Рішення № 69505082, 09.10.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2017Справа №910/11703/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн Солюшнз»

про стягнення 25890,15 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Закірова К.М., за довіреністю;

від відповідача: Сіткевич Є.П., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн Солюшнз» (далі - відповідач) про стягнення 25890,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № К38/03-16 від 16.03.2016 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 17 570,79 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 455,78 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 911,70 грн., штраф в розмірі 1 757,08 грн. та пеню у розмірі 4 194,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11703/17 та призначено до розгляду на 04.09.2017.

Представник позивача у судове засідання 04.09.2017 з'явився, представник відповідача не з'явився.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання, а також у зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 про порушення провадження у справі №910/11703/17, розгляд справи було відкладено на 18.09.2017.

14.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 8894,77 грн. та заяву про відкладення розгляду справи.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 8894,77 грн. штрафних санкцій, в т.ч. 4652,12 грн. пені, 1757,08 грн. штрафу, 535,21 грн. 3% річних та 1950,36 грн. інфляційних втрат.

18.09.2017 представником відповідача було подано довідку по справі та відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем не доведено факту, що оплата ТОВ «Скайлайн Солюшнз» за платіжними дорученнями № 1507 від 16.10.2016, № 1515 від 11.10.2016 та поставка оплаченої продукції здійснювалась саме за Договором поставки № К38/03-16 від 16.03.2016. Також відповідач зазначає, що позивачем нараховано пеню поза межами строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України. Відповідач також зазначає, що Договір не містить суттєвої умови, а саме строків оплати за поставлену продукцію.

Представник відповідача у судове засідання 18.09.2017 з'явився та подав клопотання про продовження строків розгляду справи.

Враховуючи вищезазначене клопотання та з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд його задовольнив та продовжив строк вирішення спору у справі №910/11703/17 на п'ятнадцять днів.

За результатами розгляду клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд задовольнив його.

Враховуючи неявку представника позивача в судове засідання, а також у зв'язку із задоволенням клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 02.10.2017.

Представники сторін у судове засідання 02.10.2017 з'явились, представник позивача подав письмові пояснення на відзив.

У судовому засіданні 02.10.2017 судом було оголошено перерву до 09.10.2017.

06.10.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб та повноваження на вчинення цих дій представника позивача перевірені, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 4 351,31 грн. пені, 1 627,08 грн. штрафу, 499,95 грн. 3% річних та 1 806,06 грн. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 09.10.2017 представник відповідача подав доповнення до відзиву, надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечив.

Представник позивача у судовому засіданні 09.10.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 09.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайлайн солюшнз» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № К38/03-16 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язувався поставляти і передати у власність покупцю визначену цим Договором продукцію, а покупець зобов'язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору постачання продукції за цим Договором відбувається після обов'язкового узгодження між сторонами асортименту, кількості, ціни продукції, строкові та умов поставки, що зазначаються у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору або після підтвердження постачальником замовлення покупця. В разі відсутності затверджених специфікацій оплачений рахунок є достатньою підставою для визначення істотних умов партії товару, що постачалася. Поставка продукції здійснюється протягом 3 робочих днів з моменту підписання відповідної специфікації, отримання передплати, або підтвердження замовлення покупця.

Згідно з п. 2.5 Договору датою поставки продукції є дата видаткової накладної постачальника.

Загальна сума Договору складає загальну вартість поставленої продукції, яка зазначена в усіх специфікаціях та/або видаткових накладних, які були підписані постачальником та покупцем (п. 3.1 Договору).

У відповідності до п. 3.2 Договору оплата продукції здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у Договорі, специфікації, у рахунку-фактурі чи інших додатках до Договору на умовах 100 % передплати, якщо інше не зазначено в специфікації.

За умовами пункту 3.6 Договору продукція, асортимент і ціна якої узгоджені сторонами цього договору в усному порядку, отримана покупцем відповідно до накладної, не потребує обов'язкового оформлення специфікацією, та підлягає обов'язковій оплаті її вартості.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що продукція вважається поставленою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно з п. 4.2 Договору постачальник передає, а покупець приймає продукцію:

- за кількістю - відповідно до ваги, зазначеній у видатковій накладній;

- за якістю - згідно з сертифікатом якості заводу - виробника.

Договір набуває чинності з дати його укладання, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 01.01.2017, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання. Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік. (п. 8.1, 8.2 Договору).

На виконання умов даного договору, ТОВ «Альфа-Метал-Компані» поставило ТОВ «Скайлайн Солюшнз» узгоджений товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною, яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень.

Однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим за ним, утворилася заборгованість, в розмірі 17 570,79 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Cуд зазначає, що умовами Договору поставки № К38/03-16 від 16.03.2016 сторони не погодили чіткого переліку (найменування, кількості) товару, який продавець повинен поставляти покупцю, однак це не суперечить характеру правовідносин, які скалились між сторонами, оскільки умовами договору сторони погодили невизначену кількість поставок, зазначивши, що асортимент, кількість, ціна та терміни поставки визначаються сторонами на кожну партію окремо шляхом укладення відповідних специфікацій або видаткових накладних (п.п. 1.2, 2.1, 2.3 договору).

У письмових поясненнях, представник позивача зазначив, що між сторонами не було укладено специфікацій за Договором поставки № К38/03-16 від 16.03.2016 та інших договорів між сторонами укладено не було; всі поставки були здійсненні на виконання вказаного договору та в межах строку його дії.

Відповідачем не надано суду доказів погодження між сторонами будь-яких специфікацій до Договору поставки № К38/03-16 від 16.03.2016.

Таким чином, враховуючи мови договору, суд дійшов висновку, що належним доказом погодження сторонами предмету договору - найменування товару, його кількості, вартості, тощо є, зокрема, складення та підписання відповідних видаткових накладних щодо поставки конкретної партії товару.

Крім того, згідно з п. 3.6 Договору поставки № К38/03-16 від 16.03.2016 продукція, асортимент і ціна якої узгоджені сторонами цього договору в усному порядку, отримана покупцем відповідно до накладної, не потребує обов'язкового оформлення специфікацією, та підлягає обов'язковій оплаті її вартості.

Судом встановлено, що 13.10.2016 позивач поставив відповідачу товар (трубу профільну 60х60 (стінка 2); трубу профільну 140х100 (стінка 4)) вартістю 87601,22 грн., що підтверджується видатковою накладною № 168101 від 13.10.2016.

Вказана видаткова накладна підписана представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія видаткової накладної долучена позивачем до позовної заяви).

При цьому, у видатковій накладній № 168101 від 13.10.2016 на суму 87 601,22 грн. міститься посилання на Договір поставки № К38/03-16 від 16.03.2016.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

З матеріалів справи вбачається, що до моменту здійснення означеної поставки, за відповідачем обліковувалась переплата у розмірі 71 330,43 грн. за рахунком № 5443 від 05.10.2016.

Пунктом 5.5 Договору сторонами погоджено, що у разі прострочення оплати продукції більше ніж на 10 календарних днів, постачальник має право суми отриманих оплат зараховувати в якості погашення заборгованості покупця, яка утворилась за попередніми поставками, а також в рахунок санкцій, передбачених п. 5.2 та п. 5.3 Договору, незалежно від зазначеного покупцем призначення платежу, у тому числі за зобов'язаннями, що виникли за іншими Договорами, укладеними між сторонами Договору.

Позивач, керуючись пунктом 5.5 Договору позивач зарахував наявну у відповідача переплату в рахунок погашення заборгованості за отриманий за видатковою накладною № 168101 від 13.10.2016 товар.

Таким чином, за відповідачем станом на дату звернення позивача із позовом до суду, обліковувалась заборгованість в розмірі 16 270,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 3.2 Договору оплата продукції здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у Договорі, специфікації, у рахунку-фактурі чи інших додатках до Договору на умовах 100 % передплати, якщо інше не зазначено в специфікації.

При цьому, п. 3.2 Договором поставки № К38/03-16 від 16.03.2016 сторони не встановили строк здійснення відповідачем попередньої оплати, а визначили лише форму оплати (100% передплати).

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов'язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Таким чином, беручи до уваги, що строку здійснення відповідачем попередньої оплати сторонами у Договорі не встановлено, а встановлена лише форма оплати - попередня, враховуючи, що позивачем було поставлено товар, вказаний у видаткових накладних у повному обсязі, а відповідачем не виконано попередню оплату товару у повному обсязі до моменту поставки, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначений у вищевказаних видаткових накладних.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10.

Отже, відповідач, згідно з приписами чинного законодавства України, зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після прийняття товару та підписання видаткових накладних на цей товар.

В процесі розгляду справи, відповідачем здійснено розрахунки з позивачем за отриманий за Договором товар, а саме сплачено 08.09.2017 суму основної заборгованості в розмірі 16 270,79 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2244 від 08.09.2017 на суму 17 570,79 грн., в зв'язку з чим, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, відповідно до якої, заборгованість у відповідача перед позивачем за поставлений товар відсутня.

Також, як зазначено позивачем, різниця в розмірі 1 300 грн. (між наявною заборгованістю та сплаченою платіжним дорученням сумою) була зарахована позивачем в якості оплати боргу за актом наданих послуг № 168101 від 13.10.2016 за Договором, який не є предметом розгляду у даній справі, що сторонами не заперечується.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 4 351,31 грн., штраф в розмірі 1 627,08 грн., 3 % річних в розмірі 499,95 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 806,06 грн.

Відповідно до п. 5.2 Договору за порушення термінів оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день такого порушення.

Згідно з п. 5.3 Договору за порушення термінів оплати продукції більш ніж на 15 календарних днів покупець додатково сплачує штраф у розмірі 10% від простроченої суми.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 5.6 Договору, сторони дійшли згоди, що штрафні санкції нараховуються до моменту здійснення повного виконання своїх зобов'язань за Договором.

Таким чином, сторонами погоджено строк нарахування пені інший, ніж той, який встановлено у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд встановив, що доведеними є вимоги про стягнення пені у розмірі 4 349,34 грн.

В свою чергу, оскільки відповідач прострочив оплату вартості товару більше ніж на 15 календарних днів, дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а відтак з відповідача підлягає стягненню 1 627,08 грн. штрафу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

У відповідності до п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17 грудня 2013 року (далі - Постанова) за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 499,95 грн. 3 % річних та 1 788,28 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про своєчасність виконання останнім грошового зобов'язання за Договором.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайлайн Солюшнз» (01054, м. Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 33Б; ідентифікаційний код: 39362164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 8Д; ідентифікаційний код: 34202711) 3% річних в розмірі 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 95 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 788 (одна тисяча сімсот вісімдесят вісім) грн. 28 коп., штраф в розмірі 1 627 (одна тисяча шістсот двадцять сім) грн. 08 коп., пеню в розмірі 4 349 (чотири тисячі триста сорок дев'ять) грн. 34 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 596 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість) грн. 19 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.10.2017.

Суддя О.А. Грєхова