Ухвала суду № 69506328, 11.10.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

"11" жовтня 2017 р. Справа № 906/549/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

судді Огороднік К.М. ,

судді Тимошенко О.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Управління освіти Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від "12" вересня 2017 р. у справі № 906/549/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

до Управління освіти Житомирської міської ради

про стягнення 45 710,86 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.09.2017 року у справі №906/549/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" до Управління освіти Житомирської міської ради про стягнення 45 710,86 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Управління освіти Житомирської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" 9184,75 грн. - 3% річних; 36777,16 грн. - інфляційних втрат; 1592,84 грн. - витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань у сумі 206,57 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до провадження та підлягає поверненню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.94 ГПК України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Як вбачається, скаржником не додано до апеляційної скарги доказів сплати судового збору. При цьому, скаржник в апеляційній скарзі просить відстрочити його сплату.

Згідно з ч.2 ст.44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майного стану сторін. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, в силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України покладається на заінтересовану сторону.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати (п.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

З вищевикладеного слідує, що скаржник, як заінтересована сторона, звертаючись до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, повинен був належним чином обґрунтувати неможливість або утруднення здійснення оплати судового збору, та на підтвердження цього надати належні та допустимі докази.

Натомість, скаржником не подано жодних доказів на підтвердження недостатності або відсутності коштів на його рахунках та не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють сплату судового збору.

При цьому, перерозподіл кошторисних видатків 2017 року, на які посилається апелянт, не є винятковою обставиною, що унеможливлює сплату судового збору.

Крім того, заявником у клопотанні про відстрочення сплати судового збору не наведено та не подано доказів на підтвердження того, що його матеріальне становище зміниться протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги та він зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що здійснюючи свої конституційні обов'язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи даний принцип, а також положення ст.5 Закону України "Про судовий збір", господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Враховуючи, що відстрочення сплати судового збору є правом господарського суду, яким суд користується за наявності виключних обставин, яких у даному випадку скаржником не наведено, та зважаючи на те, що перерозподіл кошторисних видатків 2017 року не є безумовною підставою для відстрочення сплати судового збору, колегія суддів, враховуючи положення ст.8 Закону України "Про судовий збір" та ст.129 Конституції України, в якій як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, не вбачає підстав для задоволення клопотання Управління освіти Житомирської міської ради про відстрочення сплати судового збору.

Крім того слід зазначити, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 р. у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 р. у справі "ОСОБА_1 проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Зокрема, такими обмеженнями є сплата судового збору при зверненні особи до суду.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 р. зазначено, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції не означає беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах, у зв'язку з чим Суд звернув увагу на те, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті Конвенції.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.97 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню скаржнику без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 97 ГПК України.

Разом з тим, Рівненський апеляційний господарський суд зазначає, що після усунення обставин, які стали причиною повернення скарги, зазначених в п.3 ч.1 ст.97 ГПК України, скаржник має право повторно подати апеляційну скаргу в строки, визначені ГПК України. У разі пропуску строку оскарження апеляційна скарга має бути подана повторно лише з мотивованим письмовим клопотаннями про його поновлення.

Керуючись п.3 ч.1 ст.97 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання про відстрочення сплати судового збору залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Управління освіти Житомирської міської ради на рішення господарського суду Житомирської області від "12" вересня 2017 р. у справі №906/549/17 та додані до неї документи повернути скаржнику без розгляду.

3. Матеріали справи №906/549/17 надіслати господарському суду Житомирської області.

Додатки: заявнику - апеляційна скарга на 14 арк., конверт.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.