Рішення № 69505585, 02.10.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2017 р.Справа № 916/2109/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міського комунального підприємства „Миколаївводоканал до Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця в особі Регіональної філії „Одеська залізниця Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця про стягнення 51420,75 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство „Миколаївводоканал звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця в особі Регіональної філії „Одеська залізниця Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця про стягнення інфляційних втрат в сумі 41648,42 грн. та 3% річних в сумі 9772,33 грн., нарахованих на за несвоєчасну сплату вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

МКП Миколаївводоканал надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення виробничому підрозділу ОСОБА_3 депо Миколаїв Регіональної філії Одеська залізниця ПАТ Українська залізниця на підставі договору № А/395 від 25.02.2015 р. Договір було укладено з ДП „Одеська залізниця, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 Про утворення публічного і акціонерного товариства Українська залізниця та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735 Питання публічного акціонерного товариства Українська залізниця» ДП «Одеська залізниця» було реорганізоване в Регіональну філію Одеська залізниця ПАТ Українська залізниця. У зв'язку з вказаним до договору № А/395 від 25.02.2015 р. була укладена додаткова угода від 01.12.2015 р., на підставі якої була змінена сторона договору.

Як вказує позивач, у квітні 2017 року працівниками МКП „Миколаївводоканал з метою зняття контрольних показів водолічильника були обстежені водомірні вузли Виробничого підрозділу ОСОБА_3 депо Миколаїв за адресою: вул. Новозаводська, 1-К м. Миколаєва, та було виявлено порушення Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. № 190) відповідачем. Так, позивач зазначає, що за результатами обстеження було складено акт про порушення та виставлено рахунок № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. вартості витрат води на суму 266977,04 грн., який відповідачем було отримано 28.04.2016 р., що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції Одеської залізниці на рахунку та супровідному листі до нього.

Оскільки відповідач відмовився добровільно оплачувати зазначений рахунок, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з вимогою стягнути на користь МКП Миколаївводоканал з ПАТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця ПАТ Українська залізниця 266977,04 грн. вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації. Рішенням господарського суду Одеської області від 02 березня 2017 року у справі № 916/131/17 позовні вимоги були задоволені, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25 травня 2017 року зазначене рішення залишено без змін.

Позивач зазначає, що 26 липня 2017 року платіжним дорученням № 4420 відповідач через Приморський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції сплатив 266977,04 грн. (відповідно до платіжного доручення оплачено 270981,70 грн., що складається із суми 266977,04 грн. відповідно до рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. та 4004,66 грн. понесених витрат на оплату судового збору).

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач зазначає, що у звязку з простроченням відповідачем сплати заборгованості, з його боку підлягають оплаті нараховані інфляційні втрати за період з червня 2016 року по липень 2016 року в сумі 41648,42 грн., 3% річних за період з 06 травня 2016 року по 25 липня 2017 року в сумі 9772,33 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.08.2017 р. позовну заяву МКП „Миколаївводоканал прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2109/17, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду на 18.09.2017 р.

В засіданні суду 18.09.2017 р. оголошувалась перерва до 02.10.2017 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 53) вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, відповідач вказує, що за результатами обстеження водомірних вузлів Виробничого підрозділу «ОСОБА_3 депо Миколаїв» було складено акт про порушення «Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» та виставлено рахунок № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. вартості витрат води на суму 266977,04 грн. Оскільки відповідач вважав неправомірним виставлення зазначеного рахунку, то відмовився добровільно його сплачувати. Так, відповідач вказує, що позивач, не дочекавшись заперечень відповідача, звернувся до господарського суду Одеської області з вимогою стягнути на користь МКП «Миколаївводоканал» з ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» 266977,04 грн. вартості води та спускання стоків до комунальної каналізації. Рішенням суду від 02.03.2017 року у справі № 916/131/17 позовні вимоги були задоволені. Як вказує відповідач, ним була подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного господарського суду на вказане рішення, яка залишена без задоволення постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 916/131/17. Так, за ствердженнями відповідача, 26.07.2017 року платіжним доручення № НОМЕР_1 «Українська залізниця» сплатило 266977,04 грн. (що складається з суми 266977,04 грн. відповідно до рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 та 4004,66 грн. понесених витрат на оплату судового збору). На думку відповідача, подання позову до суду призупиняє строк виконання зобовязань за вказаним рахунком. Так, відповідач стверджує, що після винесення постанови Одеського апеляційного господарського суду по справі № 916/131/17 відповідач оплатив суму по рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р., тому у позивача відсутні підстави для вимоги сплати інфляційних витрат за період з червня 2016 р. по липень 2016 р. в сумі 41648,42 грн. та 3% річних за період з 06.05.2016 р. по 25.07.2017 р. в сумі 9772,33 грн., оскільки зобовязання сплатити суму по рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. виникли у відповідача тільки після набрання чинності рішення суду, яким встановлено правомірність та законність цього рахунку. Таким чином, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також 29.09.2017 р. відповідачем було подано до господарського суду клопотання про зменшення розміру заявлених вимог (а.с. 62-63), в якому просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог або зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99% з огляду на таке. 26.07.2017 р. платіжним доручення № НОМЕР_1 «Українська залізниця» сплатило 266977,04 грн., що складається з суми відповідно до рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 та 4004,66 грн. понесених витрат на оплату судового збору. Так, оскільки відповідач повністю розрахувався з позивачем, то відповідно останньому не нанесено яких-небудь збитків. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 4 ст. 551 ЦК України, ч. 3 ст. 83 ГПК України, за яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, відповідачем заявлено про вирішення судом вказаного питання.

В свою чергу, з огляду на вказане клопотання відповідача, 29.09.2017 р. позивачем надані до суду додаткові пояснення (а.с. 64-66), відповідно до яких позивач не погоджується із твердженнями відповідач стосовно визначення нарахованої суми у виставленому рахунку саме штрафом, внаслідок чого інфляційні втрати та 3% річних не повинні нараховуватися. Як вказує позивач, оскільки актом про порушення від 27.04.2016 р. було зафіксоване в виробничому підрозділі відповідача на водомірному вузлі відсутність пломб та проволоки пломбування на засувці обвідної труби засобу обліку, тому сума, яка зазначена у рахунку, була нарахована правомірно відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України. Так, відповідно до Правил користування у разі самовільних дій споживач сплачує витрату води згідно з п.п. 3.3, 3.4 цих Правил. В п. 3.3 Правил користування передбачено, що у разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. Згідно п. 3.4 Правил розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць. Також позивач зазначає, що відповідно до п. 8.5 договору акт є обов'язковим для виконання у вказані ньому строки, а також є підставою для розрахунків за водокористування згідно з Правилами користування. Отже, як вказує позивач, сума вартості витрат води в розмірі 266977,04 грн. відповідно до рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2017 р. є передбаченою п. 8.5 договору платежем, тобто є грошовим зобов'язанням. Крім того, позивачем спростовуються доводи відповідача про те, що не отримував рахунок № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2017 р. вартості витрат води на суму 266977,04 грн. Адже, вказаний рахунок було отримано виробничим підрозділом відповідача ОСОБА_3 депо Миколаїв, про що свідчить відбиток вхідного штемпеля на самому рахунку та супровідному листі до рахунку з вх. № 328 від 28.04.2016 р. До того ж, за ствердженнями позивача, рахунок № СС-8028/9513-4.2016/27 було направлено 20.05.2016 р. на адресу Регіональної філії Одеська залізниця ПАТ Українська залізниця по вул. Пантелеймонівська, 19 м. Одеси разом з претензією.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

25 лютого 2015 р. між Міським комунальним підприємством „Миколаївводоканал" (виробник) та Державним підприємством „Одеська залізниця (споживач) укладено договір № А/395 на централізоване водопостачання та водовідведення, згідно п. 2.1 якого позивач як виробник зобовязується надавати споживачу послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в точках розподілу відповідно до умов договору, а споживач зобовязується здійснювати своєчасну оплату послуг на умовах цього договору, дотримуватися правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, Тимчасовими правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в м. Миколаєві, правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, правилами приймання стічних вод у комунальну каналізацію м. Миколаєва та цим договором, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором. Сторони з усіх питань, що виникають з цього договору, зобовязуються керуватися Законом України Про питну воду та питне водопостачання, Господарським Кодексом України, Цивільним кодексом України, Правилами користування, Тимчасовими правилами, Правилами приймання, Місцевими правилами приймання та іншими нормативними актами, на підставі яких здійснюється централізоване водопостачання та водовідведення.

Відповідно до підпункту 3.1.7 договору при виявленні витоку води в мережах споживача внаслідок їх пошкодження або нераціонального водокористування, втручання у роботу засобів обліку, зняття (порушення) з них пломб, та інше, розрахунок витрат води здійснюється відповідно до вимог Правил користування.

Згідно п. 3.2 договору тарифи на послуги встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього договору виробник доводить споживачу нові тарифи без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. Також при зміні тарифів проводиться перерахунок вартості послуг за очищення наднормативно забруднених стічних вод.

Умовами підпункту 4.2.4 передбачено, що виробник має право в робочі години проводити обстеження водопровідних та каналізаційних систем споживача, приладів, пристроїв та цілісності пломб на них, перевіряти дотримання споживачем вимог, передбачених цим договором, контролювати раціональне водоспоживання, відбирати проби стічних вод тощо, а також складати акти за результатами цих обстежень. Споживач допускає на територію споживача представника виробника (за наявності належним чином оформленого посвідчення або письмового розпорядження щодо проведення інспекції) в термін не більше як 30 хвилин з моменту прибуття останнього для виконання службових обов'язків.

Споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасний та безперешкодний доступ представникам виробника (за наявності належним чином оформленого посвідчення або письмового розпорядження щодо проведення інспекції) для зняття контрольних показань із засобів обліку, для відбору з контрольних каналізаційних колодязів проб на перевірку допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах, що скидаються до міської каналізаційної мережі (п.п. 4.3.7).

Згідно з п. 4.3.8 споживач зобов'язаний визначити зі своєї сторони відповідальну особу для здійснення всіх функцій споживача, обумовлених цим договором, та надати виробнику відповідний витяг з наказу про призначення відповідальної особи (додаток 4 до цього договору). В разі зміни відповідальної особи письмово повідомити виробника у семиденний термін.

Споживач зобов'язаний відповідати за цілісність та збереження засобу обліку води та стоків, цілісність пломб і деталей опломбування на засобах обліку, гідрантах, запірній арматурі та інших водопровідних і каналізаційних пристроях, які знаходяться на його балансі. Не демонтувати непрацюючий (пошкоджений) засіб обліку без дозволу виробника (п.п. 4.3.9).

Пунктом 5.2 договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання умов договору відповідно до чинного законодавства.

У випадку скиду в міську каналізаційну мережу стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, передбачених Місцевими правилами приймання, споживач сплачує додаткову плату, передбачену чинним законодавством (п.п. 5.2).

В додатках № 8 до договору Про приймання наднормативно забруднених стічних вод від Локомотивного депо Миколаїв сторонами також узгоджено розрахунок вартості приймання таких вод.

Відповідно до п. 8.5 договору представник виробника має право проводити обстеження водопровідних та каналізаційних систем споживача, приладів та пристроїв на них, контролювати раціональне водоспоживання та складати акти за результатами цих обстежень. У разі виявлення представником виробника порушень вимог Правил користування та умов цього договору актом встановлюються терміни їх усунення. Акт оформлюється за підписами представника виробника та споживача. Якщо останній відмовляється підписати акт, він підписується представником виробника і в акті робиться відповідний запис про таку відмову. Споживач має право оскаржити такий акт протягом трьох календарних днів шляхом направлення листа зі своїми зауваженнями, із посиланням на відповідні норми діючого законодавства України, та пропозиціями на ім'я керівника виробника. У разі, якщо споживач не скористався своїм правом на оскарження акту, оформлений таким чином акт є обов'язковим для виконання у вказані в ньому строки, а також є підставою для розрахунків за водокористування згідно з Правилами користування.

Відповідно до п.п. 10.1 договору останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. №200 Про утворення ПАТ Українська залізниця та постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735 Питання публічного акціонерного товариства Українська залізниця ДП „Одеська залізниця було реорганізовано в ПАТ Українська залізниця. З огляду на вказане, 01.12.2015 р. між МКП „Миколаївводоканал" (виробник) та ПАТ Українська залізниця (як правонаступник ДП „Одеська залізниця) в особі начальника виробничого підрозділу „ОСОБА_3 депо Миколаїв служби локомотивного господарства регіональної філії „Одеська залізниця ПАТ Українська залізниця та головного інженера вказаного виробничого підрозділу була укладена додаткова угода до договору № А/395 від 25.02.2015 р. про заміну сторони договору „Замовника, яким визначено ПАТ „Українська залізниця в особі філії „Одеська залізниця.

Відтак, відповідач є споживачем послуг за вищевказаним договором, укладеним з позивачем.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 26.04.2016 р. працівниками МКП „Миколаївводоканал" з метою зняття контрольних показів водолічильника, обстежені водомірні вузли Виробничого підрозділу "ОСОБА_3 депо Миколаїв" за адресою вул. Новозаводська, 1-К м. Миколаєва. При обстеженні виявлено відсутність проволоки для пломбування та свинцевої пломби на засувці обвідної труби-засобу обліку, встановлений водомір 2008 року випуску неповіренний.

27.04.2016 р. в присутності уповноваженого представника відповідача позивачем складено акт порушення № 00562, в якому зазначено про відсутність пломб та проволоки пломбування на засувці обвідної труби засобу обліку. У зв'язку з вказаним порушенням позивачем здійснено розрахунок витрат води та приймання стоків на суму 266977,04 грн., для оплати якої складено рахунок № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. Вказаний рахунок позивачем направлено на адресу відповідача супровідним листом від 28.04.2016 р. за № 732/36 р. У зв'язку з несплатою відповідачем цього рахунку позивач звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом про стягнення з ПАТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця ПАТ Українська залізниця 266977,04 грн. вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.03.2016 р. у справі № 916/131/17, що набрало законної чинності 25.05.2017 р. згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду, позов МКП „Миколаївводоканал було задоволено повністю та на користь останнього стягнуто з ПАТ „Українська залізниця в особі Регіональної філії „Одеська залізниця ПАТ „Українська залізниця 266977,04 грн. вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації та витрати на оплату судового збору в сумі 4004,66 грн.

14 березня 2017 року господарським судом Одеської області було видано наказ на примусове виконання вказаного судового рішення від 02.03.2017 р. по справі № 916/131/17.

Проте, як вказує позивач та підтверджено відповідачем, останній здійснив оплату заборгованості 26 липня 2017 року згідно платіжного доручення № 4420 через Приморський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції. Зокрема, відповідачем згідно платіжного доручення № 4420 оплачено суму в розмірі 270981,70 грн., що складається із суми 266977,04 грн. відповідно до рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. та 4004,66 грн. понесених витрат на оплату судового збору.

Між тим, у звязку з несвоєчасною оплатою відповідачем виставленого рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р., який сплачено лише 26.07.2017 р., позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 06.05.2016 р. по 25.07.2017 р. в сумі 9772,33 грн. та інфляційних втрат за період з червня 2016 року по липень 2017 року в сумі 41648,42 грн., про стягнення яких заявлено даний позов.

Разом з тим слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 2 ст. 35 ГПК України, встановлені рішенням суду по справі № 916/131/17 обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору на централізоване водопостачання та водовідведення та належної до сплати суми боргу не підлягають доведенню у даній справі.

Наразі судом оцінюються критично доводи відповідача про те, що подання позову до суду призупиняє строк виконання зобовязань за вказаним рахунком, а тому до винесення постанови Одеського апеляційного господарського суду по справі № 916/131/17 у відповідача не виникло зобовязання оплатити рахунок № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р., оскільки відповідач оспорював його законність. Так, у даному випадку звернення МКП „Миколаївводоканал до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості, виниклої внаслідок несплати відповідачем вказаного рахунку не є підставою для зупинення строку виконання зобовязання відповідачем. Навпаки позивач звернувся до суду саме за захистом вже порушеного з боку відповідача права в результаті неналежного виконання останнім прийнятих за укладеним з позивачем договором зобовязань. Чинне законодавство не містить таких підстав для зупинення виконання відповідачем прийнятого на себе зобовязання як подання позову про стягнення боргу.

До того ж відповідно до п. 8.5 договору у разі виявлення представником виробника порушень вимог Правил користування та умов цього договору актом встановлюються терміни їх усунення. Акт оформлюється за підписами представника виробника та споживача. Споживач має право оскаржити такий акт протягом трьох календарних днів шляхом направлення листа зі своїми зауваженнями, із посиланням на відповідні норми діючого законодавства України, та пропозиціями на ім'я керівника виробника. У разі, якщо споживач не скористався своїм правом на оскарження акту, оформлений таким чином акт є обов'язковим для виконання у вказані в ньому строки, а також є підставою для розрахунків за водокористування згідно з Правилами користування.

Так, в судових рішеннях по справі № 916/131/17 встановлено факт порушення відповідачем вимог Правил користування та умов договору, який підтверджується актом обстеження від 26.04.2016 р. та актом порушення від 27.04.2016 р. Вказаний акт відповідачем як споживачем не було оскаржено, а тому у відповідача виникло зобовязання нараховану суму вартості води та спускання стоків до комунальної каналізації в розмірі 266977,04 грн. на підставі виставленого рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, нарахована сума вартості води та спускання стоків до комунальної каналізації в розмірі 266977,04 грн. підлягала сплаті відповідачем протягом 3-х банківських днів після отримання рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27 від 27.04.2016 р. Отже, враховуючи здійснення відповідачем сплати вказаної суми тільки 26.07.2017 р., хоча рахунок отриманий 28.04.2016 р., суд доходить до висновку, що відповідачем прострочено виконання зобовязання.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати нарахованої суми вартості води та спускання стоків до комунальної каналізації за спірним договором не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо сплати виставленого рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних у період з 06.05.2016 року (після спливу 3-х банківських днів після отримання вказаного рахунку) по 25.07.2017 року (446 дн.) на несплачену суму вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації згідно рахунку № СС-8028/9513-4.2016/27, що складають за розрахунком позивача в розмірі 97772,33 грн. (266977,04 грн./100%х3%/365 дн. х 446 дн.).

Тим більш відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобовязань з оплати вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації , що в свою чергу є порушенням зобовязання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобовязання з оплати вартості витрат води та спускання стоків до комунальної каналізації, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу за період з червня 2016 року по липень 2017 року. Між тим враховуючи викладені рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., а також наведені положення законодавства, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат в загальній сумі 41648,42 грн. здійснено позивачем невірно, оскільки такі нарахування проведені за кожен місяць окремо, тоді як вірним є здійснення розрахунку, виходячи з сукупного індексу інфляції за весь період прострочення. У звязку з цим судом здійснено самостійно перерахунок інфляційних втрат із врахуванням визначеного Державною службою статистики України індексу інфляції, що мав місце у вказаному періоді прострочення та становить 1,157. Зокрема, розмір інфляційних збитків складає 41915,40 грн. (266977,04 грн. (сума боргу) х 1,157 (сукупний індекс інфляції) 266977,04 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в сумі 41648,42 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 41648,42 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині позивачем не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленої позивачем до стягнення суми штрафних санкцій на 99%, з огляду на відсутність на теперішній час заборгованості у звязку з її сплатою відповідачем, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що за наявності виняткових обставин суд може виключно розмір неустойки (штрафу, пені), до якої не відносяться інфляційні нарахування. Як вже зазначалось вище, річні та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, та у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3 Постанов Пленуму ВГСУ № 7). До того ж наведені відповідачем обставини не є підставою для звільнення його від обовязку щодо сплати річних та інфляційних нарахувань, оскільки право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Враховуючи наведене, клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми річних та інфляційних нарахувань є безпідставним.

Інші доводи відповідача в обґрунтування заперечень на позов судом не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведені висновки суду про наявність підстав для стягнення з відповідача річних та інфляційних нарахувань з огляду на встановлений судом факт існування у відповідача перед позивачем простроченої заборгованості у вказаному періоді прострочення.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Міського комунального підприємства „Миколаївводоканал обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Міського комунального підприємства „Миколаївводоканал до Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця в особі Регіональної філії „Одеська залізниця Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця про стягнення 51420,75 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії „Одеська залізниця (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Міського комунального підприємства „Миколаївводоканал (54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 161; код ЄДРПОУ 31448144) 41648/сорок одну тисячу шістсот сорок вісім/грн. 42 коп. інфляційних втрат, 9772/девять тисяч сімсот сімдесят дві/грн. 33 коп. 3% річних.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09 жовтня 2017 р.

Суддя В.С. Петров