Постанова № 69504621, 11.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Справа № 905/3647/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Козир Т.П.

за участю представників:

позивача - Канципи Є.С.,

відповідача - Вєдєрнікової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017

та на рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2016

у справі № 905/3647/15 господарського суду Донецької області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол"

про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії у сумі 103 879 132,89 доларів США та 3 044 716,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (надалі - ПАТ "Концерн Стирол") та просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з останнього заборгованість за договором кредитної лінії № 476/31/1 від 25.08.2011 у розмірі 103 789 132,89 дол. США та 3 044 716,14 грн., з яких:

- 95 800 000 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту станом на 29.02.2016;

- 8 079 132,89 дол. США - прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 29.02.2016,

- 686 104,62 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, що нараховані за період з 01.06.2015 по 29.02.2016;

- 2 276 954,42 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за період з 06.06.2015 по 29.02.2016;

- 76 500 грн. - прострочена заборгованість за комісійною винагородою за період травень 2015 по січень 2016;

- 3 299,63 грн. - 3% річних за несвоєчасну сплату комісії за обслуговування за період з 06.06.2015 по 29.02.2016;

- 1 857,47 грн. - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату комісії за період з 06.06.2015 по 31.01.2016 (включно).

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.11.2016 (суддя Уханьова О.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 (колегія суддів у складі: Ушенко Л.В., Дучал Н.М., Склярук О.І.), позов задоволено в частині стягнення з ПАТ "Концерн Стирол" 95 800 000 дол. США простроченої заборгованості по кредиту, 8 079 132,89 дол. США простроченої заборгованості по сплаті процентів, 76 500 грн. простроченої заборгованості за комісійною винагородою, 686 104,62 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту, 2 276 954,42 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення процентів, 3 295,26 грн. - 3% річних за несвоєчасну сплату комісії, 1 377,36 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату комісії, 39 719,99 грн. витрат за проведення судової експертизи та 182 700 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 і рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2016 та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень порушено норми ст. 42, 43, 22, 33, 36, 43 ГПК України, ст.ст. 617, 625 України. Зокрема, на думку відповідача, господарські суди не взяли до уваги факт отримання відповідачем грошових коштів у національній валюті та стягнули суму боргу з урахуванням курсової різниці за період неповернення позики, не зваживши на те, що вимог про стягнення збитків позивач не заявляв. Також, ПАТ "Концерн Стирол" вказує, що господарські суди дійшли помилкового висновку про те, що до нього не можуть бути застосовані вимоги ст. 617 ЦК України, оскільки саме через триваючі обставини непереборної сили (зона проведення АТО) відповідач не може скористатися грошима та майном, які належать товариству.

ПАТ "Державний ощадний банк України" у відзиві на касаційну скаргу просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення з огляду на те, що наявні матеріали справи повністю підтверджують невиконання ПАТ "Концерн Стирол" зобов'язань за Кредитним договором.

У справі з 20.09.2017 по 11.10.2017 оголошувалась перерва.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 25.08.2011 ПАТ "Державний ощадний банк України" (банк, кредитор) та ПАТ "Концерн Стирол" (позичальник) укладено договір кредитної лінії № 476/31/1 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати, а позичальник отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначеним цим договором (п. 2.1 кредитного договору);

- пунктом 2.2. цього договору визначено, що кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 21.08.2014;

- до Кредитного договору сторони неодноразово вносили зміни та доповнення, а саме:

- пунктом 1 додаткового договору № 9 від 30.01.2014 сторони змінили остаточний термін повернення кредиту, а саме - не пізніше 26.02.2016;

- пунктом 1 додаткового договору № 13 від 24.04.2015 сторони виклали п.п. 2.3.3. п. 2.3. договору в новій редакції: "сторони погодили зменшення діючого ліміту кредитування в розмірі 98 000 000 дол. США в строки згідно із затвердженим графіком.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов'язаний не пізніше останнього банківського дня звітного періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний звітний період.

У разі якщо діючий ліміт кредитування буде вичерпано, позичальник має право отримати наступний транш у межах діючого ліміту кредитування, встановленого у відповідному звітному періоді, лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором".

- пункт 2.7.4. Кредитного договору, який передбачав збільшення розміру процентів у разі порушення зобов'язань, передбачених п. 5.3.4, 5.3.6, 5.3.7, неодноразово змінювався додатковими договорами:

- у п. 1 додаткового договору № 3 від 29.02.2012 сторони встановили: не застосовувати до позичальника санкції у вигляді встановлення процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,05 % річних, передбачені п. 2.7.4. Кредитного договору за невиконання протягом листопада 2011 - лютого 2012 зобов'язання, встановленого п. 5.3.6. Кредитного договору;

- п. 3 додаткового договору № 2 від 30.11.2011, п. 2 додаткового договору № 3 від 29.02.2012, п. 3 додаткового договору № 5 від 31.10.2012 сторони встановили, що проценти за користування кредитом в листопаді 2011 року, з 01.12.2011 по 31.03.2012 та з 01.10.2012 по 31.10.2012 відповідно розраховуються банком та сплачуються позичальником на основі процентної ставки в розмірі 10,05 % річних;

- у п. 1 додаткових договорів № 10 від 30.04.2014, № 11 від 31.07.2014, № 12 від 31.10.2014 сторони погодили не встановлювати процентну ставку в розмірі 13,0 % річних згідно п. 2.7.4. Кредитного договору за порушення позичальником в 1-му, 2-му та 3-му кварталах 2014 року зобов'язання, встановленого п. 5.3.6. Кредитного договору;

- п. 2 додаткових договорів № 10 від 30.04.2014 і № 11 від 31.07.2014, п. 3 додаткового договору № 13 від 24.04.2015 сторони встановили, що проценти за користування кредитом з 01.07.2014 по 30.09.2014, з 01.10.2014 по 30.06.2015, з 01.07.2015 по 31.12.2015 відповідно розраховуються банком та сплачуються позичальником на основі процентної ставки в розмірі 11,00 % річних;

- додатковим договором № 9 від 30.01.2014 сторони домовилися внести зміни до п.2.7.1. договору кредитної лінії та викласти його в наступній редакції: "2.7.1. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 11,00% річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором";

- п. 1.2 додаткового договору № 14 від 24.04.2015 сторони встановили, що в період дії Кредитного договору, сторони шляхом обміну листами мають право погодити можливість в окремих випадках здійснення позичальником погашення заборгованості за основною сумою боргу та/або процентами, вираженими (такими, що обліковуються) за Кредитним договором в іноземній валюті, шляхом сплати такої заборгованості в національній валюті України за курсом, який визначається банком, виходячи з ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Порядок та умови погодження сторонами можливості виконання позичальником зобов'язання за Кредитним договором, передбаченим цим пунктом спосіб, встановлюється ст.2 цього додаткового договору;

- на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у загальній сумі 100 000 000 дол. США, що підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 29.08.2011, № 2 від 30.08.2011, № 6 від 06.09.2011, № 10 від 23.09.2011, № 11 від 23.09.2011 та виписками з банківського рахунку про рух грошових коштів;

- відповідно до банківської виписки по рахунку № 206353011239 за період з 30.09.2011 по 24.04.2015 в рахунок погашення кредиту відповідачем перераховано 4 200 000 дол. США, а тому заборгованість по тілу кредиту, за даними позивача, становить 95 800 000 дол. США (100 000 000 - 4 200 000);

- позивачем також нараховано проценти на суму наданого кредиту в сумі 45 628 935,74 дол. США, які відповідачем оплачено частково в розмірі 37 549 802 дол. США і його заборгованість по процентам становить 8 079 132,89 дол. США;

- за обслуговування кредитної лінії станом на 29.02.2016 (строк погашення кредитної заборгованості по договору) позивачем нараховано 459 000 грн. комісії, яка відповідачем оплачена частково - 382 500 грн. і його заборгованість по комісії становить 76 500 грн.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками, проте ПАТ "Концерн Стирол" не виконувало належним чином умови Кредитного договору, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість;

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, господарські суди виходили з наявності правових підстав для стягнення такого боргу та обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку заявленої суми.

Вищий господарський суд України погоджується з такими висновками господарських судів, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Верховний Суд України в постановах від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11 відзначив, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Згідно з п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Оцінивши встановлені фактичні обставини справи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті, господарські суди дійшли також обґрунтованого висновку про стягнення й процентів за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-190цс15, від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14.

З огляду на відсутність контррозрахунку відповідача та з метою встановлення відповідності наявного у справі розрахунку позивача про заборгованість відповідача по Кредитному договору у загальній сумі 103 879 132,89 дол. США (з урахуванням нарахованих 3 % річних на тіло кредиту, на проценти, комісію та інфляційних на комісію) умовам Кредитного договору та первинним документам бухгалтерського обліку, господарський суд Донецької області ухвалою від 15.03.2016 призначив судову економічну експертизу, проведення якої було доручено ТОВ "Український центр судових експертиз".

Господарськими судами досліджено висновок експерта № 2-26/07 від 26.07.2016 та з'ясовано, що заборгованість ПАТ "Концерн Стирол" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" за договором кредитної лінії № 476/31/1 від 25.08.2011 станом на 29.02.2016 складає 103 879 132,89 дол. США та 3 044 792,30 грн., з яких:

95 800 000 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту;

879 132,89 дол. США - прострочена заборгованість по процентам;

76 500 грн. - прострочена заборгованість за комісійною винагородою;

686 104,63 грн. - 3 % річних за несвоєчасне погашення кредиту;

2 276 954,42 грн. - 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів;

3 295,26 грн. - 3 % річних за несвоєчасну сплату комісії;

1 938 грн. - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату комісії.

Водночас встановлено, що позивачем нараховано більше 3 % річних на заборгованість по комісії на 04,37 грн. та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату комісії на 80,53 грн. менше.

Відповідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 525, 526 і 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум заборгованості по тілу кредиту, процентах, 3 % річних, розрахованих в національній валюті за несвоєчасну сплату кредиту, процентів та 3 % річних за несвоєчасну сплату комісії, господарські суди погодились з висновком судового експерта та дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Водночас господарські суди обґрунтовано не погодились з висновком судового експерта в частині розрахунку інфляційних втрат за несвоєчасну сплату комісії за період з 06.06.2015 по 31.01.2016, оскільки найменший період визначення індексу споживчих цін становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Зважаючи на викладене, господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, правомірно задовольнив вимоги про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасну сплату комісії у загальному розмірі 1 377,36 грн.

Ствердження касатора у касаційній скарзі про те, що висновок судового експерта є необ'єктивним та упередженим, оскільки експертна установа та кандидатура експерта ОСОБА_7 була запропонована позивачем, а також те, що експертний висновок зроблений тільки на підставі документів, наданих позивачем відхиляються Вищим господарським судом України з огляду на те, що господарським судом апеляційної інстанції надано оцінку цим доводам.

Як зазначено господарськими судами в оспорюваних судових рішеннях, заперечень на висновок експертизи та будь-яких доказів в обґрунтування своїх доводів відповідач в суді першої інстанції не надавав, тому посилання на те, що він є одностороннім та не відповідає фактичним обставинам, оскільки ґрунтується лише на підставі документів, наданих заінтересованою стороною у справі (позивачем), є безпідставними та не спростовані жодним доказом. Крім того, ні в апеляційній скарзі, ні в інших письмових поясненнях у справі не наведено належних доказів чи обґрунтувань, які б свідчили про те, що експертний висновок від 26.07.2016 № 2-26/07 є невірним, суперечливим, необґрунтованим або таким, що викликає сумніви у його правильності. Свої контррозрахунки відповідач до суду першої інстанції не надав. Загалом, заперечення проти експертного висновку по суті є лише власною позицією відповідача та його припущеннями.

Доводи касатора про те, що при проведенні експертизи були здійснені невірні розрахунки відхиляються Вищим господарським судом України, оскільки вони досліджувались господарським судом апеляційної інстанції і їм надано належну оцінку:

- відповідач при підготовці власних розрахунків інфляційних втрат використовував не округлені значення індексу інфляції за певні періоди, що пояснює наявність незначної різниці між розрахунками позивача та відповідача;

- при розрахунку 3 % річних відповідач використовував курс долара США станом на перше число кожного місяця за період прострочення, що є невірним, зважаючи на щоденне коливання курсу валюти. Враховуючи зазначене, розрахунок 3 % річних необхідно здійснювати за кожен день згідно з офіційним курсом валют, встановленим на цей день.

- також необґрунтованими є розрахунки відповідача простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом із використанням середнього курсу долара США на міжбанківській валютній біржі., оскільки щодня Національний банк України встановлює курс валют, який є офіційним і приймається при будь-якому переведенні валюти в гривневий еквівалент.

Крім надання невірних розрахунків заборгованості, відповідач стверджує, що позивачем неправомірно було нараховано комісію за супроводження кредиту, тому що останню операцію по обслуговуванню кредиту останнім здійснено 30.06.2015.

Пунктом 2.10 Кредитного договору сторони встановили, що за обслуговування кредиту позичальник сплачує банку комісію в розмірі 8 500 грн. щомісячно в строк до 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком апеляційного господарського суду про безпідставність посилань касатора на необґрунтоване нарахування боргу зі сплати комісійної винагороди за обслуговування кредиту у період відсутності операцій за кредитом, оскільки обслуговування кредиту полягає в щомісячному нарахуванні відсотків, щомісячному розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитною операцією та його коригуванні, перевірці цільового використання коштів, здійсненні поточної оцінки фінансового стану позичальника, формуванні статистичної звітності за кредитною операцією, щомісячного аналізу грошового потоку по поточному рахунку та інших операціях, які проводяться банком незалежно від виконання чи невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. До того ж, комісія нараховується за обслуговування кредиту, яке здійснюється банком до моменту його повного погашення.

Ствердження касатора про не дослідження господарськими судами додаткового договору № 14 від 24.04.2015 до Кредитного договору, яким сторони передбачили можливість в окремих випадках здійснення позичальником погашення заборгованості за основною сумою боргу та/або процентами, вираженими (такими, що обліковуються) за Кредитним договором в іноземній валюті, шляхом сплати такої заборгованості в національній валюті та визначено спосіб її здійснення, Вищим господарським судом України відхиляються з огляду на те, що п. 3.4.1 Кредитного договору сторони погодили, що підставою для визначення суми і підстав повернення кредити або будь-якої неповерненої позичальником банку частини кредиту (включаючи суми нарахованих процентів та інших платежів) є виписки рахунків, відкритих у банку для обліку заборгованості позичальника за цим договором по кредиту, нарахованих процентах та інших платежах.

Крім того, доводи відповідача про те, що термін виконання за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу згідно з затвердженим графіком, апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав помилковими у даному спорі, оскільки договором кредитної лінії № 476/31/1 від 25.08.2011 окремі графіки погашення для кожного з траншів кредиту не встановлені, а погашення основного боргу встановлено згідно з графіком зменшення діючого ліміту кредитування, встановленого договором.

Посилання відповідача на призупинення фінансових операцій на території АТО, запроваджене Постановою НБУ № 466 від 06.08.2014, як на підставу неможливості виконання зобов'язань, також обґрунтовано не прийняті господарськими судами до уваги, оскільки відповідно до п. 4 зазначеної постанови, банки до повного відновлення діяльності вправі надавати клієнтам послуги за допомогою засобів мобільного обслуговування, відповідно, призупинення діяльності структурних підрозділів банку на окремій території, не перешкоджає клієнтові здійснювати операції за власними рахунками. Таким чином, відповідач, не довів неможливість виконання ним своїх зобов'язань за Кредитним договором через припинення фінансових операцій на території м. Горлівка Донецької області.

Крім того, касатор посилається на настання форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання зобов'язань за Кредитним договором, а саме: проведення бойових дій та актів тероризму на території Донецької області, внаслідок чого виробництво відповідача зупинено, завершено розпочаті технологічні процеси, зменшено до мінімуму виходи на роботу співробітників підприємства. За цих обставин відповідач неспроможний виконувати поточні (договірні) та інші існуючі зобов'язання, здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток.

За правилами ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з приписами ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Вимоги цієї статті поширюються виключно на відносини, які виникають у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань і встановлюють форму посвідчення підстав звільнення від відповідальності - сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції. Наявність чи відсутність у ПАТ "Концерн Стирол" належних документів, які підтверджують обставини непереборної сили (форс-мажору), не впливає на зміст прав і обов'язків сторін, оскільки предметом позову в даній справі є стягнення заборгованості по кредиту, а не стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов Кредитного договору.

За таких обставин, ця подія не може бути перешкодою для зобов'язання відповідача повернути тіло кредиту та нарахованих процентів, що об'єктивно усуває можливість розгляду питання про наявність підстав для звільнення від відповідальності за його порушення в аспекті застосування положень статті 617 ЦК України.

Разом із тим ст. 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі 910/12274 та від 12.04.2017 у справі № 913/869/14.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки доказів. Однак, за відсутності з боку господарських судів порушень приписів процесуального законодавства щодо оцінки поданих доказів, такі доводи не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що господарськими судами з дотриманням норм процесуального законодавства до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права та враховуючи висловлену Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 правову позицію про те, що суд касаційної інстанції повинен використовувати свої повноваження на виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни або скасування прийнятих у справі рішень.

Як роз'яснено у п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі відстрочення або розстрочення сплати судового збору господарський суд повинен зазначити в ухвалі (про прийняття заяви чи скарги до провадження або в іншій) конкретний строк (строки) сплати судового збору, який (які) не може бути пізнішим за дату, на яку судом призначено розгляд заяви чи скарги. У разі перенесення цієї дати (в зв'язку з відкладенням розгляду справи або з інших причин) відповідно може бути продовжено й строк (строки), на які відстрочено або розстрочено сплату судового збору, про що господарським судом зазначається у відповідній ухвалі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.08.2017 у даній справі відстрочено ПАТ "Концерн Стирол" сплату судового збору за подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2016 до прийняття постанови у справі.

Скаржником станом на 11.10.2017 таку сплату не здійснено.

Якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення (п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Отже, оскільки строк, на який судом касаційної інстанції було відстрочено сплату судового збору закінчився, і таку сплату скаржником не здійснено, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що з ПАТ "Концерн Стирол" необхідно стягнути несплачений судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 1211 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2016 у справі № 905/3647/15 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" (84610 Донецька обл., м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, 10; код ЄДРПОУ 05761614) в доход Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030104, код банку отримувача 820019, символ звітності банку - 254) 175 392,00 грн. судового збору за подання до Вищого господарського суду України касаційної скарги.

Доручити господарському суду Донецької області видати наказ на виконання даної постанови.

Поновити виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2017 та рішення господарського суду Донецької області від 23.11.2016.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Л. Гольцова Т. Козир