Постанова № 69504523, 10.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Справа № 910/2996/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Вовка І.В., Могил С.К.розглянувши у відкритому судому засіданні матеріали касаційної скарги Заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 р.у справі№910/2996/15-ггосподарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго"до1)Державного підприємства "Держекоінвест", 2)Міністерства екології та природних ресурсів Українитреті особи1)Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, 2)Державна фіскальна служба України, 3)Державне агентство екологічних інвестицій Україниза участюПрокуратури міста Києвапростягнення суми

за участю представників від: позивачаСтепаненко О.М.відповідача-1Не з'явилися;відповідача-2Іванюк Н.В.третьої особи-1Не з'явилися;третьої особи-2Бузенко Є.В.третьої особи-3Не з'явилися;прокуратуриГудименко Ю.В.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з державного підприємства "Держекоінвест" та Міністерства екології та природних ресурсів України 45 739 246,58 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово. За результатами останього перегляду, рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2016 р. (суддя Ващенко Т.М.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 р. (судд: С.А. Пашкіна, О.М. Баранець, Л.Г. Сітайло) у справі 910/2996/15-г позов задоволено частково. Визнано недійсним повністю пункт 3.8 договору № 2366/06 від 26.03.2013 р. про закупівлю, укладеного між Державним підприємством "Держекоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго". Визнано недійсним абзац другий пункту 3.6 договору № 2366/06 від 26.03.2013 р. про закупівлю, укладеного між Державним підприємством "Держекоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго", в частині слів "з урахуванням бюджетних призначень". Визнано недійсним пункт 1 Додаткової угоди № 7 від 31.12.2013 р. до договору № 2366/06 від 26.03.2013 р. про закупівлю, укладеного між Державним підприємством "Держекоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго", в частині слів "після отримання кошторисних призначень та коштів на реєстраційний рахунок замовника". Стягнуто з Державного підприємства "Держекоінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" заборгованість в сумі 45 739 246 грн. 58 коп. та судовий збір в розмірі 73 080 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із постановою та рішенням судів попередніх інстанцій, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову, рішення господарських судів скасувати в частині задоволення позову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго", як підрядником, та Державним підприємством "Держекоінвест", як замовником, укладено договір № 2366/06 про закупівлю, відповідно до п.1.2 якого підрядник зобов'язується на власний ризик, своїми та залученими силами, засобами та закупленими матеріальними ресурсами виконати роботи з капітального ремонту об'єктів соціальної сфери (теплостанцій - 216 об'єктів) та здати закінчені роботи в порядку і строк, встановлені договором, а замовник зобов'язується прийняти закінчені роботи і оплатити їх.

За умовами п.2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 30.09.2013 р.) договірна тверда загальна ціна робіт (додаток № 2 до договору) становить 444 902 217,39 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 74 150 369,56 грн.

Відповідно до п.2.2 договору, джерелом фінансування є кошти Державного бюджету України за КПКВК 6351020 "Державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, у тому числі, на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату", КЕКВ 3210.

Договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і надання підрядником банківської гарантії та діє до 31.09.2013 р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.1 договору в редакції додаткових угод №3 від 29.07.2013 р. та №6 від 29.10.2013 р.).

За умовами п.3.4 договору, виконання підрядником робіт оформлюється актами приймання будівельних робіт (за формою КБ-2в "Акт приймання будівельних робіт") та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (за формою КБ - 3).

Акти приймання будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 складаються на кожний об'єкт. Акти приймання будівельних робіт надаються підрядником для розгляду замовнику не пізніше 10 числа місяця, який йде за звітним, але якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно з п.3.5 договору, акт приймання будівельних робіт за формою КБ-2в, що підлягає підписанню, складається та подається замовнику на розгляд у 2-х примірниках. У разі відсутності зауважень до акту приймання будівельних робіт замовник на протязі наступних 5 календарних днів з моменту отримання такого акту, повинен підписати або узгодити розрахунки по коригуванню. Процес розгляду та коригування не може перевищувати 5 днів з моменту передачі акту приймання будівельних робіт замовнику.

У разі виявлення фахівцями технічного нагляду замовника фактів порушень вимог проектно-кошторисної документації, недоліків або розбіжностей у розрахунках виконаних робіт, кількості використаних матеріалів, прийняття виконаних робіт та підписання акту приймання будівельних робіт за формою КБ-2в проводиться замовником після виправлення підрядником недоліків та усунення таких розбіжностей і порушень.

З огляду на умови договору, сторонами досягнуто згоди стосовно того, що саме акт приймання-передачі за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 є належним підтвердженням виконання підрядником та прийняття замовником робіт за договором.

Датою прийняття закінчених робіт вважається дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (п.7.5.4 договору).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що на виконання умов Договору у 2013 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" було виконано, а Державним підприємством "Держекоінвест" прийнято роботи на загальну суму 362 236 691,87грн. Наведена сума визначена з урахуванням складених та підписаних контрагентами актів коригування, згідно змісту яких загальна вартість робіт учасниками господарських відносин зменшувалась.

Обставини щодо виконання позивачем та прийняття відповідачем-1 робіт за договором підтверджується поданими до матеріалів справи актами приймання будівельних робіт за формою КБ-2в та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3, складеними Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" та Державним підприємством "Держекоінвест", які підписано та скріплено печатками сторін.

Про прийняття робіт за договором свідчать також долучені до матеріалів справи декларації про готовність об'єктів до експлуатації, факт реєстрації яких було підтверджено відповідачем-1.

Спір виник на підставі того, що відповідач не розрахувався в повному обсязі за виконані будівельні роботи.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на виконання умов договору у 2013 році позивачем виконано, а відповідачем-1 прийнято роботи на загальну суму 362 236 691,87 грн., що підтверджується актами приймання будівельних робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат.

Вищий господарський суд України погоджується з судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

За приписами ч.3 ст.853 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Як зазначалось раніше, умовами спірного договору визначено, що акт приймання-передачі за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 є належним підтвердженням виконання підрядником та прийняття замовником робіт, при цьому вказані акти підписано замовником без жодних зауважень та заперечень і скріплено печаткою.

Тобто, судова колегія погоджується з висновком судів про те, що фактичне скріплення актів підписом посадової особи та печаткою Державного підприємства "Держекоінвест" вказує на відсутність у замовника на момент фактичного прийняття робіт зауважень з приводу відповідності виконаних робіт умовам спірного правочину, з огляду на те, що положеннями п. 3.5 договору сторонами погоджено, що замовнику, у разі виявлення недоліків робіт, надане право підписати акт приймання-передачі тільки після усунення всіх невідповідностей.

Крім того матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків сторін за договором, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, в якому зазначено, що загальна вартість виконаних за спірним правочином робіт становить 362 236 691,87 грн., який хоч і не є первинним документом, однак додатково свідчить про прийняття та облік у бухгалтерському обліку контрагентів відповідних господарських зобов'язань за договором.

Як встановлено судами, факт виконання позивачем робіт в повному обсязі та факт заборгованості ДП "Держекоінвест" перед позивачем за договором №2366/06 про закупівлю у вказаній сумі (45 739 246,58грн.) було встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. у справі №910/16482/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" до державного підприємства "Держекоінвест" про стягнення 45 739 246,58 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Зазначене рішення набрало законної сили.

Суд по вказаній справі дійшов висновку, що з урахуванням умов додаткової угоди №7 відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи до 31.12.2014 р., проте, враховуючи звернення позивача до суду з позовом 07.08.2014 р., строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів не настав, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, суди вірно зазначили, з огляду на ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факт виконання робіт та факт наявності заборгованості у ДП "Держекоінвест" перед позивачем в сумі 45 739 246,58 грн. є преюдиціальним та не потребує повторного доведення.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1099 р. у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, рішення у справі №910/16482/14 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/2996/15-г, не можуть йому суперечити.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Даною нормою надано право суду визнавати пов'язані з предметом спору договори недійсними повністю чи в певній частині за власною ініціативою.

Таким чином, розглядаючи позовні вимоги, що випливають з договору, суд, у будь-якому випадку, має перевірити правомірність цього договору.

Пунктом 2 ч.1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд має право виходити за межі позовних вимог якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України) (п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Приписами ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як встановлено вище, між сторонами укладено договір підряду, згідно з яким відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір підряду є оплатним, і обов'язку підрядника виконати певну роботу відповідає обов'язок замовника цю роботу прийняти та оплатити.

Відповідно до п.3.6 договору оплата проводиться за фактично і якісно виконані роботи, які відображені в підписаних сторонами актах приймання будівельних робіт за формою КБ-2в. Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, які не відповідають установленим вимогам, замовником не оплачуються. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання - передачі будівельних робіт по формі КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт по формі КБ-3. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником протягом десяти робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами зазначених документів.

Щомісячна оплата робіт здійснюється після закриття підрядником 30% попередньої оплати на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі КБ-3 та акту приймання будівельних робіт за формою КБ-2в протягом десяти банківських днів з дати підписання вказаного акту приймання будівельних робіт та довідки. Проміжні платежі за виконані роботи здійснюються в межах не більш як 95 відсотків їх загальної вартості за договірною ціною (п.3.7 договору).

Згідно з п.3.8 договору, всі виплати здійснюють після отримання замовником відповідних бюджетних коштів.

Кінцеві розрахунки здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (п. 3.9 договору).

Одночасно, у додатковій угоді №7 від 31.12.2013 р. сторонами було погоджено, що розрахунки за договором будуть здійснюватись у 2014 році після отримання кошторисних призначень та коштів на реєстраційний рахунок замовника.

Тобто, враховуючи порядок обчислення строків, визначений у ст. 254 Цивільного кодексу України, та умови додаткової угоди № 7 від 31.12.2013 р. до договору, останній термін оплати замовником робіт за договором - 31.12.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Вказана норма у ч. 1 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 217 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності окремих частин правочину, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір підряду є оплатним, обов'язок відповідача за договором оплатити прийняті роботи виникає в силу положень закону та п. п. 3.6-3.9 договору.

Разом з тим, сторони у п. 3.6 та п. 3.8 договору, п. 1 додаткової угоди № 7 від 31.12.2013 р. визначили строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на умову отримання замовником відповідних бюджетних коштів (коштористних призначень), однак така подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати - наявність бюджетного фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, судами з'ясовувались обставини щодо наявності бюджетного фінансування, вчинення сторонами дій направлених на отримання таких коштів, наявності чи відсутності факту отримання відповідачем відповідних коштів з Державного бюджету України на оплату робіт за договором, дій сторін, які б могли сприяти настанню відкладальної обставини або перешкоджати її настанню, наявності передбачених у Державному бюджету України на 2013, 2014 рік видатків під бюджетну програму КПКВК 6351020 та їх суму, вчинення відповідачем дій для здійснення оплати спірної заборгованості у визначені договором строки, встановлено наступне.

Як зазначає відповідач-2 в скарзі, у додатку № 3 до Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" відсутня бюджетна програма за КПКВК 6351020 "Державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, у тому числі на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату". Зазначена бюджетна програма була передбачена у попередніх роках, головним розпорядником та відповідальним виконавцем якої було визначено Державне агентство екологічних інвестицій України.

Відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №348 від 23.09.2011 р., та договору на делегування повноважень щодо здійснення функцій замовника від 29.05.2012 р. №15/2012, відповідача-1 визначено одержувачем бюджетних коштів за бюджетною програмою за КПКВК 6351020 "Державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових актів, у тому числі на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату", а головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми визначено (на дату звернення з позовом) Мінприроди.

Відповідно до п. 11.1, п. 11.8 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Мінфіну від 24.12.2012 р. № 1407, органи Казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів шляхом проведення платежів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників бюджетних коштів та рахунків одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Казначейства, відповідно до кошторисів, планів асигнувань загального фонду державного бюджету (за винятком надання кредитів з державного бюджету), планів надання кредитів із загального фонду державного бюджету, планів спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) або планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів. Органами казначейства платіжне доручення не приймається до виконання у разі, зокрема: відсутності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми, крім бюджетних програм, за якими не складаються паспорти бюджетних програм; обмеження здійснення видатків та надання кредитів, що встановлюється нормативно-правовими актами; відсутності або недостатності невикористаних відкритих асигнувань у частині загального та спеціального фондів державного бюджету (крім власних надходжень бюджетних установ) розпорядників бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів).

Відповідач-1 зазначає в скарзі про те, що починаючи з 2014 року, він не отримував бюджетних коштів на оплату робіт, виконаних позивачем за договором, зв'язку з тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. № 65 "Про економію державних коштів та недопущення витрат бюджету" накладено заборону на здійснення капітальних видатків, що унеможливило оплату заборгованості.

Разом з тим, як обґрунтовано встановлено господарськими судами, відповідно до вказаної постанови Державній казначейській службі України було доручено, зокрема, здійснювати операції з погашення кредиторської заборгованості за капітальними видатками станом на 1 березня 2014 р. виключно в обсягах, що відповідають обсягам, встановленим за результатами контрольних заходів Державної фінансової інспекції. Також Державній фінансовій інспекції було доручено провести протягом березня - травня 2014 р. контрольні заходи з перевірки достовірності обсягів кредиторської заборгованості розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету з оплати товарів, робіт і послуг, на закупівлю яких поширюється дія Закону України "Про здійснення державних закупівель", станом на 1 березня 2014 р.

Проте, до матеріалів справи учасниками судового процесу було подано дише акт ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19.09.2014 р. № 4251/26-58-22-07/36939719 про результати планової виїзної перевірки Державного підприємства "Держекоінвест" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, за яким діяльність відповідача-1 в розрізі контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго", було перевірено станом на 31.12.2013 р.

З огляду на викладене вище в сукупності, з огляду на відсутність бюджетного фінансування Державного підприємства "Держекоінвест" для виконання ним своїх зобов'язань за договором перед контрагентом - позивач, зауважує, що встановлення п. 3.6 та п. 3.8 договору, п. 1 додаткової угоди № 7 від 31.12.2013 р. строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на умову отримання замовником відповідних бюджетних коштів (коштористних призначень), як на подію, яка може не настати, суперечить приписам ст. 617 ЦК України, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання

Згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а норми чинного цивільного і господарського законодавства України не містять винятків про зміну чи невілювання зобов'язань при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

З огляду на викладене вище в сукупності, суди, з яким погоджується суд касаційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, що не відповідають вимогам ст.ст. 617, 837, 854 ЦК України та, з урахуванням вимог ст. 217 ЦК України підлягають, визнанню недійсними:

- повністю пункт 3.8 Договору № 2366/06 від 26.03.2013 р. про закупівлю, укладеного між Державним підприємством "Держекоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго";

- абзац другий пункту 3.6 Договору № 2366/06 від 26.03.2013 р. про закупівлю, укладеного між Державним підприємством "Держекоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго", в частині слів "з урахуванням бюджетних призначень";

- пункт 1 Додаткової угоди № 7 від 31.12.2013 р. до Договору № 2366/06 від 26.03.2013 р. про закупівлю, укладеного між Державним підприємством "Держекоінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго", в частині слів "після отримання кошторисних призначень та коштів на реєстраційний рахунок замовника".

При цьому вимоги позивача щодо необхідності визнання вказаної додаткової угоди недійсною повністю не можуть бути покладені в основу рішення, з огляду на те, що на встановлення строку здійснення розрахунку за договором на суму 47 188 688,54 грн. в 2014 році, була спрямована воля обох контрагентів, а такий порядок розрахунку не суперечить приписам чинного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зі змісту рішення від 18.10.05 р. Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника.

В постанові від 15.05.12 р. у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останнього від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення.

Також, як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 20.11.2011 р. зі справи "Рисовський проти України", на державні органи покладено обов'язок дотримуватися принципу "належного урядування", і державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що строк внесення плати в розмірі 362 236 691,87 грн. за виконані позивачем на підставі договору роботи настав.

Проте, Державним підприємством "Держекоінвест" лише частково оплачено роботи, виконані в межах договору, про що не заперечується сторонами, внаслідок чого у Державного підприємства "Держекоінвест" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" в розмірі 45 739 246,58 грн.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом № 2148-08 від 19.10.1973 р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Таким чином, обґрунтованим є висновок господарських судів про те, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертехенерго" до Державного підприємства "Держекоінвест" про стягнення заборгованості в сумі 45 739 246,58 грн. підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалі справи, 20.09.2016 р. відповідачем-2 було вже в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, про що також відображено в протоколі судового засіданні від 21.09.2016 р.

22.05.2017 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено у зв'язку з наданням можливості сторонам надати письмові пояснення щодо призначення експертизи.

12.06.2017 р. судом апеляційної інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, з яким погоджується касаційний суд, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Як зазначається в п.2 Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012 р., № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

З огляду на наведене, та те, що виконані роботи прийняті відповідачем-1, до того ж без зауважень, предметом дослідження в даній справі є саме факт надання послуг, прийняття їх відповідачем-1 та здійснення відповідачем-1 оплати на користь позивача, відповідачами необґрунтовано необхідність встановлення фактів, які відповідач-2 просить встановити в рамках проведення експертизи.

Також, приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції мотивував її тим, що на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1). Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч.2).

Отже згідно наведеної статті додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, однак із матеріалів справи та мотивів відповідача-2 не вбачається, що до суду апеляційної інстанції подавались якісь додаткові докази щодо яких заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Також, з матеріалів апеляційної провадження не вбачається, що відповідач 2 не міг заявити у суді першої інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

При цьому, апеляційним судом правомірно враховано, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 р. у справі № 910/2996/15-г залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

С. К. Могил