Ухвала суду № 69518151, 20.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року м. Київ К/800/48900/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.05.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014

у справі № 811/563/13-а Кіровоградського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія»

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.05.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Олександрійської ОДПІ Кіровоградської області від 05.02.2013 № 0000112210 та № 0000032210.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 24.01.2013 № 29/22-10/31907615. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334\94-ВР), підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), підпункту 134.1.1 пункту 134.1 ст. 134, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 185.1 ст. 185, пункту 188.1 ст. 188, пунктів 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено витрати на загальну суму 598380,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2011 року та податковий кредит на 282883,08 грн. у податковому обліку за квітень 2012 року та податковий кредит у розмірі 119676,00 грн. у податковому обліку за жовтень, листопад, грудень 2011 року внаслідок включення до податкового обліку витрат та ПДВ по операціях з придбання транспортних послуг (в частині вартості використаних для цього паливно-мастильних матеріалів) по нікчемному правочину з ПП «Кремойл», у результаті чого занижено податок на прибуток на 137627,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2011 року та податок на додану вартість на 119676,00 грн. у податковому обліку за жовтень, листопад, грудень 2011 року.

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.02.2013: № 0000112210 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 137627,00 грн. за основним платежем та № 0000032210 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 119676,00 грн. за основним платежем та на 59838,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ПП «Кремойл» товару (паливно-мастильні матеріали) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у зазначених вище сумах у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (в редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу4 крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ОДПІ посилається на нікчемність правочину з поставки позивачу від ПП «Кремойл» паливно-мастильних матеріалів, які у подальшому використовувались при наданні позивачу від СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_3 транспортних послуг. Цей висновок зроблено на підставі аналізу податкової інформації, яка містилась в акті Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС від 27.04.2012 № 995/23-309/34890793 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Кремойл» з питань правильності, повноти та нарахування сум ПДВ та податку на прибуток за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, який складений у зв'язку з ненаданням пояснень на документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 16.11.2011 № 44538/10. Згідно з цим актом у ПП «Кремойл» відсутні основні фонди та трудові ресурси, які необхідні для здійснення господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій, на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних на перевезення товару, обігу по карткам обліку товарно-матеріальних цінностей, платіжних доручень, доказів подальшого використання отриманих від ПП «Кремойл» паливно-мастильних матеріалів при виконанні господарських операцій з СПД ОСОБА_2 та СПД ОСОБА_3 - за відсутності з боку ОДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ПП «Кремойл» товарів, - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача витрат та сум податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.05.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко