Ухвала суду № 69521165, 04.04.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/20/12-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І.

Категорія 5 Доповідач Коломієць О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря

судового засідання: Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 січня 2016 року

встановила:

У червні 2006 року Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-західна залізниця» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця») звернулось до суду з позовом. Просило визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був укладений 28 травня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та повернути зазначену квартиру законному власнику - позивачу у справі.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вказуючи на незаконність та необґрунтованість рішення через недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому зазначає, що спірна квартира вибула із власності позивача поза його волею. Так, відокремлений підрозділ Вагонна дільниця станції Київ-пасажирський ДТГО «Південно-західна залізниця» у 2005 році не мала повноважень на передачу спірної квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у власність сім'ї ОСОБА_5, які 28 травня 2005 року продали її по договору купівлі-продажу ОСОБА_2, оскільки їй було надано право лише на користування даним майном, а право розпоряджатись - належало юридичній особі Державному територіально-галузевому об'єднанню «Південно-західна залізниця». Проте суд першої інстанції на вищевказані обставини уваги не звернув, що призвело на думку позивача до ухвалення незаконного рішення.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом в встановлено, що 16 лютого 2000 року Державне підприємство по підготовці пасажирських вагонів, їх експлуатації та обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті України (далі ДП «Укрвагонсервіс») придбало у власність за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1.

Вказана квартира була надана у користування ОСОБА_4 та членам його сім'ї, так як останній на той час працював на посаді начальника Житомирського філіалу Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський.

13.07.1999 року наказом № 365 Міністерства транспорту України ДП «Укрвагонсервіс» було реорганізовано у відокремлений підрозділ Вагону дільницю станції Київ-Пасажирський Державного територіального-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» без статусу юридичної особи та вирішено питання про передачу на баланс ДТГО «Південно-західна залізниця» всього майна.

На підставі розпорядження органу приватизації № 48938 від 21.03.2005 року, відділ приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради видав на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

28 травня 2005 року зазначена квартира була продана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу.

Заочним рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 11 липня 2012 року, яке набрало законної сили, частково задоволено позов ОСОБА_5 до ДТГО «Південно-західна залізниця», виконавчого комітету Житомирської міської ради і визнано незаконним наказ по ДТГО «Південно-західна залізниця» № 792 від 20.12.2004р. про внесення квартири АДРЕСА_1 до розряду службових, визнані незаконними клопотання начальника вагонної дільниці від 24.12.2004р. та 20.01.2005р. про виведення даної квартири з числа службових, скасовано п.7 рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради № 803 від 26.10.2006р.

Рішенням Корольовського райсуду м.Житомира від 07 травня 2015р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15.06.2015р., у задоволенні позову ДТГО «Південно-західна залізниця» про скасування рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 11.01.2005р. № 34, від 24.02.2005р. № 139 про включення та виключення квартири АДРЕСА_1 до(з) числа службових, про скасування рішення відділу приватизації міської ради м.Житомира від 21.03.2005 р. і свідоцтва про право власності на дану квартиру, видане відділом приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, про повернення спірної квартири з незаконного володіння ОСОБА_4 у власність ДТГО «Південно-західна залізниця» було відмовлено за безпідставністю.

Вказані обставини підтверджується матеріалами справи та визнаються сторонами.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1. ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пп.21,22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» дано роз'яснення про те, що спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.

У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Під час розгляду справи, було встановлено, що надання квартири відповідачу ОСОБА_4 та членам його сім'ї, її подальша приватизація, була проведена відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Дані обставини встановлені рішеннями Корольовського районного суду м.Житомира від 11.07.2012р. та від 07.05.2015 року, які в контексті положень ч.3 ст.61 ЦПК України мають преюдиційне значення. З моменту отримання сім'єю ОСОБА_4, на підставі рішення (розпорядження) про передачу спірної квартири у власність, свідоцтва про право власності на житло від 28.05.2005 року, відбувся перехід права власності на майно до ОСОБА_4.

Таким чином, оскільки спірна квартира була придбана ОСОБА_2 у сім'ї ОСОБА_4, незаконність набуття права власності яких на квартиру у встановленому законом порядку судом не встановлена (ст.328 ЦК України), останні відповідно до положень ст.ст.317, 319 ЦК мали право на відчуження даного майна, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з підстав, заявлених позивачем.

Такі висновки суду відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що Вагонна дільниця станції Київ-пасажирський у 2005 році не мала повноважень на розпорядження даною квартирою, правового значення для вирішення спору немає, оскільки як встановлено судом, сім'я ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, передбаченому Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», набула право власності на спірне майно, законність якого підтверджена рішеннями судів.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: