Ухвала суду № 69518462, 13.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

13 жовтня 2017 року м. Київ справа № 800/410/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Борисенко І.В., перевіривши

позовну заяву і додані до неї матеріали ОСОБА_1

до Верховної Ради України

про визнання протиправною бездіяльності та незаконною дії актів СРСР, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України (як до суду першої інстанції) із позовною заявою до Верховної Ради України, у відповідності до якої просить:

- визнати незаконними постанову Верховної Ради України № 1545 від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів СРСР» і дію актів СРСР;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в питанні забезпечення безпеки у будівлі Верховної Ради України, в т.ч. щодо пронесення у будівлю парламенту небезпечних предметів, включаючи димові шашки, зброю;

- визнати протиправною недоторканність депутатів та їх дії з підпалу бойової шашки в будівлі відповідача у присутності дітей та ЗМІ;

- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо зупинення протиправної діяльності членів партії «Свобода» в державних будівлях України та поза їх межами;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну та матеріальну шкоду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати для відновлення здоров'я.

Перевіривши матеріали позовної заяви на предмет її відповідності вимогам статей 105, 106, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя дійшов висновку, що вказана позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, з огляду на таке.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.20 Кодексу адміністративного судочинства України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди), а також Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених цим Кодексом, вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції.

Згідно ч.4 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно пунктів 5, 6 ч.1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.99 КАС України).

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимогу до Верховної Ради України про визнання незаконними постанови відповідача № 1545 від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів СРСР» і дії актів СРСР.

Тобто, позивачем оскаржується постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів СРСР» № 1545, яка була прийнята 12.09.1991.

Враховуючи те, що даний адміністративний позов поданий ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України 10.10.2017 (про що свідчить штамп вхідної кореспонденції), позивачу слід надати суду докази поважності причин пропуску встановленого строку звернення до адміністративного суду в частині позовної вимоги про визнання незаконною постанови відповідача № 1545 від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів СРСР».

Крім того, позивач просить визнати незаконною дію актів СРСР.

Однак, така вимога викладена позивачем абстрактно, без конкретизації, оскільки не вказано дію яких саме актів СРСР позивач просить визнати незаконною.

Вказані обставини унеможливлюють суду дійти висновку, дія яких саме актів СРСР входить до предмету оскарження за даним позовом, та яким чином у зв'язку з цим порушуються права, свободи або інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в питанні забезпечення безпеки у будівлі Верховної Ради України, в т.ч. щодо пронесення у будівлю парламенту небезпечних предметів, включаючи димові шашки, зброю; про визнання протиправною недоторканності депутатів та їх дії з підпалу бойової шашки в будівлі відповідача у присутності дітей та ЗМІ; про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо зупинення протиправної діяльності членів партії «Свобода» в державних будівлях України та поза їх межами, суд зазначає таке.

У відповідності до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 ч.1. ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Разом з тим, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач у справі, було обґрунтованим.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач, з посиланням на статтю 55 Конституції України, фактично порушує питання про зобов'язання Верховної Ради України вчинити дії щодо зупинення протиправної діяльності членів партії «Свобода» в державних будівлях України та поза їх межами; визнання протиправною недоторканності депутатів та їх дії з підпалу бойової шашки в будівлі Верховної Ради України у присутності дітей та ЗМІ; а також просить суд визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України в питанні забезпечення безпеки у будівлі Верховної Ради України, в т.ч. щодо пронесення у будівлю парламенту небезпечних предметів, включаючи димові шашки та зброю.

Статтями 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України визначено форму та зміст адміністративного позову та вимоги до позовної заяви.

У відповідності до ч.4 ст.106 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою ст.105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Тобто, під змістом позовних вимог розуміється визначення позивачем способу захисту його права, свободи чи інтересу згідно з частиною 4 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги - це конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.

Частиною 2 ст.106 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

У поданій позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено, в чому саме полягає порушення її особистих прав, свобод та інтересів та, відповідно, не наведено обґрунтування позовних вимог у цій частині. У позовній заяві також відсутні будь-які обгрунтування стосовно допущення Верховною Радою України, як колегіальним органом, порушень норм законів під час здійснення відповідачем владних управлінських функцій та не визначено, у чому полягає порушення прав, свобод та інтересів позивача у публічно-правових правовідносинах саме з відповідним суб'єктом владних повноважень - Верховною Радою України (в межах її повноважень).

Таким чином, позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 106, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.3 ст.106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Позивачем до позовної заяви не долучено документу про сплату судового збору.

Однак, ОСОБА_1 у позовній заяві заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтоване тим, що вона є інвалідом 1 групи, на підтвердження чого до позовної заяви долучено ксерокопію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 818165 від 17.02.2014.

Розглянувши клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та дослідивши долучені до позовної заяви документи, суддя дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди першої та другої груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Заявник звільняється від сплати судового збору за наявності однієї з указаних підстав, підтвердженої документально.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів, ксерокопія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ № 818165 від 17.02.2014 (що долучена позивачем до позовної заяви) свідчить про встановлення 1 групи інвалідності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

При цьому, вказана ксерокопія довідки будь-яких інших даних щодо ідентифікації особи (зокрема, поштової адреси чи паспортних даних) не містить.

Водночас, у позовній заяві вказані наступні дані щодо особи, яка звертається із адміністративним позовом - позивач: ветеран-інвалід 1 групи ОСОБА_1, 11600, АДРЕСА_1.

Ксерокопію документу, який встановлює особу позивача (зокрема, паспорту) до позовної заяви не долучено.

Отже, дані щодо особи, які зазначені в ксерокопії вищеназваної довідки та в позовній заяві, за відсутності документів, які встановлюють особу позивача, не дають можливості суду зробити висновок про належність вказаної довідки саме позивачу та, як наслідок, про документальне підтвердження наявності пільг у позивача щодо сплати судового збору.

Враховуючи, що позивачем не надано суду достатніх доказів, які б свідчили про наявність у нього пільги щодо сплати судового збору, підстави для задоволення клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви на даний час відсутні.

Відповідно до пп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Судовий збір за подачу позовної заяви до Вищого адміністративного суду України має бути внесено або перераховано на розрахунковий рахунок 31210255700007, отримувач коштів: УДКCУ у Печерському районі, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, код банку отримувача: 820019, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету: 22030105 «Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)», призначення платежу: « 101; судовий збір, Вищий адміністративний суд України».

Таким чином, позивачу слід усунути усі вищевказані недоліки позовної заяви.

З урахуванням усього вищенаведеного, дану позовну заяву відповідно до ч.1 ст.108 КАС України слід залишити без руху з наданням позивачу достатнього строку для усунення встановлених недоліків.

Керуючись статтями 18, 105, 106, 107, 165, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви - відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

3. Встановити строк для усунення вищевказаних недоліків позовної заяви - протягом тридцяти днів з моменту отримання ОСОБА_1 даної ухвали про залишення позовної заяви без руху.

4. Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому ч.7 ст.1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Борисенко