Рішення № 69505017, 09.10.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/100/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2017 Справа № 908/1852/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ОЛІС (69014 м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 47)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СНАУТ (69063 м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 26 а, к. 41)

про стягнення 328 188 грн. 85 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача:. ОСОБА_1, дов. № б/н від 20.09.2017 р.

від відповідача: ОСОБА_2, наказ № 1/08/2011 від 11.08.2011 р. (директор)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім ОЛІС, м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю СНАУТ, м. Запоріжжя про стягнення 291 200 грн. 00 коп. основного боргу, 28 800 грн. 01 коп. інфляційних витрат, 6 220 грн. 04 коп. пені, 1 968 грн. 80 коп. 8 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2017 р., справу № 908/1852/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 15.09.2017 р. порушено провадження у справі № 908/1852/17, присвоєно справі номер провадження 27/100/17 та призначено судове засідання на 09.10.2017 р.

До позовної заяви позивачем надано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю СНАУТ та заборони вчиняти дії щодо відчуження, реалізації належного йому рухомого та нерухомого майна.

Ухвалою суду від 27.09.2017 р. прийнято до розгляду заяву про забезпечення позову, розгляд заяви призначено разом з розглядом справи № 908/1852/17 у судовому засіданні 09.10.2017 р.

У судовому засіданні 09.10.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До початку розгляду справи представники позивача та відповідач заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представникам позивача та відповідача, які прибули у судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві. Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов договору № 7500 від 27.07.2017 р. Обґрунтовуючи позов ст.ст. 1, 54, 55, 56, 57 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 253, 258, 526, 530, 550, п. 3 ч. 1 ст. 611, 612, 625, 692 ЦК України просить позов задовольнити, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СНАУТ, м. Запоріжжя 291 200 грн. 00 коп. основного боргу, 28 800 грн. 01 коп. інфляційних витрат, 6 220 грн. 04 коп. пені, 1 968 грн. 80 коп. 8 % річних.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.10.2017 р. позовні вимоги визнав у повному обсязі, в підтвердження надав письмовий відзив (приєднаний до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

ВСТАНОВИВ:

27.07.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім ОЛІС (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю СНАУТ (покупець) укладено договір поставки продукції № 7500.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію у кількості та асортименті відповідно до накладних, на умовах, передбачених даним договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 291 200 грн. 00 коп.

Факт здійснення поставки продукції підтверджується видатковими накладними:

- № ТД-0700568 від 28.07.2017 р. на суму 215 784 грн. 00 коп.;

- № ТД-0800141 від 04.08.2017 р. на суму 75 416 грн. 00 коп.

Таким чином, надані до суду документи в сукупності свідчать про наявність між сторонами угоди (правочину), яка (який) за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 3.3 договору покупець зобов'язується провести повний розрахунок за отриману продукцію протягом 14 календарних днів з моменту фактичного отримання покупцем продукції від постачальника, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.

Пунктом 5.2 договору сторони узгодили, що покупець зобовязаний прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов п.п. 3.3, 3.4 даного договору.

В порушення умов договору відповідач не розрахувався за отриману продукцію, в результаті чого сума основного боргу склала 291 200 грн. 00 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за умовами договору № 7500 від 27.07.2017 р. була поставлена відповідачу продукція згідно видаткових накладних № ТД-0700568 від 28.07.2017 р. на суму 215 784 грн. 00 коп. та № ТД-0800141 від 04.08.2017 р. на суму 75 416 грн. 00 коп.

Отже, позивач прийняті на себе зобовязання виконав належним чином та поставив відповідачу продукцію, відповідно до умов договору № 7500 від 27.07.2017 р.

Відповідач не виконав умови договору № 7500 від 27.07.2017 р. в частині оплати, факт виконання зобовязань за договором відповідач належним чином не довів.

Відповідно до п. 8.1 договору усі спори та розбіжності, які виникають за даним договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Керуючись п. 8.1 договору ТОВ «Торговий дім «ОЛІС», з метою досудового врегулювання виниклого спору ініціювало переговори з ТОВ «СНАУТ» щодо погашення останнім виниклої заборгованості у добровільному, досудовому порядку.

21.08.2017р. ТОВ «СНАУТ» було надано Гарантійного листа за вихідним номером 4/21/08/17 відповідно до якого ТОВ «СНАУТ» підтверджує отримання продукції за видатковими накладними № ТД-0700568 від 28.07.2017 р. та № ТД-0800141 від 04.08.2017 р. на загальну суму 291 200 грн. 00 коп. та гарантує проведення оплати в повному розмірі в строк до 04.09.2017 р.

Однак, взяті на себе зобовязання, щодо проведення оплати за отриману продукцію відповідач не виконав.

Задовольняючи позов у частині стягнення основної суми боргу, суд бере до уваги, що факт поставки підтверджується підписаними двома сторонами видатковими накладними.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 28 800 грн. 01 коп. інфляційних витрат та 1 968 грн. 80 коп. 8 % річних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків є доведеним. Вимога про стягнення 8% річних та інфляційних заявлена обґрунтовано.

Позивач нараховує 8% річних за загальний період з 12.08.2017 р. по 13.09.2017 р. включно (59 днів).

Судом перевірено розрахунок позивача в частині нарахованої суми 8 % річних в розмірі 1 968 грн. 80 коп. з використанням способу, обраного позивачем та згідно розрахунку суду, здійсненого за допомогою компютерної юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, арифметичних помилок в розрахунку не виявлено, з відповідача підлягає стягненню сума 8 % річних в розмірі 1 968 грн. 80 коп. Враховуючи приписи ст.ст. 22, 83 ГПК України суд не виходить за межі позовних вимог, в межах заявлених позовних вимог.

Інфляційні втрати нараховані позивачем за загальний період 12.08.2017 р. по 13.09.2017 р.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі № 62-97р. від 03.04.1997р., індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Згідно діючого законодавства суми інфляційних витрат та відсотків річних стягуються за весь час до виконання грошового зобов'язання.

Позивач нарахував втрати від інфляції за двома накладними від 28.07.2017 р. на суму боргу 215 784 грн. 00 коп. та від 04.08.2017 р. на суму боргу 75 416 грн. 00 коп. Інфляційні нараховані позивачем за загальний період з 12.08.2017 р. по 13.09.2017 р.

Разом з тим, позивач мав право нараховувати інфляційні втрати за період, починаючи з вересня 2017 р., тобто з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що за період, за який позивач нарахував інфляційні втрати, інфляційні втрати відсутні, оскільки мається відємне значення (дефляція). Індекс інфляції за серпень 2017 року становив 99,9.

На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

Позивач просить також стягнути з відповідача суму 6 220 грн. 04 коп. пені, нарахованої за загальний період з 12.08.2017 р. по 13.09.2017 р.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 6.2 договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції відповідно до п. 3.3 цього договору покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за поставлену продукцію, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.3 договору в разі порушення покупцем грошового зобов'язання, останній, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити крім суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за" весь час прострочення, пені, також 8 (вісім) відсотків річних від простроченої суми.

Згідно з вимогами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем термінів розрахунків за договором, пеня заявлена до стягнення правомірно. При цьому розрахунок пені містить арифметичні помилки при вирахуванні кількості днів прострочення та, відповідно, суми пені.

Здійснивши за допомогою інформаційної системи «Законодавство» перерахунок пені судом встановлено, що пеня в межах заявленого позивачем періоду становить суму 6 220 грн. 04 коп., яку належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 частини 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, позов задовольняється частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні заяви про забезпечення позову позивачу відмовляється, про що суд виносить ухвалу.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ОЛІС, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю СНАУТ, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СНАУТ (69063 м. Запоріжжя, вул. Глісерна, буд. 26 а, к. 41, код ЄДРПОУ 30958255) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ОЛІС (69014 м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 47, код ЄДРПОУ 36836172) 291 200 (двісті девяносто одна тисяча двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 6 220 (шість тисяч двісті двадцять) грн. 04 коп. пені, 1 968 (одна тисяча девятсот шістдесят вісім) грн. 80 коп. 8 % річних, 4 490 (чотири тисячі чотириста девяносто) грн. 83 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано 12 жовтня 2017 р.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.