Ухвала суду № 69497566, 04.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Київ К/800/49246/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівМороз Л.Л. Шведа Е.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення в Чернівецькому районі Вінницької області (далі - УПСЗН в Чернівецькому районі) про перерахунок та стягнення заборгованості з виплати одноразової компенсації за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_4 у Чернівецькому районному суді Вінницької області пред'явив позов до УПСЗН Чернівецькому районі про перерахунок та стягнення заборгованості з виплати одноразової компенсації.

Просив:

- визнати незаконною відмову УПСЗН в Чернівецькому районі у перерахунку та виплаті заборгованості з компенсації за втрату здоров'я, як інвалідові 3-ої групи, передбаченої частиною першою статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII ) в розмірі 28610,4 грн.;

- зобов'язати УПСЗН в Чернівецькому районі нарахувати та виплатити йому заборгованість з компенсації за втрату здоров'я, як інвалідові 3-ої групи, передбаченої частиною першою статті 48 Закону № 796-XII в розмірі 28610,4 грн.;

- відшкодувати з УПСЗН Чернівецькому районі на його користь моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Постановою Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконною відмову УПСЗН в Чернівецькому районі у перерахунку та виплаті ОСОБА_4 заборгованості з компенсації за втрату здоров'я, як інваліду 3-ої групи, передбаченої частиною першою статті 48 Закону № 796-XII у розмірі 28610,4 грн.

Зобов'язано УПСЗН нарахувати та виплатити ОСОБА_4 заборгованість з компенсації за втрату здоров'я, як інваліду 3-ої групи, передбаченої частиною першою статті 48 Закону № 796-XII у розмірі 28610,4 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов залишено без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення до суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вказує на те, що він, як особа, віднесена до категорії 1 постраждалих від аварії на ЧАЕС та інвалід 3-ої групи, має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону № 796-XII у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, за 2011 рік за виключенням виплаченої суми.

Також посилається на дотримання ним строку звернення до суду із цим позовом, виходячи з вимог статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), статті 76 Закону України від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (далі - Закон № 39/95-ВР), а також статті IV та VI Віденської конвенції "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду", до якої Україна приєдналась згідно з Законом від 12 липня 1996 року "Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду" (далі - Конвенція).

Нормами вказаних законів, на його переконання, строк звернення до суду з позовом щодо виплати соціальних виплат, не обмежується строком звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 11 січня 2010 року ОСОБА_4 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та інвалідом 3-ої групи, перебуває на обліку в УПСЗН в Чернівецькому районі.

18 жовтня 2011 року позивач звернувся до УПСЗН в Чернівецькому районі із заявою про здійснення йому виплати щорічної допомоги на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII.

Листом від 27 жовтня 2011 року УПСЗН в Чернівецькому районі повідомило позивача про порядок виплати вказаної допомоги.

19 березня 2015 року представник позивача - ОСОБА_5 звернувся до УПСЗН в Чернівецькому районі із заявою з вимогою, аналогічній попередній заяві.

20 березня 2015 року УПСЗН в Чернівецькому районі позивачу надано відповідь про те, що в січні 2012 року йому здійснено виплату одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 189,6 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова КМУ № 836).

Вважаючи таку відмову УПСЗН в Чернівецькому районі протиправною, ОСОБА_4 звернувся до суду із цим позовом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції у своєму рішенні посилався на пріоритетність законів над підзаконними актами при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, а тому застосував норми статті 48 Закону № 796-ХІІ, а не постанова КМУ № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

При цьому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправної відмови УПСЗН в Чернівецькому районі у здійсненні перерахунку та виплаті позивачу заборгованості з виплати компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, та зобов'язав відповідача виплатити її позивачу відповідно до вимог частини першої статті 48 Закону № 796-XII, з урахуванням виплаченої суми.

Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом виходив із положень частини першої статті 76 Закону № 39/95-ВР щодо того, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності і що за змістом статей IV та VI Конвенції строк звернення позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди, завданої здоров'ю, становить тридцять років. Країнам, які її підписали, надається право збільшити строк позовної давності в цьому випадку.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду із цим позовом, апеляційний суд виходив вз того, що Закон № 39/95-ВР не встановлює строку звернення до суду громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідно до статті 90 цього Закону всі вимоги згаданого Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 21 березня 1995 року.

Судом зазначено про безпідставне посилання суду першої інстанції на вимоги Конвенції, оскільки вона підлягає застосуванню не до публічно-правових, а до цивільно-правових відносин.

Враховуючи, що предметом спору у справі є допущені УПСЗН в Чернівецькому районі порушення прав ОСОБА_4 щодо неотримання у повному обсязі соціальної виплати у 2011 році, а з позовом до суду він звернувся 13 липня 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, не надавши обґрунтованого клопотання про поновлення цього строку, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин положення статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та залишив позов без розгляду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Частина перша статті 76 Закону № 39/95-ВР не встановлює строк звернення до адміністративного суду громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки відповідно до частини восьмої статті 73 цього Закону відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється відповідним законодавством України.

Актом спеціального законодавства, дія якого спрямована на реалізацію конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення України та встановлює відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, є Закон № 796-ХІІ.

Абзацом третім частини другої статті 1 цього Закону передбачено, що державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується, зокрема, на принципі соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 70 Закону № 796-ХІІ передбачено право громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, захищати у відповідних державних, судових органах свої законні інтереси та інтереси своїх дітей. При цьому зазначеним Законом строк звернення до суду з адміністративним позовом не встановлено.

Крім того, відповідно до статті 90 Закону № 39/95-ВР всі вимоги цього Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 21 березня 1995 року.

Статтею VI Конвенції передбачено, що права на відшкодування за цією Конвенцією втрачають силу, якщо позов не подано протягом десяти років з дня ядерного інциденту, а не тридцяти років, як про це зазначає у своїй касаційній скарзі позивач.

Конвенція передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки.

З огляду на те, що відповідач жодним чином не відповідає критеріям оператора ядерної установки, встановленим Конвенцією, її застосування у цій справі є неможливим.

Крім того, вимоги про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення виплат, встановлених Законом № 796-ХІІ, є публічно-правовими відносинами, а не цивільно-правовими.

У зв'язку з цим до таких вимог правила позовної давності, встановлені статтею 268 глави 19 Цивільного кодексу України, не застосовуються.

Подібна позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 травня 2011 року (справа № 21-29а11), висновок якого відповідно до приписів статті 244-2 КАС має враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Тому, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів суди провинні керуватися нормами статті 99 КАС України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно залишив адміністративний позов без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів без поважних причин.

Оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни немає.

Доводи касаційної скарги правильність висновку суду не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення в Чернівецькому районі Вінницької області про перерахунок та стягнення заборгованості з виплати одноразової компенсації - без зміни.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Мороз Л.Л.

Швед Е.Ю.