Постанова № 69495004, 09.10.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09 жовтня 2017 р. справа № 820/3200/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Саєнко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_3, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 31.05.2017 року № 179/2030-1303-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25.000,00 гривень.

Аргументуючи заявлену вимогу зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, оскільки у даному випадку відсутні підстави для виконання податкового обов'язку з транспортного податку з громадян за 2017 рік через неоднозначність діючого у 2017 році законодавства з питання справляння транспортного податку, порушення принципу стабільності податкового законодавства (запровадження змінених правил справляння транспортного податку менш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду - року), введення в дію ставки місцевого податку та механізму його справляння рішенням Верховної Ради України, неврахування інспекцією всіх обов'язкових елементів розрахунку транспортного податку. Посилаючись на наведені міркування, представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи незгоду з позовом зазначив, що відповідно до ст.267 Податкового кодексу України громадянин повинен сплачувати транспортний податок за наявний у нього на праві власності автомобіль. Крім того, зазначив, що у зв'язку з технічною помилкою відносно гр.ОСОБА_3 були сформовані два податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017 року №179/2030-1303-17 та №180/2030-1303-17 про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку за 2017 рік у розмірі 25.000,00 грн., за один і той же самий автомобіль Toyota Land Cruiser 200, об'єм двигуна 4461 см.куб., 2016 року випуску. У зв'язку з чим позивача було повідомлено, що податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 року №179/2030-1303-17 вважати недійсним. За таких підстав просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач з 14.03.2016р. є власником транспортного засобу - автомобілю марки Toyota Land Cruiser 200, модель - НОМЕР_2, рік випуску 2016, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.21).

31.05.2017 року відповідачем, Головним управлінням ДФС у Харківській області, винесено спірне податкове повідомлення-рішення №179/2030-1303-17 про визначення гр.ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок за 2017 рік в розмірі 25.000,00грн.

Перевіряючи відповідність спірного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння транспортного податку унормовані, насамперед, приписами ст.265 і ст.267 Податкового кодексу України.

Так, податковий обов'язок за публічним платежем - транспортний податок був вперше запроваджений Законом України № 71-VІІІ від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», котрий набрав чинності з 01.01.2015р. та у новій редакції виклав положення ст.267 Податкового кодексу України.

Законом України від 21.12.2016р. №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» до Податкового кодексу України (далі - Кодекс) були внесені зміни, зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2017 року.

Суд зауважує, що станом на 01.01.2017р., станом на дату прийняття спірного рішення суб'єкта владних повноважень, а також станом на дату вирішення судом даного спору ані приписи Закону України № 71-VIII від 28.12.2014р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», ані приписи Закону України від 21.12.2016р. №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», ані приписи ст.267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, з будь-яких інших причин дії не втратили, а відтак, є чинними.

За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для залишення приписів перелічених актів законодавства поза увагою при розв'язанні спору.

Стосовно обставини запровадження місцевого податку - транспортного податку рішенням Верховної Ради України, а не рішеннями місцевих рад, суд зазначає, що у даному конкретному випадку таке рішення законодавця викладено у формі закону, який не був скасований, не був визнаний неконституційним, з будь-яких інших причин чинності не втратив.

При цьому, суд враховує, що національне законодавство України не містить підстав для невиконання приписів нормативно-правового акту з юридичним статусом закону, окрім випадків, визнання його неконституційним у порядку Закону України "Про Конституційний Суд України".

Розглядаючи справу суд бере до уваги, що у розумінні ст.265 Податкового кодексу України транспортний податок є складовою частиною податку на майно.

Згідно з абз.1 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З приписів наведеної норми чітко слідує, що законодавцем запроваджено дві умови, за одночасної наявності яких у особи як потенційного платника податку на майно (транспортного податку) і виникає податковий обов'язок стосовно конкретного належного йому на праві приватної власності легкового автомобіля, а саме: 1) існування (не закінчення, тривання, продовження) періоду часу в п'ять років від року випуску автомобіля, 2) перевищення середньоринкової вартості автомобіля межі у 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.

При цьому, п. 14.1.220 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Отже, у разі можливості встановлення календарної дати випуску конкретного легкового автомобіля початок перебігу та завершення, згаданого у Податковому кодексі України п'ятирічного строку не може бути ототожнено з календарним роком (відлік якого розпочинається 1 січня і завершується 31 грудня кожного року), адже цей строк починає свій перебіг на наступний день від дати випуску автомобілю і збігає у переддень п'ятого року.

Правильність саме вказаного тлумачення підтверджується змістом п.267.6.7 ст.267 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.

Викладений в законі механізм справляння транспортного податку передбачає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.267.5.1 ст.267 Податкового кодексу України), а податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п.267.6.2 ст.267 Податкового кодексу України).

Звідси слідує, що контролюючий орган приймає податкове повідомлення - рішення про визначення розміру транспортного податку фізичній особі - громадянину за звітний базовий податковий період (слід розуміти - поточний календарний рік) протягом дії цього ж звітного податкового року, а не по його завершенню.

При цьому, слід врахувати, що оскільки фізична особа - громадянин не подає і не повинна подавати податкову звітність по транспортному податку, то запроваджені ст.102 Податкового кодексу України наслідки збігу присікального строку для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобов'язання платника податків у даному випадку застосуванню не підлягають.

Таким чином, строкові межі (чи-то протягом поточного звітного податкового року до його завершення, чи-то протягом наступного (наступних) звітного податкового року (років) прийняття контролюючим органом податкового повідомлення - рішення про визначення фізичній особі - громадянину суми податкового зобов'язання з транспортного податку у силу закону та поза розумним сумнівом не мають жодного прямого впливу на права та обов'язки цієї особи як платника податку.

Суд вважає за необхідне відхилити наведений у позові аргумент про принцип стабільності податкового законодавства, адже у даному конкретному випадку цей аргумент не може бути визнаний судом достатньою самостійною підставою для скасування податкового обов'язку, так як, по-перше, у спірних правовідносинах такий обов'язок був встановлений ще нормами Закону України від 28.12.2014р. №71-VIII і існував відповідно з дати набрання чинності згаданим актом законодавства (тобто на момент придбання платником у власність легкового автомобіля вже був запроваджений і платник мав бути обізнаний з цією обставиною), а по-друге, норми Закону України від 21.12.2016 р. N 1797-VIII неконституційними не визнані, а відтак, не можуть бути проігноровані судом при вирішенні спору.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги приписи ч.2 ст.19 Конституції України і враховує, що порядок реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах має відповідати положенням ст..ст.54, 58, 267 Податкового кодексу України.

Відсутність у фізичної особи - громадянина обов'язку подавати податку звітність з транспортного податку позбавляє контролюючий орган безспірних правових підстав для прийняття рішення про проведення будь-якої перевірки з питання справляння транспортного податку, як-то: планової, позапланової, фактичної чи камеральної у порядку ст..ст.75-86 Податкового кодексу України.

Між тим, саме реалізація податковою інспекцією функції контролю у спосіб здійснення перевірки (починаючи з етапу листування між контролюючим органом та платником податків і завершуючи етапом документального закріплення результатів проведеного контролю шляхом складання акту перевірки) у даному випадку найбільш відповідає інтересам платника податків, позаяк у силу приписів ст.86 Податкового кодексу України саме зі змісту акту перевірки особа може дізнатися про суть податкового обов'язку, виконання якого покладається на таку особу.

Таким чином, складення акту перевірки здатне забезпечити найсприятливіші для особи умови захисту прав, свобод та інтересів, позаяк дозволяє реалізувати у кожному конкретному випадку принцип правової визначеності.

Однак, за наявності у ст.54 Податкового кодексу України спеціальної норми про повноваження контролюючого органу приймати податкові повідомлення - рішення у випадках, коли контролюючий орган є відповідальним за нарахування податкового зобов'язання та існуванні такої ж згадки у приписах ст.267 Податкового кодексу України, факт непроведення податковою інспекцією перевірки не може бути визнаний судом підставою для скасування спірного рішення.

Водночас з цим, суд зауважує, що абзацом 2 п.267.2.1 ст.267 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 21.12.2016р. № 1797-VIII передбачено, що середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального. Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального."

Як було зазначено вище, 14.03.2016р. позивач набув у власність новий автомобіль марки Toyota Land Cruiser 200, модель - НОМЕР_2, рік випуску 2016, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та договором купівлі-продажу №0677/03/16 від 14.03.2016 року. Вартість даного автомобіля на дату набуття у власність позивачем склала 2.402.341,00 грн (а.с.17-20,21).

Станом на вказану дату вже діяли правила справляння транспортного податку за 2016 рік і позивач об'єктивно не мав жодних перешкод для ознайомлення з їх змістом.

Таким чином, станом на момент придбання у власність автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком відносно позивача поза розумним сумнівом дотримано критерій правової визначеності.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" передбачено, що з 01.01.2017 року мінімальний місячний розмір заробітної плати склав - 3.200,00грн.

За правилами ст.267 Податкового кодексу України (в редакції, станом на 15.04.2017р.) об'єктом оподаткування транспортним податком є автомобілі середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто - 1.200.000,00грн.

Відповідно до поданих письмових пояснень відповідач обчислив вартість даного автомобіля на рівні - 1.469.297,70 грн. (а.с.38).

З матеріалів справи не випливає, що проведені контролюючим органом розрахунки у даному конкретному випадку є суперечливими і здатні суттєво вплинути на правильність кваліфікації спірного автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком за 2017 рік.

Перевищення початкової дійсної вартості придбаного автомобіля (2.402.341,00 грн.) та обчисленої контролюючим органом вартості автомобіля як об'єкта оподаткування (1.469.297,70 грн.) над нижньою межею середньоринкової вартості автомобіля як об'єкта оподаткування (1.200.000,00 грн.) є значним, що не дає суду підстав для будь-яких сумнівів відносно правильності проведеного ГУ нарахування суми податку.

Оцінюючи документи, надані позивачем на підтвердження власного доводу про необхідність оцінки автомобіля за ціною нижчою від 1.200.000,00грн., суд зауважує, що ці документи датовані серпнем 2017 року, а ця обставина однозначно доводить, що протягом періоду часу з січня 2017 року по липень 2017 року спірний автомобіль безперечно слід кваліфікувати як об'єкт справляння транспортного податку.

В підтвердження власних розрахунків позивач проводить зменшення вартості автомобіля на вартість ремонтних робіт, котрі, на думку позивача, мають бути проведені для відновлення працездатності автомобіля.

Проте, суд зважає, що факт неможливості використання спірного автомобіля за призначенням як транспортний засіб без проведення додаткових робіт підтверджений з боку позивача не спеціалістом у галузі автомобільної справи, не експертом у цій галузі, і навіть не офіційним представником виробника автомобілів марки Тойота, а іншою установою.

З наданого у судовому засіданні позивачем звіту №541 від 04.08.2017 року про незалежну оцінку вартості колісного транспортного засобу (КТЗ) Toyota Land Cruiser 200, модель - НОМЕР_2, рік випуску 2016, реєстраційний номер НОМЕР_1, виданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Віп-Єксперт", вбачається, що вартість даного автомобіля станом на 03.08.2017 року складає 989.153,71 грн.

Така вартість була вирахувана шляхом зменшення ринкової вартості автомобіля у розмірі 1.622.370,00грн. на вартість відновлювальних ремонтних робіт у сумі 681.887,39грн.

Разом з тим, документ, котрий визначає перелік цих ремонтних робіт, а саме: дефектна відомість, датований 04.08.2017 року, тобто датою, пізнішою від дати проведення калькуляції ремонтних робіт №03082017 від 03.08.2017 року, що є об'єктивно неможливим, адже без знання переліку ремонтних робіт визначення їх достовірної вартості є примарним.

Тобто в обставинах реальної дійсності спочатку має бути складений документ про дефекти автомобіля, а вже потім може бути складений документ про вартість робіт з ремонту автомобіля (вартість робіт з усунення дефектів), у той час як у спірних правовідносинах позивачем застосовано прямо протилежну (зворотню) хронологію подій.

При цьому, суд не може оминути увагою і той факт, що ринкову вартість автомобіля, аналогічного спірному, позивачем взято з Електронної версії бюллетеню Автотовароведа за квітень 2017 року.

Жодних правових підстав для застосування даних цього видання станом на серпень 2017 року (коли позивачем проведені розрахунки на зменшення вартості автомобіля) позивачем у ході судового розгляду не надано.

Наостанок суд зауважує, що за загальним правилом вартість будь-яких робіт з ремонту речі матеріального світу має збільшувати загальну ціну такої речі, а не зменшувати її, на чому наполягає позивач.

Суд також вважає за необхідне врахувати наданий позивачем доказ у вигляді Бюллетеня автотовароведа за квітень 2017 року, з якого вбачається вартість автомобіля Тоуоіа Lаnd Сruiser 200 4.5 D V8 (020) Lих 6АТ, 2016 року випуску - 1.622.370 грн., як додаткове підтвердження правильності проведених саме контролюючим органом розрахунків, адже станом на 04.04.2017р. вартість аналогічного транспортного засобу значно перевищує 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.

Таким чином, всі доводи позивача про незаконність спірного рішення суд визнає неспроможними.

Водночас з цим, виходячи зі змісту ч.1 ст.2 і ст.11 КАС України суд не може залишити без юридичної оцінки самостійно з'ясовані обставини, згідно з якими Головним управлінням ДФС у Харківській області 31.05.2017 року було винесено ще одне податкове повідомлення-рішення №180/2030-1303-17 про визначення гр.ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання за платежем транспортний податок за 2017 рік у розмірі 25.000,00 грн.

Представником позивача надано до суду пояснення, де зазначено, що у зв'язку з технічною помилкою відносно гр.ОСОБА_3 були сформовані податкові повідомлення -рішення від 31.05.2017 року № 179/2030-1303-17 та № 180/2030-1303-17 про визначення грошового зобов'язання з транспортного податку за 2017 рік у розмірі 25.000,00 грн. за один і той же автомобіль марки Toyota Land Cruiser 200, модель - НОМЕР_2, рік випуску 2016, об'єм двигуна 4461 см.куб., 2016 року випуску.

Листом від 18.09.2017 року №4030/В/20-40-13-07 ГУ ДФС у Харківській області повідомило позивача про те, що за один і той же легковий автомобіль марки Toyota Land Cruiser 200, модель - НОМЕР_2, рік випуску 2016, об'єм двигуна 4461 см.куб., 2016 року випуску винесено та направлено податкові повідомлення-рішення від 31.05.2017 року № 179/2030-1303-17 та № 180/2030-1303-17.

В цьому ж листі зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 31.05.2017 року № 179/2030-1303-17 є недійсним.

Оскільки сам контролюючий орган визнав обставини подвійного нарахування суми грошового зобов'язання з транспортного податку за один і той же об'єкт оподаткування і діючи вільно, поза межами будь-якого примусу самостійно кваліфікував як помилкове саме спірне податкове повідомлення-рішення ( від 31.05.2017 року № 179/2030-1303-17), але при цьому не скасував цього рішення, тобто не дотримався запровадженої Податковим кодексом України процедури втрати юридичної дії рішенням контролюючого органу про визначення податкового зобов'язання платника податків, то суд вважає за необхідне припинити юридичну дію спірного податкового повідомлення - рішення за постановою суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У ході розгляду справи судом виявлений факт подвійного нарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання з податку протягом одного звітного податкового періоду за один і той же об'єкт оподаткування, а також факт самостійного визнання контролюючим органом неправомірності саме спірного рішення, що в своїй сукупності дає суду правові підстави для задоволення заявленої по справі вимоги, незважаючи на хибність доводів позивача.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області № 179/2030-1303-17 від 31.05.2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61024, инн.НОМЕР_3) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 640 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 12.10.2017 року.

Суддя Старосєльцева О.В.