Постанова № 69506321, 11.10.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р. Справа № 922/1828/17

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.

при секретарі Курченко В.А.

за участю :

від позивача - ФОП ОСОБА_1 особисто (НОМЕР_1);

від відповідача - Головашич Ю.О. (за довіреністю від 03.06.2017);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України - ОСОБА_3 (за довіреністю від 14.11.2016 № 30),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (вх. №2378 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2017 у справі № 922/1828/17

за позовом ФОП ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України

до ФОП ОСОБА_5

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, в якій просить суд визнати недійсним договір поставки від 18.11.2016, укладений між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що договір не відповідає вимогам діючого законодавства.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.07.2017 у справі № 922/1828/17 (суддя Чистякова І.О.) в задоволенні позову відмовлено, з огляду на недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору.

Позивач не погодився з прийнятим у справі рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2017 у справі № 922/1828/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні 06.09.2017.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Харківського обласного територіального відділення АМК України надійшли письмові пояснення (вх. 8789 від 22.08.2017), в яких зазначає, що рішення у справі № 922/1828/17 не може вплинути на права та обов'язки відділення.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2017 у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В. визначено наступний склад судової колегії для розгляду даної справи: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів у новому складі розпочала розгляд апеляційної скарги з початку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2017 розгляд справи відкладено на 11.10.2017.

В судовому засіданні 11.10.2017 позивач підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі. Просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 11.10.2017 представник третьої особи пояснив, що позивач звертався до органів Антимонопольного комітету України, однак, через недодержання заявником пункту 18 Правил, Відділенням залишено заяву без руху. При цьому, справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 не розпочиналась та Відділенням не розглядалась. Пояснив, що наявність або відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях/бездіяльності ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 не може бути встановлена Відділенням (його представником) в межах судового розгляду справи № 922/1828/17. Зазначені порушення можуть бути встановлені виключно адміністративною колегією Відділення Рішенням відповідно до Закону "Про Антимонопольний комітет України". Крім того, представник пояснив, що рішення у даній судовій справі № 922/1828/17 не може вплинути на права та обов'язки відділення.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні 11.10.2017 представник відповідача заперечувала проти вимог апеляційної скарги та зазначила, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах вимог статті 101 ГПК України, судова колегія встановила наступне.

18.11.2016 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (надалі - Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Покупець) було укладено договір поставки (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставляти товар торгової марки "Смачний світ випічки", що підтверджена Свідоцтвом на знак для товарів і послуг № 212499 від 10.06.2016 (Далі - товару), а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати його (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору найменування товару торгової марки "Смачний світ випічки": продукти харчування (кулінарія, випічка, кондитерські вироби).

Згідно з п.1.3. Договору ціни і перелік товарів, що поставляються визначаються згідно з додатком № 1 (Специфікації), яке узгоджується і підписується обома Сторонами і є невід'ємною частиною цього Договору.

Постачальник за свій рахунок здійснює поставку кожної партії товару торгової марки "Смачний світ випічки" за кількістю, цінам, в асортименті та в строки згідно з замовленням Покупця, який у разі складання його в письмовому вигляді, підписується обома сторонами та стає невід'ємною частиною даного Договору. До розгляду приймається замовлення Покупця в усному або письмовому вигляді. Замовлення Покупця може подаватися як засобами зв'язку (факсом, електронною поштою, смс, телефонограмою), так і в простій письмовій формі у вигляді пропозиції Покупця про поставку йому партії товару, на умовах оплати, з зазначенням її кількості, асортимента, строків та місця поставки. (п.2.1., п.2.2. Договору).

Згідно п.3.2. Договору сторони домовились, що загальну вартість Договору становить сума всіх підписаних сторонами товарно-транспортних накладних до даного Договору.

Відповідно до п.3.3. Договору оплата за товар здійснюється готівкою в касу Постачальника в день отримання товару і підписання товарно-транспортних накладних.

У п.4.1. Договору сторони домовились, що якість товару повинна відповідати санітарному законодавству та вимогам стандартів, забезпечувати безпеку життя, здоров'я споживачів, відповідати вимогам, прийнятим при поставках даного товару в Україні та забезпечувати його використання за прямим призначенням. Товар, що постачається має відповідати всім нормам та стандартам, встановленим в Україні для даної групи товарів та супроводжуватись необхідною документацією, підтверджуючою його якість.

Відповідно до п.5.2.3. Договору Покупець зобов'язується здійснювати закупівлю товару, передбаченого п. 1.2. і п.1.3, цього Договору, тільки у Постачальника.

Згідно з п.5.2.4. Договору Покупець зобов'язується для виключення введення в оману споживача з асортиментом і якістю торгової марки "Смачний світ випічки" не закуповувати товар, передбачений п. 1.3. цього Договору, в інших постачальників для його подальшої реалізації у Буфеті.

Відповідно до п.8.3. Договору в разі порушення термінів оплати, передбачених п. 3.2 Договору, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з п.8.4. Договору в разі відсутності представника Покупця в місці поставки в строк, обумовлений сторонами в заявці, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 5% від вартості товару, який він повинен був прийняти.

Відповідно до п.8.7. Договору в разі виявлення Постачальником в Буфеті Покупця реалізації товару, передбаченого п. 1.2. цього Договору, іншої торгової марки закупленого у іншого постачальника, Постачальник про це порушення договірних зобов'язань складає акт.

Згідно з п.8.8. Договору за кожен випадок виявлення Постачальником порушення договірних зобов'язань з боку Покупця, передбачених п. 5.2.4. та п. 8.6 цього Договору, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 1000 грн. протягом 3-х днів.

Відповідно до п.8.9. Договору у разі односторонньої відмови Покупця від виконання цього Договору, він виплачує Постачальнику штраф у розмірі 100 000 грн.

У п.6.1. Договору сторони встановили, що Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 18.11.2017 року.

Крім того, п. 6.2 Договору сторони узгодили, що дія цього договору розповсюджується на весь строк дії договору оренди на це приміщення (зі всіма наступними пролонгаціями), укладеного покупцем з "Харківською міською клінічною лікарнею №2" та автоматично продовжується, як тільки покупець пролонгує даний договір оренди.

Умови припинення договору поставки передбачені розділом 7 Договору. Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що договір може бути достроково припинено виключно за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 30.05.2017 з позовом, в якому просить визнати недійсним договір постачання від 18.11.2016. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невідповідність укладеного договору вимогам закону. Так, на думку позивача:

- укладений договір порушує права позивача на вільний вибір контрагентів на постачання товару, а саме п. 5.2.4 та 5.2.3, якими встановлено обов'язок покупця закупати товар виключно у постачальника - ФОП ОСОБА_5 та забороняє покупати товар у інших постачальників. Зазначені пункти договору, як вважає позивач суперечать ч. 2 статті 42 Конституції України, ч. 1 статті 6 ГПК України; ч. 1 статті 627 ЦК України, ст. ст. 12 та 13 ЦК України

- п. 3.3 Договору, яким передбачено, що оплата за товар здійснюється готівкою в касу постачальника в день отримання товару і підписання ТТН, суперечить ч. 1 статті 198 ГК України.

Крім того, позивач вказує на те, що умови договору в частині відповідальності сторін, є несправедливими, оскільки передбачають істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків покупця порівняно з правами та обов'язками постачальника.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відповідність умов спірного договору поставки вимогам закону та відсутності підстав, передбачених законом для визнання недійним договору.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає правомірними такі висновки суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Так, відповідно до статті 11 ЦК України Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч. ст. 626 ЦК України)

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі-ГК) господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб'єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України .

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України).

Зазначені положення закону кореспондуються з приписами статті 638 ЦК України.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

В преамбулі Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ст. 5 Закону України "Про захист економічної конкуренції" узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Згідно з ч.2 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються, встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Згідно ч. 4 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про захист економічної конкуренції" положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження зокрема на придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів.

Згідно ж з ч.2 цієї статті до узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі узгоджені дії: призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків; обмежують доступ на ринок інших суб'єктів господарювання; призводять до економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів.

У ст. 7 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначено, що положення статті 6 цього Закону не застосовуються до будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців.

Основні завдання, компетенція та повноваження Антимонопольного комітету України та його органів визначені Законом України "Про Антимонопольний комітет України" та Положеннями про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 № 32-р та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.03.2001 за № 291/5481 (зі змінами).

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" адміністративна колегія територіального відділення має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування та дослідження за цими заявами.

Рішення щодо наявності або відсутності порушення може бути прийнято виключно адміністративною колегією Відділення, зважаючи на повноваження встановлені пунктом 2 частини п'ятої статті 14 Закону України "Про антимонопольний комітет України".

Як встановлено вище, 28.07.2017, тобто після прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі від 19.07.2017, ФОП ОСОБА_6 звернувся до Відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 26.07.2017. З наявних в матеріалах справи пояснень Харківського обласного територіального відділення АМК України вбачається, що заява подана без додержання вимог п. 18 Правил. Заява залишена без руху. Справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 не розпочиналась та Відділенням не розглядалась.

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 11.10.2017 представник Відділення пояснив, що на момент 11.10.2017 так і на момент розгляду справи судом першої інстанції відсутнє рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК України, яким би було встановлено порушення антимонопольного законодавства та Закону "Про захист економічної конкуренції".

Крім того, відповідно до положень п. 5.2.3. Договору сторони погодили, що ФОП ОСОБА_6 (покупець) зобов'язується здійснювати закупівлю товару, передбаченого п.1.2. та 1.3. даного Договору виключно у Постачальника ФОП ОСОБА_5

Пунктами 1.2. та 1.3. Договору передбачено товар торгівельної марки "Вкусний мир выпечки" (кулінарія, кондитерські вироби) за цінами та переліком узгодженими згідно Додатку № 1 (специфікації), який узгоджується і підписується сторонами і є невід'ємною частиною даного договору.

Отже, дані положення договору не забороняють ФОП ОСОБА_6 придбати інші різновиди товарів у інших виробників та постачальників, оскільки йдеться саме про індивідуально визначену продукцію саме даної визначеної сторонами у договорі торгівельної марки.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, наведені положення договору не забороняють іншим суб'єктам підприємницької діяльності в межах даної території реалізовувати товар інших виробників покупцям.

А тому висновок апелянта про те, що ФОП ОСОБА_5 займає монопольне становище на рику є хибним та не відповідає обставинам справи та не підтверджений висновком та рішенням адміністративної колегії територіального відділення АМК України у встановленому законом порядку.

Враховуючи наведене, твердження апелянта (позивача) про невідповідність даних пунктів договору, а саме 5.2.3 та 5.2.4 ст. 42 Конституції України, ст. 6 Господарського кодексу України, ст. 12, 13, 627 ЦК України є безпідставним та недоведеним. Стосовно посилань позивача (апелянта) на те, що п. 3.3 Договору суперечить ст. 198 ГК України, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно відхилені дані твердження про що обґрунтовано зазначено у оскаржуваному рішенні.

Так, п. 3.3 Договору сторони узгодили, що оплата за товар здійснюється готівковими коштами у касу постачальника в день отримання товару і підписання товарно-транспортних накладних.

Згідно ч.1 ст. 198 Господарського кодексу України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України передбачено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Порядок проведення розрахунків, визначений розділом ІІ Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Згідно з ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані, зокрема проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Також, готівкові розрахунки здійснюються відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637.

Відповідно до п.2.3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, Затверджених Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 N 637 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 за N 40/10320, підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає порядок і форми платежів.

Статтею 40 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України.

Відповідно до частини третьої статті 1087 Цивільного кодексу України граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Згідно зі статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Постановою Правління Національного банку України від 06.06.2013 N 210 встановлено граничну суму розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10000 гривень.

Отже, діючим законодавством України передбачена можливість проведення розрахунків між сторонами готівкою через касу Постачальника до того ж апелянтом не надано доказів, що розрахунки між ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 протягом одного дня становлять суму більше 10000 грн.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає що твердження апелянта щодо неправомірного залишення судом першої інстанції доводів про невідповідність п. 3.3. Договору вимогам вказаних норм закону є недоведеним та безпідставним, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано оцінки та залишено поза увагою несправедливість умов Договору в частині відповідальності сторін. На думку апелянта, передбачений в договорі обсяг його відповідальності є значно вищим, ніж відповідальність постачальника. При цьому, апелянт в обґрунтування своїх тверджень посилається на Закон України "Про захист прав споживачів", а саме ст. 18 та 19.

Однак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення Закону України "Про захист прав споживачів" не регулюють відносини, які склалися між позивачем та відповідачем як суб'єктами підприємницької діяльності, а тому даний закон не підлягає застосування у спірних правовідносинах.

Так, Преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та самостійно визначають розмір плати та інші умови договору.

Вільне волевиявлення учасника правовідносин за договором передбачено також і у статті 203 ЦК України. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов складання та скріплення підписом письмового документа. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки.

Розмір штрафних санкцій, передбачений сторонами в договорі не суперечить нормам чинного законодавства та узгоджений обома сторонами. Так, підписуючи даний договір без жодних зауважень та заперечень і приступаючи до його виконання ФОП ОСОБА_6 погодився з усіма його умовами.

Інших підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору, апелянтом не наведено, зважаючи на що судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскаржуване рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим та прийнятим при належному дослідженні обставин справи, тому має бути залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Зважаючи на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.07.2017 у справі № 922/1828/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 11.10.17

Головуючий суддя Шутенко І.А.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Плахов О.В.