Ухвала суду № 69517991, 11.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/42909/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.

представника позивача Собко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014

у справі № 810/697/14-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укршинторг» (далі - позивач, ТОВ «Укршинторг»)

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Броварська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Укршинторг» звернулось у лютому 2013 року до суду з адміністративним позовом до Броварської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2014 № 0000702202, № 0000802202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.12.2012, за результатами якої складено акт від 14.01.2014 № 14/10-06-221/34838109. Згідно висновків перевірки викладених у акті, позивачем порушено вимоги: пп. 5.3.9 п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), занижено податок на прибуток підприємств на загальну сумі 1 948 418,00 гривень; пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 ПК України, занижено зобов'язання із сплати податку на додану вартість у перевіряємий період у сумі 1 565 432,00 гривні; пп. 200.1, пп. 200.3, пп. 200.4, ст. 200 ПК України, завищено від'ємне значення за січень 2011 року у сумі 76 265,00 гривень, за лютий 2011 року у сумі 356 310,00 гривень, за березень 2011 року у сумі 392 445,00 гривень; пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1, пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704; п. 8 Розділу 3 Порядку Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за № 197/18935, що призвело до невірного визначення TOB «Укршинторг» сум податкового зобов'язання.

Підставою для визначення таких висновків, на думку податкового органу, є нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «Укршинторг» з ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Лавіконт-М», ТОВ «Супреммум», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Феліс Ко», ПП «Прилукихімснаб-2012», ТОВ «Орбітрейд», відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення операцій, мають ознаки нереальності і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі акту перевірки відповідачем 27.01.2014 винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000702202, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 864 167,00 гривень: 843 237,00 гривень основний платіж, 20 930,00 гривень штрафні (фінансові) санкції); № 0000802202, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2 197 939,00 гривень: 1 948 419,00 гривень основний платіж, 249 520,00 грирвень штрафні (фінансові) санкції).

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач придбав у ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Лавіконт-М», ТОВ «Супреммум», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Феліс Ко», ПП «Прилукихімснаб-2012», ТОВ «Орбітрейд» роботи та послуги для використання у власній господарській діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар та послуги використані у господарській діяльності позивача; не встановлено факту визнання недійсними та анулювання свідоцтв про реєстрацію платниками податку на додану вартість контрагентів позивача на момент здійснення господарських операцій та виписування податкових накладних; відсутні докази наявності між позивачем та його контрагентами при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; постановою Броварської ОДПІ від 29.05.2014 було закрито кримінальне провадження щодо службових осіб позивача, у зв'язку з відсутністю в їх діяннях складу кримінального правопорушення.

Однак, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції також передбачена і нормами податкового законодавства.

Так, згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення наведені і в ПК України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Постановляючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій некритично поставились до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Відтак, для правильного вирішення спору судам обох інстанцій необхідно було встановити чи відбулося фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Лавіконт-М», ТОВ «Супреммум», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Феліс Ко», ПП «Прилукихімснаб-2012», ТОВ «Орбітрейд»), які могли спричинити реальні зміни майнового стану підприємства, та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані платника податків; перевірити наявність у контрагентів позивача під час здійснення зазначених господарських операцій технічних та фізичних можливостей на виконання договірних зобов'язань; дослідити факт надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (робіт, послуг), що придбані платником податку у вказаних контрагентів.

В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку; придбання товарів (робіт, послуг), використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податків тощо.

При цьому слід враховувати, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено питання чи призвели вказані господарські операції до реальних змін майнового стану підприємства.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам податкового органу щодо наявності кримінальної справи № 50-6270, яку порушено 03.02.2012 прокуратурою м. Києва відносно службових осіб ПАТ КБ «Інтербанк» за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, де зазначено, що невстановлені слідством особи створили з метою прикриття незаконної діяльності, зокрема - ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Супреммум».

Стосовно ТОВ «Лавіконт-М» Співробітниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва, було опитано громадянина ОСОБА_5, який згідно реєстраційних даних є директором та головним бухгалтером ТОВ «Лавіконт-М», який пояснив, що до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Лавіконт-М» не має ніякого відношення.

Крім того, співробітниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва було опитано засновника ТОВ «Лавіконт-М» ОСОБА_6, який пояснив, що до реєстрації ТОВ «Лавіконт-М» не має ніякого відношення.

Співробітниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва було порушено кримінальну справу № 53-3773 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України за фактом створення невстановленими особами ТОВ «Лавіконт-М».

Стосовно ТОВ «ФЕЛІС КО» співробітниками ГВПМДПІ у Деснянському районі м. Києва було знайдено та опитано громадянина ОСОБА_7, який згідно реєстраційних даних є директором та засновником ТОВ «ФЕЛІС КО», який надав пояснення, що став засновником та директором вказаного підприємства за грошову винагороду без мети здійснення законної підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Однак обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум витрат та податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цієї юридичної особи.

Ця обставина не може залишатися неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Фактичні обставини, на які посилався податковий орган, щодо фіктивності операцій з купівлі-продажу товару із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин були помилково не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, а вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності спірних операцій з , так і юридичної сили первинних документів як доказів господарської операції.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентами, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або те, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентом, який не виконує своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів позивача не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно діяльності цих товариств та характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько