Ухвала суду № 69496085, 04.10.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 жовтня 2017 рокусправа № 804/2986/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Олефіренко Н.А.

суддів: Шальєвої В.А. Білак С.В.

за участю секретаря судового засідання:Троянова А.С.

За участю представників:

Позивача - Катрич Є.О. ( довіреність від 03.01.2017 року)

Відповідача - Резніков Ю.М. ( довіреність від 23.03.2017 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 р.

у справі № 804/2986/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Нікопольський завод технологічного оснащення"

до Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0001071407, №0001081407 від 02.02.2017р.,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Нікопольський завод технологічного оснащення" звернулося з адміністративним позовом до суду в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 02 лютого 2017року №0001071407 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 447 228,00 грн. і нарахування штрафних санкцій в сумі 71335,00 грн.; від 02.02.2017року №0001081407 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 317045,00 грн. і нарахування штрафних санкцій в сумі 79261,25 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.09.2016р. за результатами якої був складений акт №14/04-36-14-03.31760880 від 10.01.2017р. на підставі якого було встановлено порушення ст.ст. 138.1, п.138.2 ст.138 з урахуванням норм п.44.1 ст.44 ПК України та п.6-7 П(С)БО 16 "Витрати", п.7 П(С)БО 10, п.п.14.1.11 пп.14.1.84 п.14.1 ст. 14 ПК України, п.44.1 ст.44, п.50.1 ПК України (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу), п.п. "г" п.п.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 447228,73 грн. та порушено ст.185, п.188.1 ст.188, ст.198 п.198.3 ст.198, ст.201 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 317044,63 грн. На підставі вказаних вище висновків контролюючим органом були прийняті оспорювані вищевказані податкові повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із вказаними вище рішеннями та висновками контролюючого органу, вважає їх протиправними та просить скасувати посилаючись на те, що перевіряючими неправомірно зроблені висновки про те, що договір оперативного лізингу №09-1/179 від 01.05.2002р. не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, так як додаткова угода №3 від 15.10.2003р. до зазначеного договору нотаріально не посвідчена та не проведено державної реєстрації такої додаткової угоди, а тому така операція є нікчемною. Позивач вважає, що такі висновки суперечать вимогам чинного цивільного законодавства на момент підписання вказаної додаткової угоди, оскільки станом на підписання договору ЦК УРСР 1963р. не містив вимог щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору "майнового найму" різновидом якого є договір лізингу, при цьому, ст.128 ЦК УРСР 1963р. передбачала виникнення права власності на речі з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. Не передбачено було і обов'язкової державної реєстрації такого договору станом на момент його укладення - 01.05.2002р., оскільки Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" був прийнятий лише 01.07.2004р., а ЦК України від 16.01.2003р. №435-ІУ набрав чинності лише з 01.01.2004р., тобто вже після укладення додаткової угоди №3 від 15.10.2003р. За викладеного, позивач вважає, що положення ст.793 ЦК України про нотаріальне посвідчення договору найму будівлі не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки не мають зворотної дії в часі, не поширюються на правовідносини, які існували до введення його в дію згідно до вимог ч.1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та ст.58 Конституції України. А тому, при укладенні додаткової угоди №3 від 15.10.2003р. між позивачем та ПАТ "Енергоресурси" дотримано всіх умов передбачених цивільним законодавством чинного на момент її укладення, угода відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків у зв'язку з чим позивач вказує на хибність висновків акту перевірки щодо нікчемності як договору №09-1/179 від 01.05.2002р., так і додаткових угод до нього. Щодо висновків акту перевірки про те, що позивачем було включено до складу інших операційних витрат безнадійну дебіторську заборгованість ТОВ "ЧПУ та Системи" у сумі 899380,00 грн. за рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2010р. у справі №42/290-09, строк пред'явлення якого до виконання становив до 13.05.2013р., яка не є витратами 2015р., оскільки виникла у 2013 році, то позивач також із ними не погоджується, оскільки вважає, що за приписами п.4П(С)БО10 "Дебіторська заборгованість" безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Оскільки позивач у жовтні 2015р. довідався із Єдиного державного реєстру судових рішень про наявність постанови суду від 17.04.2015р. про припинення юридичної особи - ТОВ "ЧПУ та Системи" у справі №820/2208/15, а тому саме у жовтні 2015р. у позивача склалась впевненість про безнадійність зазначеної дебіторської заборгованості та її відповідність ознакам, визначеним у п.п.14.1.11 ст.14 ПК України. Таким чином, позивач вважає, що він діяв у зазначеній ситуації виключно на підставі діючого законодавства і підтвердженої документальної наявної інформації та правомірно відніс в 2015р. до витрат 899380,00 грн. безнадійну дебіторську заборгованість, що відповідає критеріям п.п.14.1.11 ст.14 ПК України та щодо якої виникла впевненість про її неповернення боржником.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №0001071407 та №0001081407 від 02.02.2017року.

На рішення суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга від відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в обґрунтування якої апелянт зазначив: ПАТ "НЗТО" було укладено договір з ПАТ "Енергоресурси" додаткові угоди №13 від 30.12.2011р. та №17 від 14.10.2014р. до договору №09-1/179, якими відповідним чином змінювався пункт 5.1 вказаного договору та викладався наступним чином: " 5.1.Термін дії договору оренди настає з моменту передачі об'єктів оренди, яким є дата підписання акту прийому-передачі об'єктів оренди і продовжується до 30.10.2014р. (додаткова угода №13),… до 30.12.2014р. (додаткова угода №17)". Згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати її укладення. У пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 20.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що у разі якщо внаслідок внесення змін до договору така істотна умова, як строк дії сторонами визначено більше ніж три роки ( а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим статтею 654 ЦК України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором. За викладеного, вважає, що висновок перевірки щодо нікчемності додаткових угод №13 від 30.12.2011р., №17 від 14.10.2014р., №15 від 31.12.2012р., №16 від 31.12.2013р. до договору №09-1/179 від 01.05.2002р. укладених з ПАТ "Енергоресурси" є правомірним. Щодо віднесення позивачем до складу інших операційних витрат безнадійної дебіторської заборгованості у 2015р., яка виникла у позивача у 2013р., то відповідач зазначає, що відповідно до п.п. "г" пп.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України (у редакції, що діяла на момент спірних відносин, 2013 рік) визначено, що до складу інших витрат звичайної діяльності відносяться витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України, зокрема, заборгованості за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, який за ст.256 ЦК України становить три роки та розпочинається з дня виникнення права на позов.

За результатами розгляду апеляційної скарги апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, вражає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 21.11.2016року по 30.12.2016року посадовими особами контролюючого органу на підставі направлень, наказу №1352 від 15.12.2016року, була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014року по 30.09.2016року за результатами якої було складено акт №14/04-36-14-03.31760880 від 10.01.2017року за висновками якого встановлено порушення п.138.1, п.138.2 ст.138 з урахування норм 44.1 ст.44 ПК України (в редакції, що діяла на момент вчинення правопорушення) та п.6-7 П(С)БО 16 "Витрати", п.7 П(С)БО 10,, п.п.14.1.11 пп.14.1.84 п.14.1 ст.14 ПК України, 44.1 ст.44, п.50.1 ПК України (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) ПК України, п.п. "г" п.п.138.10.6 п.138.10 ст.138 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 447228,73 грн., у тому числі за 2014р. - 285340,33 грн. та за 2015р. - 161888,40 грн.; ст.185, п.188.1 ст.188, ст.198, п.198.3 ст.198, ст.201 ПК України ( в редакції, що діяла на момент вчинення правопорушення) в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 317044,63 грн. за січень - грудень 2014року.

На підставі акту перевірки позивача, відповідачем 02.02.2017року були прийняті податкові повідомлення-рішення за формою "Р" №0001071407 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 580563,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями - 447228 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 71335 грн. та за формою "Р" №0001081407 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 396306,25 грн. за податковими зобов'язаннями - 317045 грн. штрафними (фінансовими) санкціями - 79261,25 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень рішень, скарга позивача залишена без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміст договору оперативного лізингу №09-1/179 від 01.05.2002року, а також всі укладені в подальшому додаткові угоди до нього не суперечать актам цивільного законодавства, відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цим правочином, вказаний договір та додаткові угоди є виконаними. Щодо включення до операційних витрат безнадійної дебіторської заборгованості по взаємовідносинах з ТОВ "ЧПУ та Системи" у сумі 899380,00 грн., яка була стягнута за судовим рішенням, яке перебувало на примусовому виконанні у органах виконавчої служби, з огляду на те, що, відносячи у 2015року до витрат вказану суму як безнадійну дебіторську заборгованість, позивач діяв виключно на підставі діючого законодавства і підтвердженої документально наявної інформації та з урахуванням критеріїв, визначених п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України та щодо якої виникла впевненість про її неповернення боржником через припинення юридичної особи-боржника, що підтверджено було рішенням суду від 17.04.2015року про яке позивач довідався саме у жовтні 2015року.

Колегія суддів з зазначеними висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

01.05.2002року між ВАТ "НПТЗ" та ЗАТ "НЗТО" укладено договір оперативного лізингу №09-1/179, за яким були передані будівлі та споруди цехів на умовах оперативного лізингу зі строком дії до 01.01.2012року та з можливістю продовження його дії після закінчення терміну дії договору. В подальшому додатковими угодами до вказаного договору термін дії цього договору продовжувався кожного разу на певний термін та за останньою угодою строк дії його був продовжений до 30.12.2014року(додаткова угода №17). За додатковою угодою №3 від 15.10.2003р. до вказаного договору у зв'язку з переходом права власності на об'єкти лізингу від ВАТ "НПТЗ" до ЗАТ "Енергоресурси" договір оперативного лізингу №09-1/179 від 01.05.2002р. зберігає свою силу стосовно нового власника - ЗАТ "Енергоресурси" на тих самих умовах та передбачено, що остаточні розрахунки з вказаним договором повинні бути здійснені до 31.12.2014р. ( п.2 додаткової угоди №3 від 15.10.2003р.).

Відповідно до положень ст. 256 ЦК (яка діяла на момент укладення договору лізингу) було встановлено, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування.

Згідно ч.2 ст.257 ЦК (яка діяла на момент укладення договору лізингу) договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами. Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Відповідно до положень ст.260 ЦК (яка діяла на момент укладення договору лізингу) у разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк.

Вимогами статті 128 ЦК УРСР 1963 року (у редакції, чинній на 2003р.) передбачалося, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

З наведеного аналізу цивільного законодавства чинного на момент укладення договору оперативного лізингу 01.05.2002року вбачається, щл договір майнового найму (в тому числі і оперативного лізингу, що є різновидом майнового найму) не передбачав будь-яких обмежених строків укладення такого договору та не передбачав нотаріального посвідчення чи державної реєстрації таких договорів.

Тому висновок відповідача про необхідність нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору майнового найму є таким, що не відповідає приписам норм матеріального права та обставинам справи.

Що стосується висновків відповідача про те, що позивачем було неправомірно включено до складу інших операційних витрат безнадійну заборгованість, яка виникла у результаті непогашення боргу перед позивачем у сумі 899380,00 грн. ТОВ "ЧПУ та Системи", яка, на думку перевіряючих не є витратами 2015р., оскільки виникла 13.05.2013р.(строк закінчення пред'явлення до виконання виконавчого документа), колегія суддів зазначає наступне.

Безповоротня фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до п.п.14.1.11 п.14.1 ПК України (у редакції, чинній на 2015р.) безнадійною заборгованістю є, зокрема, заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законодавством порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, протягом яких кредитор має право звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Виходячи з матеріалів справи, вбачається, що позивач скористався своїм правом на звернення до суду у визначений законом строк про стягнення суми заборгованості з ТОВ "ЧПУ та Системи" за договором №9КМ 02-4/151 від 12.03.2008року та за рішенням господарським судом Харківської області від 28.04.2010рокуу справі №42/290-09 було стягнуто на користь позивача 980475,50 грн., що не оспорюється сторонами та підтверджено матеріалами справи.

Впродовж періоду з 2010року по 2015року позивач вживав заходів щодо примусового виконання вказаного судового рішення через органи державної виконавчої служби.

Зокрема у жовтні 2015року позивачеві із Єдиного державного реєстру судових рішень стало відомо про постанову суду від 17.04.2015року у справі №820/2208/15 про припинення юридичної особи - ТОВ "ЧПУ та Системи" , що в свою чергу унеможливлює повернення дебіторської заборгованості.

Отже позивачем відповідно до вимог п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України правомірно було прийнято рішення про визнання вказаної дебіторської заборгованості ТОВ "ЧПУ та Системи" в сумі 899 380,00 грн. безнадійною та її виключення з активів підприємства з відображенням у бухгалтерському обліку у відповідності до вимог п.11 П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість".

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 р. у справі № 804/2986/17 - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України..

Повний текст ухвали виготовлено 06.10.2017 року.

Головуючий: Н.А. Олефіренко

Суддя: В.А. Шальєва

Суддя: С.В. Білак