Рішення № 69498491, 09.10.2017, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/4107/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/М о т и в о в а н е/

09 жовтня 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Наумик О.О., за участі секретаря Сухоставець Т.А., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Костянтинівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, - «про визнання права власності на автомобіль»,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Костянтинівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, - в якому уточнивши первісно заявлені позовні вимоги (а.с.56-59), просить визнати за нею право власності на спірний автомобіль марки ВАЗ 2103, д. н. НОМЕР_2, 1980 року випуску, який вона придбала 15 грудня 2016 року у відповідача,

пославшись на таке:

15 грудня 2016 року вона - позивач ОСОБА_1 придбала /купила/ автомобіль марки ВАЗ 2103, д.н. НОМЕР_2, 1980 року випуску, у відповідача ОСОБА_3 за грошову суму в розмірі 8000 грн., про що ОСОБА_3 була складена розписка в добровільній формі. Після придбання вказаного автомобіля, нею були вкладені значні грошові кошти для відновлення цього автомобілю. Адже з моменту придбання /покупки/ даний автомобіль знаходився в незадовільному стані і потребував капітального ремонту вузлів і агрегатів. Отже, їй довелося вкласти в указаний автомобіль 23108 грн. Ремонтні роботи по відновленню вказаного автомобіля частково проводилися її рідним сином ОСОБА_2 та іншими приватними автомеханіками м. Костянтинівки.

Однак, 05 серпня 2017 року в м. Слов'янську Донецької області вказаний автомобіль, яким керував її знайомий громадянин ОСОБА_4, був зупинений співробітниками поліції, а сам автомобіль був вилучений співробітником державної виконавчої служби в Донецькій області Безверхим С.В., який поїхав на спірному автомобілі в невідомому напрямку без пояснення причин. В даний час вказаний автомобіль нібито знаходиться на штрафному майданчику в м. Краматорську Донецької області.

Як надалі виявилося, у третій особі по справі знаходився виконавчий лист №2-292 від 12 вересня 2011 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Райффайзенк Банк Аваль" боргу в розмірі 93270,30 грн., та державним виконавцем було винесено постанову від 25 червня 2015 року "Про розшук майна боржника та оголошення його в розшук". Однак, на момент покупки нею даного автомобіля у законного власника, автомобіль не знаходився в розшуку, а також не було жодних обмежень по комп'ютерній базі МРЕВ, що підтверджують її звернення до відповідних органів. В іншому випадку, вона не придбала б вказаний автомобіль у ОСОБА_3 Однак через нібито розшук автомобіля саме 05 серпня 2017 року був зупиненим її автомобіль співробітниками поліції Донецької області. При цьому, в офіційному документі від 18 серпня 2017 року на адресу Банку Аваль, за підписом співробітника Костянтинівського ВДВС міститься недостовірна інформація, а саме невірно вказана календарна дата. До 05 серпня 2017 року їй взагалі не було відомо про арешт автомобіля марки ВАЗ-2103, 1980 р. в., який вона придбала у відповідача ОСОБА_3 по розписці - 15 грудня 2016 року. Вважає дії Костянтинівського ВДВС незаконними та такими, що порушують її майнові права як власника вказаного автомобіля ВАЗ 2103.

Згідно зі ст.317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном за власним розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Отже накладення арешту на вказаний автомобіль, знаходження його на штрафному майданчику в іншому місті, обмежує її законні права та інтереси як фактичного власника автомобіля марки ВАЗ 2103 в частині вільного розпорядження власним автомобілем.

Більш того, згідно зі ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для відкриття виконавчого провадження є виконавчий лист. В теперішній час виконавчий лист у ВДВС відсутній. 23 серпня 2017 року відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений із матеріалами виконавчого провадження, коли він і переконався в накладенні арешту на автомобіль марки ВАЗ 2103, 1980 року випуску. В даний час вона хвилюється з приводу реалізації /продажу/ третьою особою / ВДВС / заарештованого автомобіля марки ВАЗ 2103, 1980 року випуску. Вона не є боржником по виконавчому провадженню, але є реальна небезпека втрати її майна /спірного автомобіля/.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали за наведених у позовній заяві підстав, просили його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав, пояснивши, що дійсно 15 грудня 2016 року позивач придбала в нього кузов від вищезазначеного автомобіля з метою відновити його, про що ним була оформлена відповідна розписка. Офіційно ніяких угод вони не оформлювали.

Третя особа - Костянтинівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області явку представника в судове засідання не забезпечив, надавши суду заяву про розгляд справи у відсутність представника, а також письмові заперечення на позовну заяву, зауваживши на такому. На виконанні у Костянтинівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області знаходиться виконавчий лист №2-292 від 12.09.2011 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» боргу у розмірі 93270,30 грн. На рухоме майно боржника було накладено арешт та оголошено в розшук майно боржника, а саме транспортний засіб ВАЗ 2103, д. н. НОМЕР_2, 1980 року випуску. 04 серпня 2017 року був виявлений транспортний засіб та направлено доручення для опису майна боржника.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши надані сторонами докази у справі, дістає таких висновків.

Судом встановлено, що 15 грудня 2016 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 письмову розписку, відповідно до якої він продав автомобіль марки ВАЗ 2103, 1980 року випуску, д. н. НОМЕР_2, ОСОБА_1 за 8000,00 грн. (а.с.61).

Наявність вказаної розписки, а також та обставина, що нею на відновлення експлуатаційних властивостей спірного автомобілю були витрачені значні грошові кошти, на думку позивачки, підтверджує факт правомірності набуття нею права власності на цей автомобіль.

Такі доводи позивачки суд вважає неспроможними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, підстави припинення права власності, в тому числі і відчуження власником свого майна, передбачені ст.346 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.347 ЦК України, у разі відмови від права власності на майно, право на яке підлягає державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

За даними ВРЕР м. Костянтинівка при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області від 23 березня 2012 року, власником транспортного засобу марки ВАЗ 2103, № знак НОМЕР_2, 1980 року випуску, свід. реєстр.: НОМЕР_3, видан. 04.03.2000., є ОСОБА_3 (а.с.76).

Суду не надано доказів того, що до органу, який здійснив реєстрацію права власності на спірний автомобіль, надходила заява власника про відмову від права власності на нього, тому, відповідно до ч.3 ст.347 ЦК України право власності ОСОБА_3 на цей автомобіль не припинилося.

На підставі статті 34 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993 р. з відповідними змінами та доповненнями, порядок державної реєстрації та облік у транспортних засобів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Проте, в порушення п.п. 7, 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), позивачка не перереєструвала спірний транспортний засіб на себе, що могло б свідчити про набуття нею права власності.

Надану ОСОБА_3 розписку про отримання ним грошової суми від ОСОБА_1 не можна вважати договором купівлі-продажу спірного автомобіля, оскільки в судовому засіданні не встановлено будь-яких об'єктивних причин, що ускладнювали чи робили б неможливим укладення між сторонами такого договору до звернення позивачки до суду з даним позовом та перереєстрації права власності на автомобіль в органах ДАІ.

Ця розписка не може підміняти письмового договору купівлі-продажу, оскільки не містить ознак такого договору.

Відповідно до пункту 1 вищевказаних Правил встановлюється єдиний на території України порядок державної реєстрації та обліку автомобілів. Розділом «Державна реєстрація транспортних засобів» визначено документи, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів. При цьому, відповідно до ч.2 п.8 Порядку, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, є зокрема, - договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.

У пункті 2 Правил вказано, що вони є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів.

Такі вимоги є суттєвими умовами при укладені договору купівлі-продажу автомобіля і їх недотримання не дає підстав вважати, що такий правочин відбувся.

Сама по собі наявність розписки, як і факт відновлення позивачкою спірного автомобіля, не підтверджує перехід права власності на автомобіль від відповідача до позивачки, оскільки законодавством визначено виключний перелік документів, які підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, а тому вказані документи, без дотримання обов'язкового порядку щодо відчуження транспортного засобу відповідно до статті 58 ЦПК України не можуть вважатись належними доказами, так як суперечать вимогам чинного законодавства, яке встановлює особливий порядок укладання договорів щодо транспортних засобів.

Таким чином, передача позивачкою відповідачу коштів за розпискою від 15 грудня 2016 року не свідчить про укладення між сторонами договору купівлі-продажу автомобілю марки ВАЗ 2103, 1980 року випуску, що не потягло настання правового наслідку у вигляді переходу права власності на спірний автомобіль від ОСОБА_3 до ОСОБА_1, тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року № 6-688цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що нерідко суди визнають дійсними договори купівлі-продажу та право власності на автомобілі на підставі виданих їх власниками довіреностей іншим особам з правом користування та повного розпорядження автомобілем або на підставі розписок про отримання власником грошової суми за проданий автомобіль. При цьому суди залишають поза увагою вимоги пункту 3 частини першої статті 208 ЦК щодо необхідності вчинення правочинів між фізичними особами у письмовій формі на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, постанову Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року N 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", яка також передбачає письмову форму договору купівлі-продажу автомобілів. А відповідно до пункту 4 зазначеної постанови перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Крім того, судами не перевіряється і не враховується та обставина, що в деяких випадках такі угоди укладаються з метою уникнення відповідальності за кредитними та іншими борговими зобов'язаннями.

Суд зважає також і на такі обставини:

У Костянтинівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перебуває виконавче провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» боргу у розмірі 93270,30 грн. та накладено арешт, зокрема на його транспортний засіб - автомобіль ВАЗ 2103, 1980 року випуску, д. н. НОМЕР_2 (а.с.10,11,75,77).

Відповідно до постанови відділу Державної виконавчої служби Костянтинівського міськрайонного управління юстиції від 25 червня 2015 року, оголошено розшук майна - автомобіля 2103, № знак НОМЕР_2, що належить боржнику ОСОБА_3 (а.с.13).

Враховуючи викладене, а також недоведеність позивачкою тих обставин, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме те, що спірний автомобіль дійсно було відчужено його власником позивачці, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника позивача щодо порушення речового права його довірителя як абсолютного права власності, оскільки судом встановлено, що право власності на спірний автомобіль позивачкою не було набуто у встановлений законом спосіб.

Також відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що судам слід мати на увазі, що у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову лише у випадках наявності для того законних підстав.

Тож, суд не приймає визнання позову відповідачем (частина четверта статті 174 ЦПК України), оскільки таке визнання суперечить закону.

З огляду на наведене, суд дістає висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.209,214,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Костянтинівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, - «про визнання права власності на автомобіль» відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: