Ухвала суду № 69534730, 13.10.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні клопотання

13 жовтня 2017 р. Справа №805/3551/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши клопотання Головного управління ДФС у Донецькій області до адміністративного позову Головного управління ДФС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» про стягнення коштів з рахунків у банківських установах в рахунок погашення податкового боргу,-

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2017 року Головне управління ДФС у Донецькій області звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» про стягнення коштів з рахунків у банківських установах, які обслуговують Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛКО» (ЄДРПОУ 30013443) в рахунок погашення податкового боргу на загальну суму 100 907 943,10 грн.

Позивачем до суду було заявлено клопотання, в якому позивач просив суд звільнити від сплати судового збору, посилаючись на недостатність бюджетних асигнувань, в зв’язку з чим, Головне управління ДФС у Донецькій області позбавлено можливості додання до позову доказів про сплату судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі – Закон № 3674), який з 1 січня 2017 року діє у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що вказана позовна заява належить до об’єктів справляння судового збору відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 3 Закону № 3674, а особа, яка звернулася з нею до суду, не належить до суб’єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону № 3674 встановлені пільги щодо його сплати.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 3674 враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону № 3674 суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Аналогічні норми містяться у частині 1 статті 88 КАС України.

Таким чином, єдиною підставою, з урахуванням якої суд може звільнити особу від сплати судового збору або відстрочити його сплату, є її майновий стан. Жодної іншої підстави для постановлення судом ухвали про звільнення від сплати судового збору стороною ні Закон № 3674, ні КАС України не передбачають. Доводячи наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, позивач посилається на відсутність коштів на справляння судового збору.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від його сплати. Таке ж право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють як суб’єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати. Позивач є бюджетною установою, однак спірні правовідносини виникли в результаті реалізації владних управлінських функцій.

22 травня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» № 484-VІІІ (далі – Закон № 484), який набрав чинності 1 вересня 2015 року, що визначено пунктом 1 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону. Разом з цим пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 484 Кабінету Міністрів України доручено забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору. Крім того, проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» був внесений на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України. Реалізуючи право законодавчої ініціативи, Кабінет Міністрів України, крім іншого, обґрунтовував необхідність прийняття цього законопроекту тим, що внаслідок численних змін до Закону України «Про судовий збір» коло осіб, звільнених від сплати судового збору, є необґрунтовано широким, в той час як розгляд будь-якої справи судом потребує витрат, незалежно від сплати судового збору. Відповідно, звільнення особи від сплати судового збору зрештою призводить до додаткового навантаження на державний бюджет. Метою законопроекту було запровадження єдиного підходу до визначення ставок судового збору, встановлення обґрунтованих, та відповідно справедливих ставок судового збору, враховуючи соціально-економічну ситуацію в державі, зменшення числа осіб, звільнених від сплати судового збору, а також подвоєння надходжень до Державного бюджету України від його сплати, що значно підвищить рівень гарантованої Конституцією України доступності правосуддя шляхом кращого забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, матеріально-технічного забезпечення судів, та відповідно їх фінансової незалежності. Законопроектом передбачалося виключення органів державної влади з числа суб’єктів, що звільняються від сплати судового збору, що, за висновком суб’єкта законодавчої ініціативи, мало дисциплінувати їх у відносинах із судами та унеможливило зловживання ними своїми процесуальними правами, зокрема, у випадках безпідставного звернення до судів та безвідповідального оскарження судових рішень з огляду на саму лише безкоштовність звернення до суду.

Суд вважає за необхідне роз’яснити позивачу, що у нього є можливість подати адміністративний позов після отримання асигнувань на сплату судового збору з урахуванням строків подачі даного позову, тим самим не позбавившись права на реалізацію своїх владних управлінських функцій.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку щодо необґрунтованості заявленого позивачем клопотання та відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, у зв’язку з чим відмовляє у його задоволенні.

Керуючись статтею 8 Закону України «Про судовий збір», статтями 49, 87, 88, 160, 165, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Донецькій області про звільнення від сплати судового збору.

2. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту постановлення.

Суддя Кочанова П.В.