Вирок № 69525898, 11.10.2017, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа180/1303/16-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Нанічкіної Н.М.,

з секретарями - Завадською А.В., Назаренко А.В., Івановою О.А., Ганоченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець кримінальне провадження, внесене 06 травня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040000000374, за яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець міста Марганець Дніпропетровської області, з вищою освітою, не одружений, працюючий продавцем в магазині «Талісман», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 раніше не судимий,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянин України, уродженець міста Марганець Дніпропетровської області, з вищою освітою, не одружений, не працюючий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_5, засуджений вироком Марганецького міського суду від 16 червня 2017 року за ч.1 ст.369-2 КК України, призначено покарання у виді штрафу в розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень. Штраф не сплачено,

обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.355 КК України,

за участю:

прокурорів - Супруна М.О., Крайник С.С.

захисників - Гусєва І.І., Ефи Л.М.,

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, будучи раніше знайомим з ОСОБА_5 та маючи з ним неприязні відносини, вирішив пред'явити вимогу ОСОБА_5 в передачі майна, а саме грошових коштів в розмірі 2000 гривень.

28 квітня 2016 року приблизно о 15:00 годині ОСОБА_1 знаходився поблизу будинку № 27, розташованого по вул.Лермонтова в м.Марганці Дніпропетровської області, де зустрів раніше знайомих йому ОСОБА_6 (провадження відносно якого закрито судом у зв'язку зі смертю останнього) та ОСОБА_2, яким запропонував сумісно пред'явити вимогу ОСОБА_5, з метою заволодіння майном останнього, на що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 дали свою добровільну згоду, вступивши таким чином зі ОСОБА_1 в попередню змову.

Того ж дня, приблизно о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 попрямували до будинку АДРЕСА_6 де проживає потерпілий ОСОБА_5

Викликавши останнього з будинку на розмову, ОСОБА_1, діючи умисно, з корисних мотивів, за попередньою змовою групою осіб, погрожуючи потерпілому ОСОБА_5 насильством, небезпечним для життя та здоров'я, висловив вимогу в подальшій передачі 2000 грн., яку ОСОБА_6 та ОСОБА_2 підтримали шляхом морального тиску на потерпілого, що виразилося в погрозах вчинення відносно потерпілого насильства, небезпечного для життя та здоров'я, на що потерпілий, боячись за своє життя та здоров'я, вимушений був погодитись.

В подальшому ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2, в період часу з 28 квітня 2016 року по 02 червня 2016 року телефонували на мобільний телефон потерпілого ОСОБА_5 і, зустрічаючись з останнім віч-на-віч, продовжували погрожувати насильством, з метою передачі раніше заявленої грошової суми.

В даний період часу, тобто з 28 квітня 2016 року по 02 червня 2016 року, точних дат не встановлено, потерпілий ОСОБА_5 передав ОСОБА_7 500 гривень, ОСОБА_6 - 250, 200 та 150 гривень, разом 1100 гривень.

02 червня 2016 року близько о 17 годині 30 хвилин в м.Марганці ОСОБА_1 отримав від потерпілого грошові кошти в сумі 2000 гривень, що було зафіксовано в ході проведення негласних слідчих розшукових дій у формі контролю за вчиненням злочину.

02 червня 2016 року приблизно о 18 годині, в ході особистого обшуку ОСОБА_1 були виявлена та вилучена частина переданих потерпілим ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 1000 гривень; інша частина яких в сумі 600 грн. була вилучена в ході обшуку ОСОБА_6

Органом досудового розслідування та прокурором дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.189 КК України - як вимагання, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб. В ході судового розгляду кримінального провадження дії ОСОБА_1 перекваліфіковані на ч.2 ст.355 КК України - як примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому, як за ч.2 ст.189 КК України, так і за ч.2 ст.355 КК України, злочину не визнав, зазначив, що ОСОБА_5 працював в магазині його матері, ремонтував велосипеди і при ремонтах використовував запчастини, що продавалися в магазині. Пропрацював у магазині близько двох-трьох місяців, коли одного разу не вийшов на роботу. Велосипед ОСОБА_5, на якому він прїздив до магазину, залишився в магазині. В подальшому була розмова між ним і ОСОБА_5 з приводу боргу і повернення велосипеду, і він відмовився повертати велосипед, оскільки ОСОБА_5 повинен був йому 2000 гривень.

Пройшло приблизно десять місяців, коли в один з днів йому зателефонувала мати, і сказала, що ОСОБА_5 вкрав велосипед. Він проїжджав поблизу будинку, де живе його кум, ОСОБА_8, і побачив там ОСОБА_2 і ОСОБА_8, зупинився, розповів про крадіжку велосипеда. Згодом до них приєднався ОСОБА_6, який попросив підвезти його до вокзалу, бо йому потрібно було отримати посилку. Він погодився. Тут же подзвонив ОСОБА_5. Останній сказав, що нічого йому не винен і запропонував приїхати, поговорити. Побоюючись нарватися на неприємності, він попросив ОСОБА_2, ОСОБА_8 і ОСОБА_6 заїхати з ним до ОСОБА_5. Заїхали, поспілкувалися з ОСОБА_5 і його матір'ю. Ніяких погроз з його боку не було. ОСОБА_9 - ОСОБА_10 - погодилася, що борг існує і пообіцяла, що ОСОБА_5 борг віддасть.

Після того, десь через два тижні, він дізнався, що ОСОБА_5 сплачує гроші ОСОБА_6. Зателефонувавши ОСОБА_6, він поцікавився, а до чого тут він, ОСОБА_6, якщо ОСОБА_5 заборгував йому. ОСОБА_6 сказав, що ОСОБА_5 віддає гроші «просто так», і що він, ОСОБА_1, тут ні до чого.

Через деякий час в районі «Інституту» він зустрівся з ОСОБА_5 і спитав його, навіщо він віддавав гроші ОСОБА_6, на що останній повідомив, що ОСОБА_6 з ОСОБА_2 запропонували йому віддавати гроші їм, а з ним, ОСОБА_1, вони «порішають». Через тиждень пообіцяв віддати 2000 гривень, що й зробив. Після чого його затримали працівники СБУ.

Органом досудового розслідування та прокурором дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч.2 ст.189 КК України - як вимагання, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб. В ході судового розгляду кримінального провадження дії ОСОБА_2 перекваліфіковані на ч.2 ст.355 КК України - як примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_2 свою вину в інкримінованому йому, як за ч.2 ст.189 КК України, так і за ч.2 ст.355 КК України, злочину визнав частково. Надав показання, що він з братом - ОСОБА_8, відпочивав біля будинку № 27 по вул.Лермонтова в м.Марганець. Мимо проїжджав на своєму автомобілі ОСОБА_1 і зупинився привітатися. Зав'язалася розмова «ні про що», і десь через п'ять хвилин підійшов ОСОБА_6. Далі спілкувалися вчотирьох, коли ОСОБА_1 хтось зателефонував. З розмови було зрозуміло, що у ОСОБА_1 якісь проблеми з якимось-то велосипедом. На запитання пояснив, що у його матері працював ОСОБА_5, набрався боргів, і за борги залишив велосипед, після чого пропав на рік, а сьогодні з'явився і забрав велосипед. ОСОБА_6 поцікавився, чи не довезе ОСОБА_1 його до вокзалу, на що останній погодився і попросив їх по дорозі заїхати з ним до ОСОБА_5

Приїхали до потерпілого на АДРЕСА_7. ОСОБА_1 вийшов з машини і пішов у двір до ОСОБА_5 і його матері, а він, ОСОБА_6 і ОСОБА_11 сиділи в машини. Побачивши ОСОБА_5, він зрозумів, що знає його, і вирішив приєднатися до розмови. Після чого всі вони вийшли з машини і зайшли у двір до ОСОБА_5. Він спочатку спілкувався з матір'ю ОСОБА_5, а потім приєднався до розмови ОСОБА_1 з ОСОБА_5. ОСОБА_6 з ОСОБА_5 відійшли за будинок, і він почув якісь-то крики. Знаючи, що ОСОБА_6 запальний і може нагрубити, дати запотиличник, він поспішив до них і як міг заспокоїв ОСОБА_6. В подальшій розмові ОСОБА_5 погодився, що винен ОСОБА_1 1300 гривень, а борг в 2000 тисячі він не визнавав. Згодом вони вийшли з двору, сіли в автомобіль і поїхали по своїх справах. Після того з ОСОБА_5 він спілкувався лише в телефонному режимі і від нього довідався, що він передавав ОСОБА_6 гроші.

Потерпілий ОСОБА_5 в ході судового розгляду надав показання, що деякий час, приблизно два-три місяці він працював в магазині у ОСОБА_1. Його робота полягала в тому, що він ремонтував чужі велосипеди, використовуючи для цього запчастини з магазину ОСОБА_1, які брав у борг - до розрахунку із замовником послуги. В трудових відносинах ні з ОСОБА_1, ні з його матір'ю, він не перебував, однак отримував від ОСОБА_1 заробітну плату: за вихід на роботу - щоденно 50 гривень. На роботу він деколи приїздив на своєму велосипеді і залишав його в магазині. Так сталося і перед захворюванням. Він не вийшов на роботу, хворів близько тижня, і ОСОБА_1 сказав, що через нього втратив замовників і заробіток, і що йому такий працівник не потрібний. Тому, видужавши, він влаштувався на іншу роботу і зателефонував ОСОБА_1, попросив повернути йому велосипед, який залишився у ОСОБА_1 в магазині, однак ОСОБА_1 відмовився віддати велосипед, сказав, що він, ОСОБА_5, йому заборгував, тому велосипед - це компенсація. Після того він ще один раз звернувся до ОСОБА_1, просив повернути велосипед, однак той відмовлявся, казав, що він заборгував 2000 гривень: за поламаний мопед, за запчастини з магазину і за те, що ОСОБА_1 не отримав дохід (втратив гроші) від потенційних покупців та замовників.

Через 10-11 місяців, 28 квітня 2016 року, він прийшов до магазину ОСОБА_1 і забрав велосипед, який стояв в той момент на вулиці біля магазину. Матері ОСОБА_1, яка на той час була в магазині, він повідомив, що забирає велосипед, залишив номер свого телефону і поїхав додому.

В той же день, 28 квітня 2016 року, приблизно через 20-30 хвилин зателефонував ОСОБА_1 і сказав, що зараз приїде з міліцією.

Приблизно о 16-17 годині до нього додому на АДРЕСА_7, приїхав ОСОБА_1, зайшов на подвір'я і почав з ним та його матір'ю дуже грубо розмовляти, потім схопив його за горло. Він відштовхнув ОСОБА_1 і в цей час у двір зайшли ОСОБА_2, ОСОБА_6, і ще один хлопець, якого він не знає і який не приймав участі в розмові і грався з собакою. ОСОБА_1 був вкрай агресивно налаштований, сказав, що він неправильно поступив, коли вкрав велосипед, і вимагав або повернути велосипед, або віддати гроші - 1200 гривень йому, а 800 гривень ОСОБА_6 і ОСОБА_2, і взагалі, він його вбити готовий. ОСОБА_2 намагався заспокоїти ОСОБА_1. Грошей на той момент в нього не було, і ОСОБА_1 встановив йому строк - п'ять днів. ОСОБА_6 сказав, що якщо він протягом п'яти днів не поверне грошей, вони вивезуть його, і ще казав, аби він не звертався до міліції, йому ніхто не допоможе. Погрози він сприйняв серйозно, злякався за себе і за матір, не знав що йому робити, де брати гроші, і вирішив звернутися в міліцію.

Після того, протягом десяти днів до нього телефонували ОСОБА_6 і ОСОБА_2, нагадували про борг і тиснули, аби він скоріше розраховувався. ОСОБА_1 не дзвонив.

Він віддавав гроші частками по 200, 300, 500 гривень. В перший раз він віддав 500 гривень через два-три дні після розмови ОСОБА_2, потім три рази - ОСОБА_6, всього сплатив їм 1100 гривень. ОСОБА_6 запропонував йому віддати їм з ОСОБА_2 півтори тисячі гривень, а вони владнають це питання зі ОСОБА_1, і ОСОБА_1 його більше не чіпатиме. Передача грошей відбувалася за попередньою домовленістю особисто в руки ОСОБА_6 і ОСОБА_2. Лише один раз від ОСОБА_6 приїхала машина - таксі, і через водія він передав суму, не пам'ятає яку.

Після того, він довідався, що ОСОБА_6 і ОСОБА_2 отримані гроші ОСОБА_1 не передавали. Тоді він зателефонував ОСОБА_1 і домовився про зустріч. В ході розмови з'ясувалося, що 1100 гривень, які він віддавав ОСОБА_6 і ОСОБА_2, в борг ОСОБА_1 не зараховуються, тобто, за словами ОСОБА_1, він «подарував» їх ОСОБА_6 і ОСОБА_2.

Ще через декілька днів він зустрівся зі ОСОБА_1, віддав йому 2000 гривень.

Також зазначив, що за час роботи він повинен був ОСОБА_1 100 гривень за автомагнітолу і за ніж-сувенір 150 гривень, однак віддав ці гроші. Боргів перед ОСОБА_1 та його матір'ю в нього не було.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що її син ОСОБА_5 неофіційно працював в магазині у ОСОБА_1, ремонтував велосипеди, в тому числі, десь у 2014 році, точного періоду часу не пам'ятає, ремонтував та намагався продати велосипед, який вона купувала та яким користувався її син. Коли ОСОБА_5 захворів і не вийшов на роботу, ОСОБА_1 вирішив його наказати, забравши велосипед. На той момент велосипед знаходився в магазині ОСОБА_1. ОСОБА_1 приїхав до неї додому влітку 2015 року і сказав, що велосипеда він не поверне, оскільки ОСОБА_5 його підвів, не вийшов на роботу. Протягом року після того вона ще три-чотири рази телефонувала ОСОБА_1 і просила його повернути велосипед, однак він відмовлявся, казав, що «полинял на деньги», суму не називав.

ЇЇ син ОСОБА_12 поїхав до магазину ОСОБА_1 і забрав велосипед. Після того в кінці квітня 2016 року ОСОБА_1 взяв в компанію ОСОБА_6 та ОСОБА_2 і приїхав вимагати гроші до неї додому за адресою: АДРЕСА_8, де проживає вона та її син ОСОБА_5. Це було приблизно о 17-18 годині. Розмова відбувалася на подвір'ї її будинку і тривала близько години.

ЇЇ всіляко ображали, погрожували. Сина повели за будинок, там з ним розмовляли. Вона дуже переймалася і боялася, щоб його не побили. Сказала синові, щоб він погоджувався віддавати будь-які гроші.

ОСОБА_1 вимагав негайно повернути 2000 гривень, обурювався тим, що ОСОБА_5 забрав велосипед, і погрожував «прикончить».

Найбільш агресивним був ОСОБА_6, який погрожував вивезти ОСОБА_5 і покарати.

ОСОБА_2 вона до того не знала. Особливої ролі він не грав, намагався трохи згладити конфлікт між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, примирити всіх, аби вийти на якусь розумну суму, тому що ОСОБА_1 був налаштований стовідсотково гроші вибивати, карати її та ОСОБА_5.

Вона дуже переживала за себе і за сина, аби його ніде не вивезли, не побили і не вбили, тому просила дати їй час назбирати грошей. ОСОБА_1 сказав, що не піде з двору, поки ОСОБА_5 не віддасть йому або гроші, або велосипед. Вона відмовлялася віддати велосипед, оскільки він куплений за її особисті гроші.

До поліції вона звернулася одразу ж після того, як ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2 зайшли у двір. Однак працівники поліції приїхали вже після того, як ця трійця пішла.

Більше, ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_6 з ОСОБА_2, до них додому не приїжджали, лише при ній ОСОБА_5 розмовляв зі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по телефону з приводу боргу.

Особисто вона ніяких грошей обвинуваченим не віддавала. Вона лише один раз у травні 2016 року дала синові 300 гривень для того, аби він передав вказану суму ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_13 суду повідомила про те, що є приватним підприємцем та має кіоск на ринку «Ювілейний» в районі «Інститут» в м.Марганець, в якому продаються запчастини до велосипедів, а її син ОСОБА_1 працює продавцем у даному кіоску. Потерпілий ОСОБА_5 приблизно у травні 2015 року попросився ремонтувати велосипеди в її кіоску, на що вона погодилася з тих причин, що ОСОБА_5, ремонтуючи велосипеди, використовуваватиме запчастини, які вона продає. Також, між ними була домовленість, що вона буде сплачувати ОСОБА_5 50 гривень в день. Періодично ОСОБА_5 брав запчастини у борг, під запис, а також брав у неї в борг гроші на їжу, на бензин. Сума боргу накопичувалася і в кінцевому результаті склала 2000-2100 гривень. Після того ОСОБА_5 пропав, не виходив на роботу приблизно два тижні, а потім прийшов за своїм велосипедом, який на той час знаходився у неї в кіоску. Вона відмовилася віддати ОСОБА_5 велосипед, запропонувала йому спочатку віддати їй гроші в сумі 2000 гривень. Він розвернувся і пішов. Не було його приблизно рік, а в квітні 2016 року ОСОБА_5 прийшов з двома товаришами, забрав велосипед, залишив номер свого телефону і сказав, щоб ОСОБА_1 йому зателефонував. Ніяких грошей їй особисто ОСОБА_5 не віддавав.

Свідок ОСОБА_14 надав показання, що наприкінці весни або на початку літа 2016 року йому запропонували бути понятим під час затримання ОСОБА_6 Спочатку привезли до Нікопольського відділу СБУ, пред'явили гроші - двохсотгривневі купюри а також їх копії, роз'яснили, що будуть проводитися слідчі дії за фактом вимагання. Був складений протокол, а потім він з працівниками СБУ та іншим понятим ОСОБА_15 поїхав в м.Марганець на затримання. По приїзду, побачив автомобіль, біля якого лежав ОСОБА_6 З автомобіля дістали барсетку, з барсетки - двохсотгривневі купюри, чи то 600 чи то 800 гривень, які були тими ж самим, що їм пред'являли в кабінеті Нікопольського відділу СБУ.

Свідок ОСОБА_15 показав, що в один з днів літа, точної дати не пам'ятає влітку 2016 року його було запрошено в якості понятого прийняти участь у затриманні особи. Його привезли до відділу СБУ в м.Нікополь, де розповіли, що буде проводитися затримання по вимаганню грошей у потерпілого, пред'явили двохсотгривневі купюри та їх ксерокопії. Вказані купюри в сумі 2000 гривень були передані потерпілому, який знаходився тут же. Після чого поїхали в м.Марганець, де він прийняв участь у затриманні ОСОБА_6, якого витягли з автомобіля ВАЗ 2101 і поклали на землю. Також з автомобіля з водійського сидіння працівники міліції витягли барсетку, поклали її на багажник, і з барсетки витягли речі, в тому числі грошові кошти - 3 двохсотгривневі купюри, разом 600 гривень. Також із заднього карману ОСОБА_6 дістали 2 купюри по 500 гривень. Після того їздили до квартири, де проживав ОСОБА_2 У ОСОБА_2 обшук не проводився, однак за його згодою у нього було вилучено телефон.

Свідок ОСОБА_16 повідомив суду, що у червні 2016 року разом зі своїм другом ОСОБА_17 приймав участь як понятий під час обшуку гаражу в м.Марганець, належного ОСОБА_1, та обшуку самого ОСОБА_1 У ОСОБА_1 в кишені штанів знайшли сім купюр по 200 гривень. Як пояснив ОСОБА_1 в ході обшуку вказані гроші йому заплачено за викрадений велосипед. Після того поїхали до місця проживання ОСОБА_1, а також за місцем проживання матері ОСОБА_1, де проводилися обшуки. Ні в гаражі, ні в квартирі ОСОБА_1, ні за місцем проживання матері ОСОБА_1 нічого не знайшли.

Свідок ОСОБА_17 надав показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_16

Крім того, вина обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підтверджується письмовими доказами, відеозаписами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме:

протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), що старшим слідчим СУ ГУНП ОСОБА_26 05 травня 2016 року прийнято усну заяву від ОСОБА_5 про те, що 28 квітня 2016 року три особи з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя, вимагали від нього грошові кошти в сумі 2000 гривень (т.2 а.с.7);

протоколом огляду та ідентифікації грошових коштів від 02 червня 2016 року, що старшим оперуповноваженим Нікопольського МВ УСБУ у Дніпропетровській області ОСОБА_18 в присутності понятих за участю ОСОБА_5 проведено огляд та ідентифікацію грошових коштів у розмірі 2000 гривень, а саме 10 купюр номіналом по 200 гривень кожна, які мають наступні серії та номери купюр: ЕЯ 3498202, СИ 7177825, ВИ 4549903, КЄ 1815231, ВФ 1979212, УС 4408526, ЕД 5503079, ЕБ 4917416, КЛ 4666332, КЖ 2256822. Грошові кошти, з яких попередньо знято копії, поміщені до наплічної сумки ОСОБА_5 для участі у проведенні слідчої дії (т.2. а.с.30-34);

відеозаписом і протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 27 травня 2016 року, що старшим оперуповноваженим Нікопольського МВ УСБУ у Дніпропетровській області ОСОБА_18 за результатами проведення НС(Р)Д отримано фактичні дані, а саме за допомогою технічних засобів 27 травня 2016 року було зафіксовано розмову між двома чоловіками, один з яких «ОСОБА_1», інший - «ОСОБА_12», з приводу віддачі «ОСОБА_12» боргу. Один з чоловіків нагадує про те, що «ОСОБА_12» повинен був занести йому 1300 гривень, потім заробити і віддати ОСОБА_2 700 гривень. «ОСОБА_12» повідомляє співрозмовнику, що сплатив 500 гривень «ОСОБА_27» та «ОСОБА_2» - 250, 200 та 150 гривень. Один з чоловіків стверджує, що «ОСОБА_12» «розвели», і наполягає, аби «ОСОБА_12» віддав гроші в сумі 2000 гривень особисто йому, нікому іншому. Також в ході розмови на адресу «ОСОБА_12» звучать погрози з боку «ОСОБА_1» (т.2 а.с.35-42, 108-диск № 15);

відеозаписом і протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 02 червня 2016 року, що старшим оперуповноваженим Нікопольського МВ УСБУ у Дніпропетровській області ОСОБА_18 за результатами проведення НС(Р)Д отримано фактичні дані, а саме за допомогою технічних засобів 02 червня 2016 року було зафіксовано розмову між двома чоловіками, під час якої здійснено передачу грошей, та телефонну розмову про те, що «ОСОБА_12 рассчитался. Чтоб его уже никто не трогал» (т.2 а.с.43-44, 108-диск № 16);

протоколом огляду від 20 липня 2016 року, відповідно до якого підозрюваний ОСОБА_1 та його захисник Гусєв І.І. переглянули відеозаписи проведення НСРД (т.2 а.с.45);

протоколом огляду від 21 липня 2016 року, відповідно до якого підозрюваний ОСОБА_2 переглянув відеозапис проведення НСРД (т.2 а.с.46);

ухвалою слідчого судді від 23 травня 2016 року, згідно якої дозволено слідчому СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_19 провести обшук автомобіля ВАЗ 2101, жовтого кольору, д.н.НОМЕР_1, який на праві власності належить ОСОБА_11, яким керує ОСОБА_6 (т.2 а.с.60);

протоколом обшуку від 02 червня 2016 року, згідно якого за участю ОСОБА_6 та в присутності понятих проведено обшук сумки з автомобіля НОМЕР_2. У ході проведення обшуку сумки було виявлено: грошові кошти - чотири купюри по 200 гривень ЕБ 4917416, ЕД 5503079, УС 4408526, КЙ 2617426; 2 купюри номіналом 500 гривень - ВЕ 2465260, МВ 8339557; два мобільні телефони; пістолет чорного кольору з магазином і п'ятьма патронами; пістолет типу «револьвер»; п'ятнадцять сліп-пакетів з порошкоподібною речовиною. Безпосередньо в автомобілі під переднім сидінням виявлено бейсбольну біту; у бардачку автомобіля виявлено боргову розписку на ім'я ОСОБА_20 (т.2 а.с.49-52);

ухвалою слідчого судді від 23 травня 2016 року, згідно якої дозволено слідчому СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_19 провести обшук автомобіля «Опель Вектра», д.н.з. НОМЕР_3, який на праві власності належить ОСОБА_21 і яким керує ОСОБА_1 (т.2 а.с.61);

протоколом обшуку від 02 червня 2016 року, згідно якого в присутності понятих та ОСОБА_1 в гаражному кооперативі навпроти гаражу НОМЕР_4 проведено обшук автомобіля «Опель Вектра», д.н.з. НОМЕР_3, та особистий обшук ОСОБА_1 В ході обшуку автомобіля на водійському сидінні виявлено в штанах чорного кольору грошові кошти в загальній сумі 2005 гривень: купюри номіналом 200 гривень - 10 шт., 1 купюра номіналом 5 гривень. Також в автомобілі виявлено та вилучено: 3 мобільних телефони, відеореєстратор, портмоне коричневого кольору з документами на ім'я ОСОБА_1 та банківськими картками; предмет, схожий на складний ніж; предмет, схожий на дерев'яну биту. В ході особистого обшуку ОСОБА_1, в задньому кармані його шортів виявлено та вилучено: грошові кошти у сумі 1000 гривень купюрами номіналом 200 гривень у кількості 5 штук (ВФ 1979212, КЄ 1815231, ВИ 4549903, ЕЯ 3498202, СИ 7177825). ОСОБА_1 пояснив, що всі речі, окрім грошових коштів, належать йому. Гроші йому не належать (т.2 а.с.64-68);

ухвалою слідчого судді від 03 червня 2016 року, згідно якої накладено арешт на грошові кошти, які вилучені в ході обшуку автомобіля «Опель Вектра» д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1, а саме: на п'ять банкнот номіналом 200 гривень (серії та номери: ВФ 1979212, КЄ 1815231, ВИ 4549903, ЕЯ 3498202, СИ 7177825) (т.2 а.с.69);

протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 травня 2016 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_5 впізнав на пред'явлених фотографіях № 3, 5, 10 ОСОБА_6, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (т.2 а.с.105-107);

протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 03 червня 2016 року, згідно якого ОСОБА_1 був затриманий 02 червня 2016 року о 17 годині 57 хвилин (т.2 а.с.95-96);

повідомленням про підозру від 03 червня 2016 року, згідно якого ОСОБА_1 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб (т.2 а.с.97-98);

повідомленням про підозру від 17 червня 2016 року, згідно якого ОСОБА_22 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб (т.2 а.с.99-100).

Крім того, судом досліджені інші докази, що не несуть доказового значення, а саме: показання свідків ОСОБА_23, яка була присутня при обшуку квартири за місцем мешкання ОСОБА_6, ОСОБА_24, якийприймав участь в якості понятого в обшуку будинку, належного брату ОСОБА_6; ухвали слідчого судді від 23 травня 2016 року про надання дозволів на проведення обшуків за місцем фактичного мешкання ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_2, протокол обшуку квартири АДРЕСА_2 від 02 червня 2016 року, протокол обшуку квартири АДРЕСА_3 від 02 червня 2016 року, протокол обшуку будинку АДРЕСА_9 від 02 червня 2016 року, протокол обшуку будинку АДРЕСА_10 від 02 червня 2016 року, розписка ОСОБА_13 від 13 липня 2016 року про отримання від працівників поліції: 2 банківських карток, грошових коштів в сумі 2000 гривень, 5 гривень купюрами: 10 шт. по 200 гривень, 1 шт. по 5 гривень, портмоне, техпаспорт НОМЕР_5 купюру в 2 долари США, відеореєстратор Дженіус, страховий поліс; розписка ОСОБА_23 від 20 липня 2016 року про отримання від працівників поліції грошових коштів в сумі 1000 гривень - 2 купюри по 500 гривень, мобільного телефону Nokia 5300; розписка ОСОБА_25 від 20 липня 2016 року про отримання від працівників поліції двох телефонів, стартового пакету й блокноту з нотатками.

Аналізуючи досліджені під час судового розгляду докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що:

дії ОСОБА_1 належить кваліфікувати за ч.2 ст.189 КК України - як вимагання, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

дії ОСОБА_2 належить кваліфікувати за ч.2 ст.189 КК України - як вимагання, тобто вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим, вчинене за попередньою змовою групою осіб

Суд не погоджується зі стороною обвинувачення, що в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.355 КК України, з таких підстав.

Диспозиція ч.2 ст.189 КК України передбачає кримінальну відповідальність за вимагання, тобто вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

Диспозиція ч.2 ст.355 КК України передбачає кримінальну відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

Як зазначає Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», при розмежуванні вимагання і примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Відповідальність за ст.355 КК України може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Злочин, передбачений ст.355 КК, має місце лише за відсутності ознак вимагання (ст.189 КК України). Якщо при вимаганні винний посягає на чуже майно, право на нього чи пред'являє вимогу щодо вчинення будь-яких дій майнового характеру, які потерпілий не зобов'язаний вчиняти, то при вчиненні розглядуваного злочину йдеться про примушування до виконання чи невиконання юридичного обов'язку, який випливає із цивільно-правового зобов'язання.

В ході судового слідства суд не знайшов доказів того, що між обвинуваченим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_5 існували цивільно-правові зобов'язання.

Так, згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Потерпілий ОСОБА_5 працював в магазині свідка ОСОБА_13, яка в судовому засіданні надала показання, що потерпілий ремонтував велосипеди і брав запчастини в її магазині і заборгував саме їй.

Борг, як в 1300 гривень, так і в 2000 гривень, потерпілий ОСОБА_5 не визнав, обґрунтування вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 постійно змінювалося.

Таким чином, вимога обвинуваченого ОСОБА_1 до ОСОБА_5 сплатити йому 2000 гривень не ґрунтується ні на законі, ні на цивільно-правовому договорі, оскільки наявність боргу потерпілого перед обвинуваченим ОСОБА_1, як і сама сума боргу, нічим не підтверджується. Отже, має місце вимагання з боку обвинуваченого ОСОБА_1, що кваліфікується за ст.189 КК України.

Суд вважає, що дії ОСОБА_2 належить кваліфікувати за ч.2 ст.189 КК України, як вимагання, оскільки він у співучасті зі ОСОБА_1 і ОСОБА_6 підтримав шляхом морального тиску на потерпілого вимогу в подальшій передачі грошових коштів ОСОБА_1

Також, згідно показань потерпілого, наданих під час судового слідства, і протоколу негласних слідчих (розшукових) дій ОСОБА_5 перед передачею грошових коштів телефонував ОСОБА_7, через нього зв'язувався з ОСОБА_6, і передав особисто ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 500 гривень. Також, під час судового слідства встановлено, що отримані ОСОБА_2 і ОСОБА_6 від потерпілого грошові кошти в сумі 1100 гривень обвинуваченому ОСОБА_1 не передавалися, тобто були незаконно привласнені.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_2 визнав свою вину за ч.2 ст.189 КК України і в ході судового розгляду жодного разу не спростував того факту, що отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 500 гривень за відсутності між ним та потерпілим цивільно-правового договору, суд вважає, що в його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України.

Суд не погоджується зі стороною захисту в тому, що ОСОБА_1 не погрожував потерпілому ОСОБА_5, і лише просив його повернути борг, тобто на думку захисту в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована.

Тобто, погроза може виявлятись у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також в жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням убивства, застосуванням до нього чи його близьких родичів насильства або знищенням чи пошкодженням його майна або майна близьких родичів.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень.

Погроза має бути дійсною і реальною.

Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_1 неправомірно утримував у себе річ, що належить потерпілому ОСОБА_5 (велосипед), неодноразово висловлював погрози в бік потерпілого ОСОБА_5, що підтверджується показаннями потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_2, показаннями свідка ОСОБА_10, відеозаписом і протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 27 травня 2016 року. Потерпілий та його мати, ОСОБА_10, реально сприйняли погрози з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_6, тому погодилися сплачувати 2000 гривень, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 з ОСОБА_6

При обранні виду та міри покарання обвинуваченим суд враховує ч.1 ст.65 КК України: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Положеннями ч.2 ст.65 КК України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Суд враховує те, що злочин, який вчинили ОСОБА_1 і ОСОБА_2, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно до ст.66 КК України, та обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 відповідно до ст.66 КК України, та обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Зважаючи на ступінь тяжкості злочину, його обставини, враховуючи вимоги кримінального закону і передбачені цим законом санкції, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч.2 ст.189 КК України у виді позбавлення волі.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має міцні соціальні зв'язки, за місцем реєстрації та місцем проживання характеризується позитивно.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_2 встановлено, що він на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має міцні соціальні зв'язки, утримує трьох малолітніх дітей - 2007, 2013, 2016 року народження, за місцем проживання характеризується позитивно, визнав свою вину.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне застосувати до обвинувачених положення ст.75 КК України щодо звільнення від покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку.

З метою посилення впливу призначеного покарання, визнано доцільним покласти обов'язки, що обмежують права обвинувачених згідно зі ст.76 КК України.

Також, суд приймає до уваги, що вироком Марганецького міського суду від 16 червня 2017 року затверджено угоду про визнання винуватості від 31 березня 2017 року, укладену між прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області та обвинуваченим ОСОБА_2; визнано його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень. На даний час покарання не відбуто.

Відповідно до ч.3 ст.72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Тобто, покарання за даним вироком та вироком від 16 червня 2017 року мають виконуватися ОСОБА_2 самостійно.

Суд вважає за необхідне відмовити ОСОБА_2 у його клопотанні про застування до нього амністії відповідно до Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки стаття 1 даного Закону не передбачає звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні тяжкого умисного злочину, яким є вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_1 ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2016 року, закінчився 14 листопада 2016 року, і підстав для обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу на час до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Строк запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_2 ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 17 червня 2016 року, закінчився 15 серпня 2016 року, і підстав для обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу на час до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Цивільні позови у кримінальному провадженні не заявлені.

Судові витрати в справі відсутні.

Згідно постанови про визнання речових доказів від 21 липня 2016 року визнано в якості речових доказів у кримінальному провадженні: грошові кошти в сумі 1800 гривень (9 купюр номіналом 200 гривень НБУ) наступними серіями та номерами ЕБ 4917416, ЕД 5503079, УС 4408526, КЙ 2617426, ВФ 1979212, КЄ 1815231, ВИ 4549903, ЕЯ 3498202, СИ 7177825. Речові докази, один поліетиленовий пакет - файл, який містить 800 грн., один опечатаний пакет експертної служби № 3530659, який містить 1000 грн., направлено на зберігання до УФЗБО ГУНП в Дніпропетровській області, квитанція № 000286 (т.2 а.с.89-90, 91).

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.368, 370, 371, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк 3 (три) роки.

На підставі ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_1:

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку суду.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_2:

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку суду.

Речові докази - грошові кошти в сумі 1800 гривень, поміщені в один поліетиленовий пакет-файл, який містить 800 грн., один опечатаний пакет експертної служби № 3530659, який містить 1000 грн., передані на зберігання до УФЗБО ГУНП в Дніпропетровській області, квитанція № 000286, - повернути потерпілому ОСОБА_5.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам процесу.

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Марганецький міський суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з підстав, передбачених ст.394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: Н . М. Нанічкіна