Постанова № 69506312, 05.10.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. Справа № 914/1033/17

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіОрищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»

на рішення господарського суду Львівської області від 11.07.2017.

у справі № 914/1033/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м. Київ,

до відповідача ОСОБА_1 комунального автотранспортного підприємства № 1, м. Львів,

про стягнення 1606236,91 грн.

представники сторін:

-від позивача не зявився

-від відповідача не зявився

Права та обовязки, передбачені ст.ст. 20,22 ГПК України, представникам сторін було розяснено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2017. у справі № 914/1033/17 (суддя Бортник О.Ю.) відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» про стягнення з ОСОБА_1 комунального автотранспортного підприємства № 1 1606236,91 грн. інфляційних втрат та 3 % річних.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 10253461 грн. не виникла з рішення Господарського суду Львівської області у справі № 5015/774/12 від 14.05.2012 р., а ним лише підтверджено наявність між сторонами справи № 5015/774/12 правовідносин, які виникли на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти № 17/12/10 від 14.12.2010 р., підтверджено наявність 10253461 грн. заборгованості відповідача перед позивачем, яка виникла з даного договору, в силу норм ч. 1 ст. 692, ст. 712 ЦК України. Тому, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

ОСОБА_2 рішення оскаржив позивач у справі, оскільки вважає, що таке є незаконним і підлягає скасуванню. Скаржник наголошує, що в позові зазначив підставу виникнення заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 10253461 грн. невиконання відповідачем зобовязання щодо оплати отриманого товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 17/12/10 від 14.12.2010 року, а не рішення Господарського суду Львівської області у справі № 5015/774/12.

Просить прийняти нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилається на врахування господарським судом всіх фактичних обставин справи, вважає його законним і обґрунтованим, і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 у справі № 5015/774/12 встановлено факт невиконання відповідачем у даній справі зобовязань щодо оплати отриманого товару згідно договору про закупівлю товарів за державні кошти № 17/12/10, укладеного 14.12.2010 сторонами у справі Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (позивач у справі, далі - ТзОВ «Львівські автобусні заводи») та ОСОБА_1 комунальним автотранспортним підприємством № 1 (відповідач у справі). Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що 10253461 грн. це заборгованість відповідача перед позивачем за уже отриманий товар, яка виникла внаслідок порушення ним узгодженого сторонами графіку оплат громадських ТЗ.

В оскаржуваному рішенні суд вказує, що рішенням у справі № 5015/774/12 не стягувалась сума попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції, про що йдеться у п. 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.12.2013 р. № 14 і на що посилається позивач у позовній заяві як на підставу позовних вимог, тому такі не підлягають до задоволення.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду скасувати з наступних підстав:

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Оскаржуваним рішенням встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2012 у справі № 5015/774/12 із ОСОБА_1 комунального автотранспортного підприємства № 1 стягнуто на користь ТзОВ «Львівські автобусні заводи» 10253461,00 грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 17/12/10 від 14.12.2010, 895587,73 грн. інфляційних втрат, 450512,38 грн. 3% річних. ОСОБА_2 рішення суду станом на 20.08.2015 відповідачем не виконано, присуджені грошові кошти не сплачені, в звязку з чим рішенням Господарського суду Львівської області від 20.08.2015 у справі № 914/1265/15 ( спір між цими ж сторонами) стягнуто з відповідача на користь позивача 6057744,50грн. інфляційних втрат і 845278,47 грн. 3% річних. На момент звернення позивача у даній справі з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за наступний період, відповідач обовязок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку, не виконав, що свідчить про прострочення ним виконання свого зобовязання щодо сплати заборгованості за зазначеним договором.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобовязання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, за наступний період.

Враховуючи те, що чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Щодо посилання суду першої інстанції на неправильне визначення позивачем підстави позову в частині посилання на ч. 5 ст. 11 ЦК України та п. 5.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.12.2013 за № 14, слід зазначити наступне:

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України щодо виконання зобовязань належним чином згідно умов договору та інших актів цивільного законодавства, ст. 11, 598 ЦК України та ст. 174 ГК України щодо підстав виникнення та припинення зобовязань, ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобовязання, п. 5.4., 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, рішення Господарського суду Львівської області у справах №№ 5015/774/12 та 914/1265/15 та договір про закупівлю товарів за державні кошти № 17/12/10 від 14.12.2010. Зокрема, позивач зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє відносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав та свобод, гарантованих Конституцією та законами України.

Ч.1 ст. 1 ГПК України передбачено, що звернення до господарського суду, зазначених у цій нормі, юридичних осіб і громадян здійснюється за захистом їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З огляду на наведені норми законодавства, господарський суд повинен застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу.

Враховуючи викладене, вимоги апеляційної скарги визнані судовою колегією такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В порядку ст.49 ГПК України, судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції та за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТзОВ «Львівські автобусні заводи» задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2017 р. у справі № 914/1033/17 скасувати.

Позов задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 комунального автотранспортного підприємства № 1 (код ЄДРПОУ 23884071, 79066, м. Львів, вул. Грунтова, 1 Б) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи, м. Київ, бульвари ОСОБА_3, 6 (код ЄДРПОУ 33894928) 437387,36 грн. 3% річних , 1168894,55 грн. інфляційних втрат та 24094,00 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 26503,41 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Господарському суду видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддяОрищин Г.В.

судді

ОСОБА_4

ОСОБА_2