Ухвала суду № 69497342, 26.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2017 року м. Київ К/800/18497/17

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року

у справі № 805/1105/16-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Комсомольське рудоуправління»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Комсомольське рудоуправління» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.06.2016 року у справі № 805/1105/16-а у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі № 805/1105/16-а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.06.2016 року скасовано. Позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС форми «В4» від 07.04.2016 року № 0000054300.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Комсомольське рудоуправління» з питань дотримання вимог податкового законодавства зі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА 2020» з 01.01.2014 року до 28.02.2014 року, відповідачем складено акт від 10.03.2016 року № 80/28-03-46/00191827, яким встановлено порушення: - п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2014 року на загальну суму 502 378, 69 грн., за лютий 2014 року на загальну суму 560 898,19 грн.; - п. 200.1 п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено різницю між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду за січень 2014 року на загальну суму 502 378, 69 грн., за лютий 2014 року на загальну суму 560 898, 19 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми «В4» від 07.04.2016 року № 0000054300, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 063 277, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено факт реальності здійснення господарської операції з отримання вантажу від вказаного контрагента.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання даних договірних зобов'язань.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 статті 200 цього Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» на підставі договору поставки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність даної господарської операції підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними, прибутковими ордерами, залізничними вантажними накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними, актами приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку, картками складського обліку, довіреностями.

Крім того, рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновку судово-економічної експертизи № 1294, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України 05.04.2017 року.

Отже, на підставі встановлених обставин справи та висновку судово-економічної експертизи, колегія суддів суду апеляційної інстанції, з урахуванням доданих до цього суду копій документів, дійшла обґрунтованого висновку про наявність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту за спірний період, з огляду на те, що наданими позивачем первинними документами у повній мірі підтверджено здійснення господарських операцій з контрагентом.

В касаційній скарзі скаржник посилається на невзяття судом апеляційної інстанції до уваги вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова у кримінальній справі № 646/3810/15-к від 09.04.2015 року, яким директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Однак в матеріалах справи відсутні документи (відомості) щодо зазначених вище обставин, які надавалися податковим органом під час розгляду справи і які не враховано судом. Підтверджень, які б свідчили про наявність вироку, який набрав законної сили, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не наведено. Також копію відповідного судового рішення не додано до касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та встановлення нових, що відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається.

Зазначені в касаційній скарзі посилання можуть слугувати підставою для звернення до суду у порядку, передбаченому статтями 245-249 Кодексу адміністративного судочинства України, але не вказують на порушення норм матеріального чи процесуального права судом попередньої інстанції.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі № 805/1105/16-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

І.Я.Олендер