Рішення № 69505485, 03.10.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2017р. Справа № 914/1816/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Львів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Білдерпоінт», м. Львів;

про: стягнення боргу.

ціна позову: 89914,39 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 15.08.2017р. б/н);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Білдерпоінт» про стягнення 64910,40 грн. основного боргу, 5138,05 грн. трьох відсотків річних та 19865,94 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 89914,39 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 04.09.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 19.09.2017р.

В судовому засіданні 19.09.2017р. оголошувалась перерва до 03.10.2017р., про що представники Сторін належним чином повідомлялись під розписку в судовому засіданні. Підставою оголошення перерви в судовому засіданні 19.09.2017р. стало клопотання Відповідача від 19.09.2017р. вх.№31697/17 про відкладення розгляду справи для узгодження умов та підписання сторонами мирової угоди. Проте, 03.10.2017р. представник Позивача зазначив, що жодних перемовин між Сторонами щодо укладення мирової угоди не ведеться, Позивач наполягає на розгляді справи по суті, подане Відповідачем клопотання та безпідставну неявку в судове засідання представник Позивача розцінює як затягування розгляду справи.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.09.2017р. у даній справі відстрочено Позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до суду до 19.09.2017р. 19.09.2017р. продовжено строк, на який Позивачу відстрочено сплату судового збору до 03.10.2017р.

Представнику Позивача оголошено права і обовязки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області у даній справі, які скеровані Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та письмове повідомлення про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача боргу.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, 02.10.2017р. подав клопотання (вх. №33211/17), у якому просить суд відкласти розгляд справи.

Подане клопотання Відповідач обґрунтовує неможливістю забезпечення явки повноважного представника в судове засідання.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у п.3.9.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями», що відкладення розгляду справи з причин неявки представника відповідача є правом, а не обовязком суду.

Також суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями», що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак, неявка представника відповідача може бути підставою для відкладення розгляду справи виключно, якщо така перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відтак, неявка представника Відповідача може бути підставою для відкладення розгляду заяви виключно, якщо така перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім цього суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні, суду не наведені жодні доводи та не подані докази в підтвердження обставин, на які Відповідач покликається, як на підставу для відкладення розгляду справи, а також того, що неявка представника Відповідача перешкоджає вирішенню спору, чи щодо наявності інших передбачених ст.77 ГПК України підстав до відкладення вирішення спору, а відтак, відсутні правові підстави до відкладення розгляду справи за ініціативи суду.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до відкладення розгляду справи, а відтак, у клопотанні Відповідача від 02.10.2017р. вх. №33211 про відкладення розгляду справи слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює Сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, на обовязковість виконання якої вказувалось в ухвалах про відкладення розгляду справи, окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 ГПК України (витребування доказів) (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Сторонам щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

28.10.2014р. між Дочірнім підприємством «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Жовківська ДЕД» (надалі Позивач, Субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білдерпоінт» (надалі Відповідач, Генпідрядник) укладено Договір субпідряду №28.10/03 (надалі Договір), за умовами якого, Субпідрядник взяв на себе зобов'язання з виконання робіт по будівництву «поточний ремонт автомобільних доріг загального користування місцевого значення Львівської області (поточний ремонт автомобільної дороги загального користування місцевого значення О140601 Рава-Руська Гайок на ділянці км. 0+000 км. 19+300, Жовківського району Львівської області», а Генпідрядник прийняти і оплатити їх.

Згідно пункту 3.1. Договору загальна вартість робіт по Договору складає 103741,20 грн., в тому числі 17290,20 грн. податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 4.2. Договору Генпідрядник, серед іншого, зобовязувався прийняти в установленому порядку та оплатити виконані роботи.

Пунктом 5.1. Договору Сторонами встановлено, що Генпідрядник проводить розрахунки з Субпідрядником шляхом прямого банківського переказу на розрахунковий рахунок Підрядника наступним чином: повний розрахунок по Договору проводиться протягом трьох календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт по Договору

При затримці оплати виконаних робіт Генпідрядник сплачує Субпідряднику пеню за кожен день прострочки виходячи із суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (п.7.3. Договору).

Відповідно до пункту 7.4. Договору сплата пені, компенсація збитків не звільняє сторони від виконання обовязків по Договору.

Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

На виконання умов укладеного між Сторонами Договору Позивач в період з жовтня по листопад 2014р. виконав та передав Відповідачу роботи за Договором на загальну суму 64910,40 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) за жовтень 2014р. б/н на суму 17866,80грн. та за листопад 2014р. б/н на суму 47043,60 грн.

ОСОБА_2 приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору без зауважень та заперечень.

Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати виконаних та переданих Позивачем робіт не виконано, внаслідок чого утворився борг із оплати робіт за Договором в розмірі 64910,40 грн.

Доказів повного або часткового погашення вказаного боргу станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_3 про оплату вартості виконаних за Договором робіт. Відповідачем вказану ОСОБА_3 отримано 27.04.2017р., що підтверджується долученою до матеріалів справи копією Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.04.2017р. №8030043706050, проте залишено її без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 64910,40 грн. вартості виконаних та переданих Відповідачу за Договором робіт.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Частиною другою вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Приписами ч.1 ст.875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

У пункті 6 оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013р. №01-06/374/2013 «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» вказано, що, за приписами частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Відповідно до частини четвертої статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, підтвердження Позивачем факту здійснення робіт за Договором, відсутності заперечень Відповідача як щодо самого факту здійснення Позивачем робіт за Договором, так і щодо їх кількісних та якісних характеристик, підписання Відповідачем ОСОБА_4 (форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) до Договору, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 64910,40 грн. суми основного боргу з оплати виконаних за Договором робіт є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 5138,05 грн. 3% річних та 19865,94 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 5138,05 грн. трьох відсотків річних за період з 04.11.2014р. (для суми боргу 17866,80грн.) та з 04.12.2015р. (для суми боргу 47043,60грн.) по 08.08.2017р.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача 19865,94 грн. інфляційних втрат, розрахованих за період з грудня 2014р. (для суми боргу 17866,80грн.) та з грудня 2015р. (для суми боргу 47043,60грн.) по червень 2017р.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки розмір 3% річних за заявлений (згідно доводів позовної заяви та наведених у позовній заяві розрахунків) Позивачем до стягнення період (з 04.11.2014р. (для суми боргу 17866,80грн.) та з 04.12.2015р. (для суми боргу 47043,60грн.) по 08.08.2017р.) складає 3850,47грн. Відтак, позовні вимоги про стягнення 5138,05 грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 3850,47грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити. При цьому суд зазначає, що вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних з суми боргу 47043,60грн. за період до 04.12.2015р. не були предметом позову.

При цьому, щодо початку періоду розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з суми боргу 47043,60грн. Позивач зазначає у позовній заяві (сторінка 1 позовної заяви), що: «… з 04.12.2015 року … збільшилась ще на 47043,60грн.». В розрахунку 3% річних хоч і зазначена кількість днів прострочення 361, проте, вказано період з 04.12.2015р. Розрахунок інфляційних втрат з суми боргу 47043,60грн. Позивач розпочинає з грудня 2015р.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку інфляційних втрат суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки розмір інфляційних втрат за заявлений (згідно доводів позовної заяви та наведених у позовній заяві розрахунків) Позивачем до стягнення період з грудня 2014р. (для суми боргу 17866,80грн.) та з грудня 2015р. (для суми боргу 47043,60грн.) по червень 2017р.) складає 24538,18грн. Відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 19865,94 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю. При цьому суд зазначає, що, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, в суду відсутні правові підстави до виходу за межі позовних вимог. Крім цього суд зазначає, що вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань за період до грудня 2015р. (для суми боргу 47043,60грн.) не були предметом розгляду у справі.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 5138,05 грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 3850,47грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити; вимоги про стягнення 19865,94 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.10.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 09.10.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна; відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Пунктом 3.4. вказаної Постанови визначено, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з Відповідача у доход Державного бюджету України.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу майнового характеру про стягнення з Відповідача на користь Позивача 64910,40 грн. основного боргу з оплати виконаних за Договором робіт, 5138,05 грн. трьох відсотків річних та 19865,94 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 89914,39 грн. Відтак, сума судового збору за подання вказаної позовної заяви до господарського суду становить 1600,00 грн.

Із врахуванням вищенаведеного та, у відповідності до статті 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача в доход Державного Бюджету України 1577,09грн. судового збору та з Позивача в доход Державного Бюджету України 22,91грн.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 20, 22, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 549, 610-612, 627, 629, 632, 837, 875 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Білдерпоінт» (79066, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35943421) на користь Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, Львівська область, м.Львів, вул.Володимира Великого, буд.54; ідентифікаційний код 31978981) 64910,40 грн. основного боргу, 3850,47грн. трьох відсотків річних та 19865,94 грн. інфляційних втрат.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Білдерпоінт» (79066, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35943421) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 1577,09грн. судового збору.

5.Стягнути з Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (79053, Львівська область, м.Львів, вул.Володимира Великого, буд.54; ідентифікаційний код 31978981) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 22,91 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.