Ухвала суду № 69518196, 11.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2017 року м. Київ К/800/15839/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014

у справі № 815/6495/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНА» (далі - позивач , ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНА»)

до Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - відповідач, Роздільнянська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНА» звернулось у вересні 2013 року до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Роздільнянської ОДПІ від 26.04.2013 № 0000112200, № 0000122200, від 02.07.2013 № 0000152200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 № 0000112200 та від 02.07.2013 № 0000152200, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З наданих до суду відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Роздільнянської об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області підлягає заміні правонаступником - Роздільнянською об'єднаною державною податковою інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової не виїзної перевірки ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ УКРАЇНА» щодо правових відносин з платниками податків-постачальниками ТОВ «Альфа» за період з 01.08.2012 по 30.09.2012, ТОВ «Укрвторметагро» за період з 01.11.2010 по 31.10.2010 складено акт від 11.04.2013 № 150/22-00/34490471, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 171 203,00 гривні та занижено суму податку на додану вартість, який підлягає до сплати в бюджет у сумі 62 599,00 гривень.

На підставі результатів проведеної перевірки, 26.04.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000112200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62 599,00 гривень та 31 299,50 гривень штрафні (фінансові) санкції; № 0000122200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 171 203,00 гривні.

В порядку адміністративного оскарження позивачем до Головного управління Міндоходів в Одеській області 21.06.2013 Головним управлінням Міндоходів в Одеській області прийняте рішення № 122/10/15-32-10-02-07, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 0000122200 від 26.04.2013, а первину скаргу - без задоволення; частково скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000112200 від 26.04.2013 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 15 649,50 гривень, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення № 0000112200 від 26.04.2013 залишено без змін.

Позивачем до Міністерства доходів і зборів України була направлена повторна скарга від 04.07.2013 № 97 на податкові повідомлення-рішення № 0000112200 та № 0000122200 від 26.04.2013.

02.07.2013 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152200, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 62 599,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції 15 650,00 гривень.

30.08.2013 Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення № 10043/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення-рішення № 0000112200 та № 0000122200 від 26.04.2013 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, скаргу залишено без задоволення, рішення без змін.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаних періодах позивачем сформовано податковий кредит по податку на додану вартість за господарськими операціями із контрагентами ТОВ «Укрвторметагро», ТОВ «Альфа», які не знаходяться за місцезнаходженням та не надавали податкову звітність за перевіряємий період, відсутність у них необхідних умов для здійснення господарської діяльності, посилаючись на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 07.11.2012 № 2136/22-5/33016850 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Укрвторметагро» за період 2010 року, 2011 року та січень-листопад 2012 року», акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 04.09.2012 № 730/22-225/36317247 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Альфа» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період червень-серпень 2012 року», на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 06.02.2012 № 98/22-225/36317247 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфа» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками ФГ «В. Лоза», ТОВ «Преміум Телеком» за вересень 2012 року та контрагентами-покупцями». Відповідачем зроблено висновок про те, що контрагенти позивача мають ознаки податкової ями, що не уможливлює підтвердження реальності здійснення господарських операцій із позивачем.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та ВАТ «Роздільнянський елеватор» (правонаступник ПрАТ «Роздільнянський елеватор») було укладено договір доручення № 1 від 01.06.2010 та додатки до договору № 1 від 01.06.2010, додаток № 2 від 01.09.2010, відповідно до умов якого ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ Україна» (довіритель) доручає, а ВАТ «Роздільнянський елеватор» (повірений) приймає на себе зобов'язання за рахунок довірителя забезпечити зберігання сільськогосподарської продукції (соняшник).

Між позивачем та ТОВ «Укрвторметагро» був укладений договір купівлі-продажу № Б1010-102-532 від 07.10.2010, відповідно до умов якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує Товар (соняшник насипом), в якому, крім іншого, зазначено, що місцем фактичної передачі Товару є ВАТ «Роздільнянський елеватор».

Судами встановлено, що на виконання умов зазначених договір на склад ВАТ «Роздільнянський елеватор» від ТОВ «Укрвторметагро» прийнято зерно соняшнику, позивачем було прийнято Товар (соняшник).

Контрагентом позивача ТОВ «Укрвторметагро» виписано податкові накладні та оплачено отриманий ним Товар, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами: податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Між позивачем та ВАТ «Роздільнянський елеватор» було укладено договір складського зберігання зерна № 201201 від 01.06.2012, відповідно до умов якого ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ Україна» поставляє зернові культури (соняшник, ріпак) на зберігання ВАТ «Роздільнянський елеватор», а ВАТ «Роздільнянський елеватор» виконує обов'язки щодо приймання поставленого соняшнику на зберігання.

Також, між позивачем та ТОВ «Альфа» укладено договір купівлі-продажу № 042-532 від 27.08.2012, відповідно до умов якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує Товар (соняшник насипом) за місцем фактичної передачі Товару - ВАТ «Роздільнянський елеватор».

На виконання умов зазначеного договору, на склад ВАТ «Роздільнянський елеватор» від ТОВ «Альфа» прийнято зерно соняшнику, ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ Україна» було прийнято Товар (соняшник), ТОВ «Альфа» було виписано позивачу податкові накладні та оплачено отриманий ним Товар, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами: платіжними дорученнями; видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.

Згідно до листа ПрАТ «Роздільнянський елеватор» від 15.10.2013 № 209 з 2010 року по 2012 рік було прийнято на зберігання для ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ Україна» продукцію (соняшник) від ТОВ «Укрвторметагро» та ТОВ «Альфа», що підтверджується витягами з реєстру щодо продукції, яка була прийнята від зазначених контрагентів на зберігання на картку позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкові накладні, які зазначені в акті перевірки, містять всі необхідні реквізити, які дають змогу ідентифікували контрагента позивача; на час здійснення господарських операцій з позивачем контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару (послуг), до податкового кредиту виникає у платника податків в разі підтвердження вказаної суми ПДВ податковою накладною, належним чином оформленої відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, витрати позивача по сплаті податку на додану вартість підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, які виписані його контрагентами.

На підтвердження руху активів на складах зберігання товару, виробничих можливостей ТОВ «БІОІЛ УНІВЕРСАЛ Україна» з купівлі соняшника та підтвердження наявності господарської мети, що підтверджується документами: експлуатаційним дозволом для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів; свідоцтвом про право власності на будівлі та споруди, довідку з ЄДРПОУ з переліком видів діяльності за КВЕД, звіти з праці за 2010-2012 роки.

Надання професійних послуг ПрАТ «Роздільнянський елеватор» підтверджується сертифікатом відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки № 3357 від 06.04.2010, сертифікатом на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки № 5161 від 27.06.2012, сертифікатом на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки № 5154 від 27.06.2012.

На момент вчинення спірних правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження податкового кредиту, який був належним чином відображений ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

За встановлення в судовому порядку формування позивачем податкового кредиту в спірних періодах на підставі належним чином оформлених первинних документів, у тому числі податкових накладних, які на момент їх видачі були зареєстровані платником податку на додану вартість, донарахування позивачу грошових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області її правонаступником - Роздільнянською об'єднаною державною податковою інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області.

Касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько