Постанова № 69518337, 03.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 року м. Київ П/800/232/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бухтіярової І.О., Олендера І.Я., Приходько І.В., Юрченко В.П.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.

за участю:

представника відповідача: Гуцала Д.С.,

представника третьої особи: Михальченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_3

до Президента України Порошенка Петра Олексійовича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Служби безпеки України,

про визнання незаконним і нечинним Указу в окремій частині, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просив визнати незаконним і нечинним Указ Президента України від 15 травня 2017 року №133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію підпункту 9 пункту 275, підпункту 9 пункту 276, підпункту 11 пункту 422, підпункту 11 пункту 423, підпункту 11 пункту 424, підпункту 11 пункту 425 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що заходи, передбачені оспорюваним Указом, суперечать чинному українському та ратифікованому міжнародному законодавству, не відповідають принципам, передбаченим Законом України «Про санкції», порушують право позивача на свободу вираження поглядів у відповідності зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також його право на свободу доступу до інформації.

В письмових запереченнях на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову з огляду на відсутність порушених прав, свобод чи інтересів позивача, а також прийняття спірного Указу Президентом України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник третьої особи в поданих письмових запереченнях зазначає, що при застосуванні санкцій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яндекс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Яндекс.Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мэйл.РУ ГРУП», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вконтакте», Товариства з обмеженою відповідальністю «В Контакті», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мейл.РУ Україна» дотримано умови та обставини, встановлені Законом України «Про санкції», прийнято рішення відповідно до встановлених законодавством повноважень, додержано встановлену процедуру та форму прийняття рішення.

ОСОБА_3 подав до Вищого адміністративного суду України клопотання про розгляд справи за даним адміністративним позовом без його участі.

Представники Президента України та Служби безпеки України підтримали заперечення проти адміністративного позову та просили в його задоволенні відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З урахуванням наведеного, можна дійти висновку про те, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з частиною другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таке ж правило повинно застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

Як свідчать обставини справи, ОСОБА_3 оскаржує Указ Президента України від 15 травня 2017 року №133/2017 в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Яндекс», ТОВ «Яндекс.Україна», ТОВ «Мэйл.РУ ГРУП», ТОВ «Вконтакте», ТОВ «В Контакті», ТОВ «Мейл.РУ Україна» у вигляді заборони Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до їх сервісів та соціально-орієнтованих ресурсів.

Відносини щодо застосування санкцій регулюються Законом України «Про санкції», який визначає низку обмежувальних заходів, які, в разі їх застосування, безпосередньо впливатимуть на господарські відносини між резидентами України та окремими особами-нерезидентами, а також на можливість здійснення визначеними суб'єктами господарських операцій та підприємницької діяльності в Україні.

Оспорюваний Указ Президента України має персональний характер, а тому є актом індивідуальної дії, оскільки породжує певні правові наслідки, впливає на права і свободи лише тих суб'єктів, яким його адресовано.

Таким чином, відсутність у будь-кого (крім визначеного цим актом певного кола осіб), у тому числі позивача, прав чи обов'язків у зв'язку з оскаржуваним Указом не породжує для останнього і права на захист.

Отже, оспорити розглядуваний Указ може визначене в ньому коло осіб, а ці особи не уповноважували позивача на звернення до суду з даним позовом.

В свою чергу, обґрунтовуючи заявлений позов, ОСОБА_3 вказує на те, що спірний Указ в оскаржуваній частині порушує вимоги статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: право позивача на свободу вираження поглядів.

На підтвердження своїх доводів , ОСОБА_3 посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Cengiz and Others v. Turkey», в якому, на його думку, суд визнав порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з підстав, аналогічних тим, що наведено в розглядуваній справі.

Проте, з наведеного рішення вбачається, що заявниками доведено, що блокування сайту YouTube вплинуло на їх професійну діяльність та їх право отримувати та розповсюджувати інформацію та ідеї, а також те, що контент ресурсу був унікальним та мав важливе значення для суспільства та журналістики.

Європейський суд з прав людини в цьому рішенні виходив, зокрема, з того, що YouTube - це єдиний ресурс, доступний у 76 країнах світу, за допомогою якого розповсюджується інформація, що являє вагомий інтерес в соціальній та політичній сфері, а також з точки зору розвитку суспільної журналістики; за допомогою цього ресурсу розповсюджується політична інформація, яка ігнорується традиційними засобами масової інформації. Кожного місяця YouTube відвідує більше мільярда користувачів, які проглядають більш, ніж шість мільярдів годин розміщеного на ньому відео.

У розглядуваній справі позивачем доводів, аналогічних наведеним у вказаному вище рішенні Європейського суду з прав людини, щодо унікальності сервісів (платформ) ТОВ «Яндекс», ТОВ «Яндекс.Україна», ТОВ «Мэйл.РУ ГРУП», ТОВ «Вконтакте», ТОВ «В Контакті», ТОВ «Мейл.РУ Україна» не зазначено та відповідних доказів не подано. ОСОБА_3 не є Інтернет-провайдером або безпосередньо представником юридичних осіб, щодо яких спірним Указом застосовано санкції.

В той же час, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ahmet Yэldэrэm v. Turkey» суд погодився з можливістю застосування заходів з обмеження у випадку наявності протиправного контенту в Інтернеті, які включають як індивідуальне вимкнення доступу до Інтернету, так і заборону доступу до конкретного сайту і видалення протиправного контенту.

Крім того, слід зазначити, що в даному випадку спірним є не користування мережею в цілому, а лише заборона Інтернет-провайдерам на певний період здійснювати надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів певних сервісів, яка, в свою чергу, не створює перешкод для користування будь-якими іншими сервісами.

Варто також указати на приписи Закону України «Про інформацію», який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Зокрема, частиною другою статті 6 наведеного Закону визначено, що право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, законодавець передбачив певною мірою можливість обмеження права на інформацію, водночас жодним чином не обмежив право вибору форм і джерел одержання інформації.

Заборона провайдерам надавати послуги з доступу до певних ресурсів (джерел) не повинна ототожнюватись з обмеженням права на інформацію як таким, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Оспорюваним Указом ОСОБА_3 не обмежено у виборі форм і джерел одержання інформації. Окремі перешкоди, які можуть виникнути в процесі використання сервісів (платформ) ТОВ «Яндекс», ТОВ «Яндекс.Україна», ТОВ «Мэйл.РУ ГРУП», ТОВ «Вконтакте», ТОВ «В Контакті», ТОВ «Мейл.РУ Україна», не обмежують права громадян на доступ до їх ресурсів, а спричинені виключно необхідністю створення негативних наслідків для осіб, щодо яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

З урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України не вбачає порушення прав позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що адміністративний позов ОСОБА_3 до Президента України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Служби безпеки України, про визнання незаконним і нечинним Указу в окремій частині задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги те, що сплату судового збору ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.06.2017 року відстрочено до ухвалення судового рішення по суті, несплачена сума судового збору у розмірі 640,00 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) підлягає стягненню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 122, 128, 158 - 163, 167, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Служби безпеки України, про визнання незаконним і нечинним Указу Президента України від 15 травня 2017 року №133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію підпункту 9 пункту 275, підпункту 9 пункту 276, підпункту 11 пункту 422, підпункту 11 пункту 423, підпункту 11 пункту 424, підпункту 11 пункту 425 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 «Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)».

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ І.О. Бухтіярова

____ І.Я. Олендер

____ І.В. Приходько

____ В.П. Юрченко