Рішення № 69505725, 10.10.2017, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р.Справа № 925/1079/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія" до приватного акціонерного товариства "УкрАгроНПК" про розірвання договору поставки та стягнення 1 249 356,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про розірвання договору поставки № ТОР18/17СЗ від 24.01.2017, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Скіфія" та приватним акціонерним товариством "УкрАгроНПК" та про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 249 256,20 грн. з них: 1 202 400,00 грн. повернення суми попередньої оплати за непоставлену аміачну селітру, 79,06 грн. пені за несвоєчасну поставку товару, 46 877,13 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі договору поставки № ТОР18/17 від 24.01.2017 , укладеного між сторонами.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги визнає частково та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору, а також просить відмовити в частині стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 46 877,13 грн.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін і дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають лише до часткового задоволення, виходячи з наступного:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається наступне:

24.01.2017 між приватним акціонерним товариством "УкрАгроНПК" (далі - Постачальник, відповідач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Скіфія" (далі - Покупець, позивач по справі) було укладено договір поставки № ТОР18/17СЗ (а.с. 9), у відповідності до якого Постачальник зобов'язався поставити в обумовлені договором строки Покупцеві (Одержувачу) товар визначений в п. 1.2 цього договору, а Покупець зобов'язався оплатити та прийняти Товар (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, товар, що підлягає поставці, згідно умов цього договору : Аміачна селітра (фас. 1000 кг) , у кількості 200 тон, вартістю 1 тони - 7200,00 грн. з ПДВ , загальною вартістю 1 440 000,00 грн.

Зазначені договірні відносини по своїй правовій природі мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

До відносин поставки застосовуються положення про договори купівлі-продажу, якщо це не суперечить суті договору.

Загальні умови виконання господарських зобовязань визначені ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена стаття узгоджується з приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальна вартість товару за цим договором складає 1 200 000,00 грн., ПДВ (20%) 240 000,00 грн. , разом 1 440 000,00 грн. ( п. 2.1. договору).

Згідно п. 4.1. договору поставка Товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати, Товар, що підлягає поставці повинен бути повністю оплачений протягом 3 (трьох) днів з дати укладення цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару № ТОР 18 від 24.01.2017 на загальну суму 1 440 000,00 грн. (а.с. 11), який було оплачено позивачем згідно платіжного доручення № 58 від 25.01.2017 на суму 1 440 000,00 грн. (а.с. 18).

Отримання цих коштів на виконання умов договору між сторонами представник відповідача не заперечив.

Поставка Товару здійснюється повністю чи окремими партіями за вибором Постачальника протягом 60 (шістдесяти) днів з дня повної оплати (3.4. договору).

Додатковою угодою № 1 від 21.03.2017 (а.с. 10) сторонами узгоджено, що поставка товару позивачу буде проводитися в наступному порядку:

- 167 тон на адресу м. Рівне;

- 33 тони на адресу Тернопільська область, Заліщицький район, с. Торське;

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За твердженням позивача, відповідач в супереч вимогам п. 3.4 договору про поставку повної кількості товару протягом 60 днів з дня повної оплати товару, не здійснив поставку аміачної селітри у кількості 200 тон, загальною вартістю 1 440 000,00 грн., а поставив лише 33 тони на суму 237 600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ТОР 147 від 22.03.2017 (а.с. 41).

Позивач з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу 19.05.2017 претензію № 15/05/2017-1 (а.с. 14) в якій просить відповідача у 10-ти денний строк з моменту надходження даної претензії сплатити позивачу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок 1 238 435,76 грн. з яких: 1 202 400,00 грн. повернення попередньої оплати за Договором за непоставлений товар в кількості 167 тон, 12 745,44 грн. пені нарахованої за період з 27.03.2007 по 19.05.2017 та 23 290,32 грн. процентів за користування коштами у період з 27.03.2007 по 19.05.2017. Дана претензія була вручена відповідачу 25.05.2017, що підтверджується повідомленням про вручення ( а.с. 16).

Відповідач відповіді на претензію не направив, спір не врегулював.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено, що зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначених Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач не заперечив факту отримання від позивача коштів в сумі 1 440 000,00 грн. попередньої оплати і факт не поставки товару у повній кількості.

Оскільки на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 1440 000,00 грн. попередньої оплати, а відповідач поставив позивачу товар лише на суму 237 600,00 грн., то решту коштів за вимогою позивача відповідач повинен повернути.

Сторонами складено акт звірки розрахунків, яким підтверджується борг відповідача перед позивачем на суму 1 202 400,00 грн. за непоставлену аміачну селітру за договором від 24.01.2017 (а.с. 12).

Суд приходить до висновку, що наявність і розмір спірної заборгованості в сумі 1 202 400,00 грн. в якості передоплати за оплачений, але не отриманий товар, позивачем обґрунтована, підтверджена належними і допустимими доказами, відповідачем борг визнано, тому суд вважає, що вимога позивача про примусове стягнення попередньої оплати у вказаній сумі підлягає до задоволення.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 79,06 грн., яка передбачена п. 5.1. договору, згідно з яким у випадку несвоєчасної поставки Товару Покупцю, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,02 % від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення поставки, але не більше 3 % загальної вартості партії Товару, поставку якого прострочено.

Позивач визначив період нарахування пені з 27.03.2017 (60 днів після повної попередньої оплати) по 25.07.2017 (а.с. 4 оборот), при тому що цей період слід обмежити 05.06.2017, тобто спливом 10денного строку після отримання відповідачем вимоги про повернення залишку суми передоплати, на який не поставлено товар (а.с 14-16). Після цієї дати у відповідача виникає обов"язок повернути суму авансу, на який не було поставлено товар.

З урахуванням викладеного, за належним розрахунком розмір пені становить лише 46,78 грн. за період з 27.03.2017 по 05.06.2017, яку слід стягнути з відповідача примусово. Доказів проведення розрахунків по пені у справі немає.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 46 877,13 грн. процентів за користування грошовими коштами за період з 27.03.2017 по 25.07.2017.

У відповідності до ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Представниками обох сторін визнається, що договір поставки від 24.01.2017 не містить умови про розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, які повинен сплатити відповідач при непоставці оплаченого товару.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач вважає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлено ст. 1048,1054,1057 ЦК і їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Дані статті знаходяться у главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Дану норму для визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами позивач застосовує як аналогію до відносин сторін.

Постановою Верховного Суду України від 02.07.2013 оприлюднено правовий висновок про те, що аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Верховний Суд погодився, що апеляційним судом у справі, що переглядалася, було правильно відмовлено у позові про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 4150,10 грн., нарахованих на підставі ст. ст. 536, 692, 1048 ЦК України, виходячи з того, що умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема, ст. 1048 ЦК України) є безпідставним. За таких обставин правомірність нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами визнана недоведеною.

Позивач при визначенні розміру процентів за користування чужими грошовими коштами не вправі також керуватися і ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України, якою визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

До штрафних санкції у відповідності до норм ст. 230 ГК відносяться лише (неустойка, штраф, пеня). Проценти за користування чужими грошовими коштами до цього переліку не входять, а отже їх розмір знаходиться поза межами регулювань ст. 231 ГК.

Доводи відповідача про те, що проценти річних не можуть бути застосовані до відповідача, але тому, що у нього виник обов'язок повернути суму авансу, на який не поставлено товар, суд відхиляє, виходячи з такого:

Відповідно до п. п. 6.1 та 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у вищезгаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

При цьому п. 5.2. цієї ж постанови Пленуму ВГСУ роз'яснює, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадках повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

При цьому відповідач не враховує, що позивач для стягнення 46 877,13 грн. просить застосувати саме ст. 536 ЦК, а не ст. 625 ЦК, які мають різний предмет регулювання.

Отже, у стягненні з відповідача 46 877,13 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами позивачу слід відмовити повністю.

Щодо вимог позивача про розірвання договору поставки № ТОР18/17С3 від 24 січня 2017 року, то дані вимоги підлягають до повного задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем не виконано в повному обсязі свого обов'язку перед позивачем в частині здійснення поставки попередньо оплаченого товару. Дане порушення є істотним, бо внаслідок завданої цим шкоди позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору. Сума основного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем є значною - 1 202 400,00 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 653 ЦК -- якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Заперечення відповідача про те, що позивач насправді прагне внести зміни до договору, а не відмовитися від його виконання, суд відхиляє, оскільки такі твердження не відповідають зібраним у справі доказам і категорично заперечені представником позивача в ході розгляду справи.

На підставі викладеного, беручи до уваги факт істотного порушення умов договору з боку відповідача, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині розірвання договору поставки № ТОР18/17С3 від 24 січня 2017 року підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність розірвати укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Скіфія" та приватним акціонерним товариством "УкрАгроНПК" договір поставки № ТОР18/17С3 від 24 січня 2017 року та примусового стягнути з відповідача лише 1 202 400,00 грн. на повернення передоплати і 46,78 грн. пені по договору поставки № ТОР18/17С3 від 24 січня 2017 року.

В решті вимог у позові слід відмовити через безпідставність нарахування інших сум стягнення.

На підставі ст. 49 ГПК України, враховуючи вину відповідача у виникненні спору, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі 20 340,34 грн. судового збору (1249356,20 х 1,5% + 1600). Решта судового збору підлягає поверненню позивачу за його заявою як зайво сплачений судовий збір.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Скіфія" та приватним акціонерним товариством "УкрАгроНПК" договір поставки № ТОР18/17С3 від 24 січня 2017 року.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "УкрАгроНПК" (ідентифікаційний код 31961067, Черкаська область, Жашківський район, м. Жашків, вул. Промислова, 1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфія" (ідентифікаційний код 24627287, Тернопільська область, м. Збараж, вул. Грушевського, 90) -- 1 202 400,00 грн. на повернення передоплати, 46,78 грн. пені по договору поставки № ТОР18/17С3 від 24 січня 2017 року та 20 340,34 грн. судового збору за розгляд вимог про стягнення коштів і розірвання договору.

В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 12 жовтня 2017

Суддя Н.М. Спаських