Постанова № 69510492, 13.10.2017, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/9291/17

Провадження № 2-а/750/1231/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2017 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Рахманкулової І.П., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просить визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789 XII; зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити пенсію за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789 XII в редакції від 26.07.2001, з 4 серпня 2017 року з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження граничного розміру.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.10.2017 року відкрито скорочене провадження у даній справі.

Відповідачем подано заперечення проти позову.

У запереченні на позов відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213 - з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються, а раніше призначені пенсії не перераховуються. Також відповідач вказав на те, що у позивача недостатньо стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 04.08.2017 звернувся до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ).

Листом від 31 серпня 2017 року № 23848/06 Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у задоволенні такої заяви відмовлено з посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213, згідно якого внаслідок неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання призначаються, зокрема, і відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а також відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» на день звернення до вислуги років, що давала б право на пенсію згідно зі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру №1697 від 14.10.2014, позивачу можливо зарахувати 20 років 1 місяць 06 днів, а саме: стаж роботи на прокурорських посадах - 11 років 11 місяців 6 днів, на посаді державного службовця з вищою юридичною освітою - 6 років 9 місяців 6 днів, половину періоду навчання у Чернігівському юридичному коледжі 1 рік 4 місяці 24 дні, а відповідно до вимог Закону необхідно 23 роки.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як вбачається з Трудової книжки, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.18-22), позивач працював: з 30.09.1998 року по 31.05.1999 року стажистом прокуратури м. Олександрії; з 08.02.2000 року по 31.03.2000 року стажистом прокуратури Чернігівської області; з 01.04.2000 по 23.05.2013 року на посадах: помічника прокурора, прокурора відділу, старшого прокурора відділу, заступника прокурора, начальника відділу прокуратури Чернігівської області; з 23.05.2013 року по теперішній час на посадах: старшого прокурора відділу, заступника начальника відділу, прокурора відділу Генеральної прокуратури України.

Крім того, Позивач з 01.09.1994 року по 22.06.1998 року навчався в Чернігівському юридичному коледжі на денній формі навчання та відповідно до частини шостої ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років враховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Таким чином, загальний стаж за вислугу років, що дає право Позивачу на пенсію згідно із Законом України «Про прокуратуру» складає 20 років 22 дні, а саме: стаж роботи на прокурорських посадах - 17 років 4 місяці 1 день, стаж роботи на посаді стажиста 9 місяців 25 днів, половина періоду навчання у Чернігівському юридичному коледжі - 1 рік 10 місяців 26 днів.

4 серпня 2017 року позивач звернувся до Відповідача із Заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за результатом розгляду якої, Листом Відповідача від 31.08.2017 № 23848/06, копія якого також наявна в матеріалах справи (а.с.14-17), Позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Згідно зі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 12.07.2001 року № 1789-XII (надалі - Закон № 1789-XII), в чинній на час призначення Позивача в органи прокуратури редакції, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, Позивач набув право виходу на пенсію після набуття стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

А відповідно до частини першої ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (надалі - Закон № 1697-VII), прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; - з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; - з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; - з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; - з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; - з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; - з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи Позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, з 20 до 23 років, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною першою ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

А відповідно до частини першої ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, першим принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є саме верховенство права, яким, як зазначено частиною першою ст. 8 цього Кодексу, керується суд при вирішенні справи та згідно з яким, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною першою ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у Рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Отже, суд дійшов висновку, що право Позивача на призначення пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе Державою зобов'язань, у зв'язку з чим має застосовуватись законодавство, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин - призначення Позивача в органи прокуратури, тому як він відпрацював на державній службі необхідний для її отримання час і сподівався що її право на її призначення в подальшому гарантовано Державою.

Крім того, як вбачається з п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2002 у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3,4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 березня 2002 року №1-15/2002, Конституційним Судом України у мотивувальній частині Рішення у справі за конституційними поданнями Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини сьомої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 зазначено, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей". Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Конституційним Судом України зазначено, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що Позивач має право на призначення пенсії відповідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, а відтак дії Відповідача щодо відмови йому у зазначеному є протиправними.

Згідно з частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.

Таку ж позицію зайняв Київський апеляційний адміністративний суд при розгляді справи №750/5845/17, скасувавши постанову суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та прийняв постанову про задоволення позовних вимог позивача у подібних правовідносинах.

Проте, вимогу позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію без обмеження граничного розміру суд вважає передчасно заявленою, адже відповідач ще не призначив позивачу пенсію, а тому прав позивача щодо визначення розміру пенсії на час розгляду справи судом не порушено, а суд здійснює захист вже порушеного права, а не права, що меже бути порушено у майбутньому.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 71, 158-163, 167, 171, 183-2, 186 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (код за ЄДРПОУ 40378209) призначити БасюкуСергію Володимировичу з 04.08.2017 року пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи.

В іншій частині вимог позивачу відмовити

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 640 грн.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів, які обчислюються з моменту отримання копії постанови.

Суддя І.П. Рахманкулова