Ухвала суду № 69535608, 13.10.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

13 жовтня 2017 року м. Київ № 826/12929/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., ознайомившись із позовною заявою і доданими до неї матеріалами

за позовомОСОБА_1 доМіністерства оборони Українипровизнання протиправними дій, бездіяльності, скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, бездіяльності, скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

Ознайомившись із позовною заявою позивача, суд встановив, що вона не відповідає вимогам статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно визначень, наведених в п.п. 6, 8 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах; позивач в адміністративній справі - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що до адміністративного суду може звернутися фізична або юридична особа, права, свободи чи інтереси якої порушено суб'єктом владних повноважень у зв'язку із винесенням останнім рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії), вчиненням дій або не вчинення дій, які повинні бути вчинені в межах повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вимоги позивача повинні стосуватися захисту або відновлення його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

При вирішенні питання щодо прийняття до розгляду в порядку адміністративного судочинства позову суду слід визначитись, зокрема, з такими питаннями: які саме права, свободи чи інтереси позивача порушені, в чому саме вони полягають і якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень вони порушені; чи відносяться спірні правовідносини до публічно-правових; чи не підлягає порушене право, свобода чи інтереси фізичної або юридичної особи захисту в порядку іншого провадження.

Зміст ухвалених судових рішень повинен відповідати приписам статей 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким.

Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення.

Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідносяться з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразовування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.

Відповідно до п. 10.3 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача, суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Виходячи із наведеного вище, слід дійти висновку, що позовні вимоги мають бути викладені максимально чітко та зрозуміло та мають містити визначений спосіб захисту прав позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про:

1. визнання протиправними та такими, що заподіяли моральну шкоду позивачу, що полягає у приниженні її честі та гідності, а також її ділової репутації, бездіяльність Міністерства оборони України щодо звільнення мене з військової служби на підставі частини восьмої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", підпункту 2 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції станом на 18.03.2014) з часу набрання такого права, дії щодо примушення її прибути до нового пункту постійної дислокації військової частини, рішення щодо накладення на позивача дисциплінарного стягнення - "звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю", рішення та дії щодо звільнення її з військової служби у запас за службовою невідповідністю з виключенням зі списків Збройних Сил України;

2. скасування або визнання нечинним наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 27.03.2015 № 137 "Про результати службового розслідування та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності" в частині накладення на неї дисциплінарного стягнення - "звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю" та наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 13.05.2015 № 37-РС в частині звільнення її з військової служби у запас за службовою невідповідністю з виключенням зі списків Збройних Сил України, як такі, що видані з порушенням законодавства, а також з метою відшкодування шкоди, заподіяної їй цими рішеннями;

3. зобов'язання Міністерства оборони України звільнити її з військової служби на підставі частини восьмої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції станом на 18.03.2014), або на підставі пункту "к" частини шостої, підпункту "а" та абзацу другого підпункту "ґ" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в поточній редакції) без її особистої присутності за новим пунктом постійної дислокації військової частини, у зв'язку із несвоєчасним звільненням з військової служби відповідно до вимог законодавства та з метою відшкодування шкоди, заподіяної їй незаконними рішеннями, зазначеними у пункті 2 позовної заяви.

Ознайомившись із вказаними позовними вимогами, суд вважає їх такими, що не визначають належний спосіб захисту прав позивача, оскільки містять неоднозначний спосіб їх викладення та тлумачення.

Так, позивач визначає, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність, що була допущена шляхом її звільнення, проте, на думку суду, звільнення слід вважати юридичним фактом, який вчиняється активними діями, а не шляхом бездіяльності.

Також позивач не уточнює, які саме рішення та дії слід визнати протиправними щодо звільнення її з військової служби у запас за службовою невідповідністю з виключенням зі списків Збройних Сил України; яким саме рішенням було накладено дисциплінарне стягнення «звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю». В даному випадку, повинні бути чітко зазначені реквізити оскаржуваних рішень та орган чи посадову особу, якими останні були прийняті.

Окрім того, позовні вимоги не можуть бути заявлені на майбутнє, вказане стосується вимоги «з метою відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями позивачу, зазначеними у пункті 2 позовної заяви», в такому випадку, як правило, зазначається розмір такої шкоди у грошовому виразі станом на день звернення до суду.

Другий та третій пункт прохальної частини містить альтернативні способи захисту прав, які повинен визначити суд, що є недопустимим, оскільки, в силу приписів ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач самостійно повинен зазначити конкретний спосіб захисту прав, який на його думку повністю захистить її порушенні права та законні інтереси, а суд повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення. Наведена невизначеність може призвести в подальшому до неможливості виконання судового рішення чи ускладнення його виконання.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про необхідність уточнення позовних вимог, як способу захисту прав позивача, за яким вона звернулася до суду з метою повного та об'єктивного розгляду справи.

Водночас, позивач просить звільнити її від сплати судового збору за подання позовної заяви або розстрочити чи відстрочити його сплату відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3, п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Вирішуючи заявлене клопотання суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року N 3674-VI (надалі - Закон N 3674-VI) судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку.

Ставки сплати судового збору встановлено ч. 2 ст. 4 Закону N 3674-VI, відповідно до якої встановлюється ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Водночас, у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону N 3674-VI).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено сім позовних вимог, які поєднані в трьох пунктах прохальної частини позову, відповідно судовий збір має бути сплачений у сумі 640,00х7=4 480,00 грн.

Питання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регулюється Законом № 3674-VI.

Положеннями ст. 8 вказаного Закону визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Зазначене положення закону кореспондується з приписами ч. 1 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, єдиною підставою для звільнення, розстрочки, відстрочки від сплати судового збору та зменшення розміру судового збору є незадовільний майновий стан сторони, тобто фізичної або юридичної особи. Звільнення сторони від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду. При цьому, клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в позовній заяві, яка подаються до суду, або окремим документом.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Між тим, жодних доказів того, що позивач перебуває в скрутному матеріальному становищі, що унеможливлює сплату судового збору матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу позивача на те, що сплата судового збору є обов'язком позивача, а тому зловживання правом на звільнення від його сплати є неприпустимим.

Крім того, невмотивоване звільнення від сплати судового збору утворить дискримінаційне становище по відношенню до інших суб'єктів звернення до судового захисту.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, а також розстрочення чи відстрочення сплати останнього, а тому у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, розстрочення або відстрочення його сплати слід відмовити.

Таким чином, позивачу необхідно усунути вказаний недолік та сплатити судовий збір у відповідності до кількості заявлених позовних вимог та надати суду докази такої сплати.

Підсумовуючи вищенаведене, позивачу на усунення недоліків позовної заяви необхідно уточнити заявлені позовні вимоги, сплатити судовий збір та надати докази такої сплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачеві часу для усунення недоліків.

Документи на усунення недоліків позовної заяви позивачу слід подати через канцелярію Окружного адміністративного суду м.Києва, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-А.

Керуючись статтями 106-108 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву без руху.

2. Встановити позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання даної ухвали.

3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки встановлені ст.ст. 185-187 КАС України.

Суддя І.П. Васильченко