн.);

2) №0005782202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 12 616,25 грн. (за основним платежем -10093,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2523,25 грн.).

3) №0005792202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по надходженню від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини на загальну суму 4 136,06 грн. (за основним платежем - 3308,85 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 827,21 грн.);

4) №0042311702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на загальну суму 1141,98 грн. (за основним платежем - 505,59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 636,39 грн.);

5) №0005802202, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 459 893,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Тому рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку лише в частині, що оскаржується позивачем, тобто в частині позовних вимог щодо податкових повідомлень-рішень №0005772202, №0005782202, №0005792202.

Досліджуючи правомірність податкових повідомлень-рішень №0005772202, №0005782202, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України, визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, в тому числі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, при цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.07.2012 р. по 31.12.2014 р. позивач як замовник мав господарські відносини з фізичними-особами підприємцями: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 на підставі договорів про надання послуг.

Згідно таких договорів позивач з однієї сторони і фізичні особи-підприємці - платники єдиного внеску (виконавець) з іншої сторони на умовах, в порядку та обсягах, визначених даними договорами, а також у спосіб на за допомогою методів визначених сторонами, згідно інструкції замовника, виконавець приймає на себе обов'язок своєчасно та якісно надати замовнику наступні послуги: виробництво/випікання хлібобулочних виробів на обладнанні замовника; надання послуг по оформленню розміщення виробів на прилавку.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано суду відповідні договори про надання послуг, додатки до договорів, акти наданих послуг, перелік довипеченої продукції, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, платіжні доручення, банківські виписки, копії яких приєднані до матеріалів справ.

Крім того, позивачем як замовником укладено типові договори з фізичними особами-підприємцями - платниками єдиного внеску ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 (виконавці) про надання послуг, відповідно до умов яких виконавець приймає на себе обов'язок своєчасно та якісно надати замовнику наступні послуги: консультування покупців щодо властивостей продукту замовника, надання інших комерційних послуг.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано суду відповідні договори про надання послуг, додатки до договорів про надання послуг, акти наданих послуг, додатки до актів наданих послуг до договорів укладених з ФОП - ОСОБА_15, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, платіжні доручення, банківські виписки.

Необхідно зазначити, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (недоліків) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Надані позивачем первинні документи по вищевказаним контрагентам відповідають чинному законодавству та у своїй сукупності дають можливість встановити зміст і обсяг господарських операцій, зокрема які послуги надано, в якій кількості, за якою ціною та між якими контрагентами тощо.

При цьому, видами господарської діяльності позивача за КВЕД є, зокрема 10.61 - виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 10.71 - виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Придбані позивачем послуги за вказаними договорами відповідають меті господарської діяльності позивача.

Отже з наданих позивачем первинних документів вбачається та було встановлено судом першої інстанції, що господарські операції із вищезазначеними контрагентами є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

У свою чергу відповідачем як суб'єктом владних повноважень не спростовано наданих позивачем доказів щодо реальності здійснення таких господарських операцій.

Зазначені у акті перевірки обставини щодо порушення позивачем ст. 139 Податкового кодексу України стосуються лише господарської діяльності вищезазначених контрагентів позивача та подання ними податкової звітності, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності таких господарських операцій.

Проте, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності по вищевказаним операціям та відсутності її реального здійснення. Також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем і такими контрагентами.

Разом з тим, жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

З огляду на викладене, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 25.11.2015 р. №0005772202, тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Необхідно зазначити, вказане рішення з огляду на висновки суду першої інстанції щодо реальності таких операцій, судом не було скасовано помилково.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0005782202, яке стосується реальності господарських відносин позивача з ТОВ «Профмаг», ТОВ «Вірій», ТОВ «Барбо», ТОВ «Стандарт-Капітал», ТОВ «ЗК Безпека», ПП «Автокар», ФОП ОСОБА_16, колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем (замовник) та ТОВ «Барбо», ТОВ «Вірій» (виконавці) укладені договори від 28.09.2012 р.№706 та від 01.09.2012 р. про надання послуг, відповідно до умов яких виконавець приймає на себе обов'язок надати замовнику послуги, пов'язані з перепродажною підготовкою товару в магазині «МегаМаркет», а замовник зобов'язується оплатити надані виконавцем послуги на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1. вказаних договорів виконавець бере на себе зобов'язання:

2.1.1. Розмістити товар в магазині відповідно до місця, узгодженого з Замовником;

2.1.2. Забезпечити відповідну вимогам Замовника викладку товару на полицях магазину;

2.1.3. Надати замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п.2.2. договорів замовник бере на себе зобов'язання:

2.2.1. Затвердити місце в магазині для розміщення Виконавцем товару;

2.2.2. Надати у письмовому вигляді Виконавцю вимоги по викладці товару на полицях магазину.

2.2.3. Прийняти акт приймання-передачі виконаних робіт Виконавця.

2.2.4. Своєчасно сплатити послуги виконавця.

Згідно пункту 3.1. таких договорів послуги, які виконує виконавець, замовник сплачує на підставі рахунка-фактури, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Проте, на підтвердження реального виконання вказаних договорів позивачем надано лише податкові накладні. Інших первинних документів, зокрема на вимогу суду апеляційної інстанції, позивачем не надано.

Крім того, в перевіряємий період позивач як замовник мав господарські відносини з ПП «Автокар» (виконавець) на підставі договору від 19.03.2013 р. №19/09 про надання послуг технічного обслуговування та ремонту автомобіля. Відповідно до умов такого договору замовник дає доручення, а виконавець зобов'язується за плату надати послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів замовника.

При цьому, згідно умов п. 2.2. цього договору на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов договору складається акт виконаних робіт після закінчення ремонтних робіт, або робіт з технічного обслуговування.

Проте, на підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано лише податкові накладні та платіжні доручення. Інших первинних документів, зокрема на вимогу суду апеляційної інстанції, позивачем не надано.

Належних первинних документів на підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Профмаг», ТОВ «Стандарт-Капітал», ТОВ « ЗК Безпека», та ФОП - ОСОБА_16, позивачем також не надано. Лише податкових накладних та платіжних доручень колегія суддів вважає не достатнім для підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №0005782202, тому таке рішення не підлягає скасуванню.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №0005792202, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Згідно частини 3 вказаної статті Закону порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 55 цього Закону встановлено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

З наведеного вбачається, що зберігання здійснюється в місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання; захоронення відходів - це остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про відходи" за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені. За понадлімітне розміщення відходів плата стягується у підвищеному розмірі. Одержані кошти зараховуються до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища згідно із законом. Нормативи плати за розміщення відходів визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Відповідно до п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 розділу VIII "Екологічний податок" цього Кодексу платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Не є платниками податку за розміщення відходів суб'єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об'єктах) виключно відходи як вторинну сировину (п. 240.5 ст. 240 цього Кодексу).

Згідно із пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 цього Кодексу об'єктом та базою оподаткування по екологічному податку, що справляється за розміщення відходів є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 249.6 ст. 249 цього Кодексу екологічний податок за розміщення відходів обчислюється платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів.

Ставки екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах наведені у ст. 246 Кодексу; за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів наведені у п. 246.1 Кодексу; за розміщення відходів залежно від класу небезпеки (I, II, III, IV) та рівня небезпечності відходів наведені у п. 246.2 ст. 246 Кодексу.

За розміщення відходів, на які не встановлено клас небезпеки, застосовується ставка податку, встановлена за розміщення відходів I класу небезпеки (п. 246.3 ст. 246 Кодексу).

Клас відходів визначається відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України і питання щодо визначення класу небезпечності відходів не належить до сфери повноважень органів фіскальної служби.

Отже, суб'єкт господарювання, який здійснює тимчасове розміщення (зберігання) відходів до їх видалення, шляхом вивезення відповідно до укладеного договору із спеціалізованим підприємством на утилізацію та захоронення, не є платниками екологічного податку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець чітко визначив альтернативу: або підприємства укладають договір зі спеціалізованою організацією, яка здійснює зберігання та захоронення відходів, або самостійно отримує дозвіл на розміщення таких відходів на власній території.

Проте, позивачем не надано суду доказів, ані щодо укладення відповідного договору зі спеціальною організацією, яка здійснює зберігання та захоронення відходів, ані щодо наявності дозволу на розміщення таких відходів на власній території.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо правомірності податкового-повідомлення рішення від 25.11.2015 р. №0005792202, тому таке рішення не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позову щодо податкового повідомлення-рішення №0005772202, тому апеляційну скаргу ТОВ "Колос ЛТД" необхідно задовольнити частково, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову щодо податкового повідомлення-рішення №0005772202 - скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою позов в цій частині вимог задовольнити, оскільки в цій частині постанова ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос ЛТД" - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову щодо податкового повідомлення-рішення від 25.11.2015 р. №0005772202 з податку на прибуток приватних підприємств - скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос ЛТД" в цій частині вимог задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.11.2015 р. №0005772202 з податку на прибуток приватних підприємств.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

судді Земляна Г.В.

Мельничук В.П.

Повний текст постанови складено 12.10.2017 року

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Земляна Г.В.

Мельничук В.П.