Постанова № 69505887, 11.10.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.10.2017р. справа № 905/1596/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 за довіреністювід відповідача:не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від05.09.2017по справі№ 905/1596/17 (суддя Левшина Г. В.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», м. Нікополь, Дніпропетровська областьдо Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька областьпростягнення 900 261,16 грн

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів», м. Нікополь, Дніпропетровська область (далі «Позивач») звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область (далі «Відповідач») суми пені в розмірі 868 109,02 грн та суму 3% річних у розмірі 93 011,68 грн.

14.08.2017р. позивач письмовою заявою № 39-4016 від 11.08.2017р. зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача суми пені в розмірі 813 139,11 грн та суму 3% річних у розмірі 87 122,05 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.09.2017р. по справі № 905/1596/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на користь Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» пеню в сумі 406 569,56 грн, 3% річних в сумі 87 122,05 грн та судовий збір в сумі 13 503,92 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що відповідно до умов договору № 161503/1506162 від 25.12.2015р., у залізничній накладній № 46601001 відсутня дата штемпеля станції вантажовідправника, що позбавило відповідача можливості визначити дату поставки та граничну дату оплати, а тому строк оплати за зазначеною накладною не настав, на підставі чого боржник не міг виконати свого обовязку у відповідності до умов Договору.

Окрім того, апелянт зазначає, що господарський суд першої інстанції, ухваливши рішення по цій справі, не врахував зміну обставин, які тягнуть за собою неможливість виконання зобовязання за договором. Такими змінами, на думку відповідача, є настання форс мажорних обставин, зокрема антитерористичної операції (АТО), що до того ж, є підставою для максимального зменшення розміру штрафу, однак судом першої інстанції, в порушення норм діючого законодавства, зокрема, п. 3, ст. 83 ГПК України, не було надано належної оцінки обставинам справи та зменшено розмір штрафу лише на 50%.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Татенко В. М., судді Марченко О. А., Стойка О. В.

Судом апеляційної інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення були створені необхідні умови для всебічного та повного розгляду справи в суді, а саме: повідомлення належним чином про час та місце судового розгляду та витребування у сторін необхідних доказів та пояснень для правильного вирішення спору.

Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась за допомогою засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

05.10.2017р. відділу організаційної роботи, документального забезпечення та канцелярії Донецького апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» надійшов відзив № 39-4016 від 05.10.2017р. на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», який було розглянуто судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у зазначеному вище відзиві на апеляційну скаргу, звернувся до судової колегії з проханням залишити без змін рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2017р. по справі № 905/1596/17, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, поважність причин неявки апеляційному суду не повідомив.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача, адже наявних матеріалів і витребуваних додатково відомостей достатньо для надання належної правової оцінки правовідносинам у цій справі.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарським судом по справі встановлено, що 25.12.2015р. Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів» (далі «Постачальник») та Приватним акціонерним товариством «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі «Покупець») було укладено договір поставки № 161503/1506162 (далі «Договір»), за умовами якого позивач зобовязався поставити та передати у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити згідно п.3.4 договору феросплави, протягом строку з 01.09.2016р. по 31.12.2016р. на умовах, у кількості та строки, вказані у специфікаціях до договору, які є його невідємними частинами.

Згідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ, залізнична станція Сартана Донецької залізниці. Можливе постачання товару на умовах ФСА, склад вантажовідправника, автотранспортом покупця. Партією поставки товару за цим договором є кількість товару, відвантаженого для перевезення за однією залізничною накладною.

Сторонами до договору поставки № 161503/1506162 від 25.12.2015р. було підписано додаткові угоди № 8/605655 від 25.12.2015р., № 9/605832 від 23.12.2016р., № 2/1602467 від 06.05.2016р., якими найменування покупця змінено з Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь на Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, додаткові угоди № 3/1603/16 від 25.12.2015р., № 4/1603993 від 02.09.2016р., а також специфікації №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 від 25.12.2015р., якими сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та якісні характеристики.

Відповідно до п.2.3 договору датою поставки товару при постачанні залізничним транспортом вважається дата штемпеля на залізничній накладній станції вантажовідправника.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що відповідач здійснює оплату товару, що постачається, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.

Відповідно до п.7.6 договору сторонами узгоджено, що у випадку порушення відповідачем строків оплати за поставлений товар, останній сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період, за кожен день прострочення оплати.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з наданими до матеріалів справи залізничними накладними №№ 45193166, 45193141 позивачем було поставлено відповідачу 07.12.2016р. товар на суму 10 722 256,81 грн, №№ 45193125, 45193133 від 07.12.2016р. на суму 33 517 540,82 грн, № 46601001 від 14.12.2017р. на суму 7 122 499,94 грн.

Відповідачем факт отримання від позивача вказаного товару саме за договором № 161503/1506162 від 25.12.2015р. не заперечується.

Згідно з платіжними дорученнями № НОМЕР_1 від 14.02.2017р. відповідачем перераховано позивачу 1 685 773,72 грн, № НОМЕР_2 від 14.02.2017р. 10 722 256,81 грн, № НОМЕР_3 від 01.03.2017р. 22 200 000,00 грн, № НОМЕР_4 від 01.03.2017р. 240 178,47 грн.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності та наявним у останній матеріалам, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що свої зобов`язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач виконав з простроченням, що є підставою для часткового задоволення позову.

Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. № П-6 (приймання продукції по кількості) здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідач не заперечує проти отримання від позивача товару, однак відповідних актів, з яких вбачалося б про відсутність дати поставки продукції у залізничній накладній чи доказів наявності будь-яких заперечень під час отримання товару, у відповідності до цієї Інструкції, відповідачем не надано, що спростовує його твердження про відсутність порушення зобовязання по оплаті поставленої продукції.

Згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Матеріали справи також не містять доказів відмови від продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання.

Тому висновок місцевого господарського суду про те, що продукція за договором була поставлена позивачем відповідачу у відповідності до його умов та умов специфікацій є цілком обґрунтованим.

Отже, отримавши товар та вчасно не сплативши його вартість, покупець порушив вимоги Договору та вимоги ст. 692 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалось раніше, заявник в апеляційній скарзі зазначає про неправомірну відмову у максимальному зменшенні суми штрафу на 80%.

Так, за приписами статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13р. № 7-рп/2013.

Одночасно, згідно з п. 3.17.4. Постанови Пленуму №18 від 26.12.2011р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи до уваги об'єктивні обставини, які склались у правовідносинах сторін, що спричинили порушення з боку відповідача, враховуючи наведені норми чинного законодавства та зазначені вище обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру штрафу на 50%.

Щодо доводів відповідача, що сума заборгованості не була вчасно оплачена через настання для відповідача форс-мажорних обставин через проведення на частині території Донецької та Луганської областей АТО, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.14р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.14. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.14. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.14р. № 405/2014.

Згідно ч. 1 ст. 11 («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Закон набув чинності з 15.10.2014р. та діє до цього часу. За ч. 2 цієї ж статті Закону дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції») Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Доказів звернення відповідача до ТПП України за згаданим сертифікатом скаржником доведено.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України (підпункту 2.5 п.1 абз. 1) зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Тобто, у даній справі єдиним допустимим доказом наявності у відповідача форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України. Такий сертифікат ТПП України в матеріалах справи відсутній. Доказ його наявності відповідачем суду не доведена.

Судова колегія зауважує на тому, що з моменту набуття чинності Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відповідач мав достатньо часу для звернення до ТПП України для отримання відповідного сертифікату, втім - своїм правом не скористався.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем допущено прострочення виконання зобовязання за договором, що згідно вимог ст. 549, 611, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, п. 7.6 договору - є підставами для стягнення з відповідача штрафної санкції у вигляді пені та застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних - є законними та обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення позивачем показників пені та 3% річних щодо строків, сум, ставок нарахувань, які проведені позивачем, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо присудження до стягнення з відповідача на користь позивача суми пені в розмірі 406 569,56 грн та суми 3% річних розмірі 87 122,05 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України, як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», м. Маріуполь, Донецька область залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2017р. по справі № 905/1596/17 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. М. Татенко

Судді: О. А. Марченко

ОСОБА_3

Надруковано примірників: 1 позивачу; 1 відповідачу; 1 до справи; 1 ГСДО;

ОСОБА_5

тел.: 702-01-54