Ухвала суду № 69491688, 11.10.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4956/17

Номер справи місцевого суду: 520/7707/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2017 року,

встановила:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, уточнивши який, просила стягнути з ОСОБА_3 спричинену матеріальну шкоду у розмірі 21 565,08 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.; стягнути з ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» заборгованість у розмірі 10 707,20 грн, з яких: 9895,44 грн. – страхове відшкодування, 389,21 грн. – 3 % річних, 422,55 грн. – інфляційні кошти; стягнути з ТДВ «Страхове ТДВ «Глобус» моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.; стягнути солідарно з відповідачів витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 2100,00, з яких: вартість експертизи – 1700,00 грн., 400,00 грн. – забезпечення можливості проведення експертизи, та 1929,20 грн. – судовий збір. Позов обґрунтовано тим, що 22.04.2016 року з вини ОСОБА_3 сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача було пошкоджено. Позивач зазначає, що страхова компанія частково сплатила страхове відшкодування, однак матеріальна шкода, яка завдана позивачу, перевищує ліміт відповідальності страхової компанії.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 23 665,08 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Стягнуто з ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 9895,44 грн.

Вирішено питання судових витрат. В іншій частині вимог відмовлено.

Зазначене рішення суду частково оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 22.04.2016 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 у м. Одесі на перехресті вул. Люстдорфська дорога – вул. Шишкіна, не надав можливості безперешкодного завершення проїзду перехрестя, що призвело до зіткнення з автомобілем марки «Мітсубіші», р/н СРZ031 під керуванням позивача. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 07.06.2016 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України (а.с. 8).

Згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ /2680071 від 09.06.2015 року, автомобіль НОМЕР_1, застрахований в ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус».

Таким чином, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована у ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на підставі полісу №АЕ/2680071 від 09.06.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

У п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз’яснено, що особи, винними діями яких завдано шкоди майну, яке використовується при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, якщо таким особам не було завдано шкоди цим джерелом, відповідають за завдану шкоду на підставі статті 1166 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до висновку №268/16, складеного 30.11.2016 року судовим експертом ОСОБА_4, вартість матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля «Мітсубіші», р/н СРZ031 становить 45 428,65 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля «Мітсубіші», р/н СРZ031 становить 71 565,08 грн.

Із рахунку-фактури №СФ-068 від 15.11.2016 року та квитанції від 07.12.2016 року вбачається, що вартість проведення експертного дослідження становить 1700 грн. Крім того, для забезпечення можливості проведення експертизи позивачем було сплачено 400,00 грн., що слідує із наказу-наряду №30778 від 04.11.2016 року.

Системний аналіз пункту 32.7 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 зазначеної Методики дає підстави дійти висновків, відповідно до яких власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

З квитанції до прибуткового касового ордеру №38 від 07.12.2016 року вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено сплату коштів у розмірі 71 566 грн. за ремонт автомобіля ФОП ОСОБА_5

Положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що сума ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням податку на додану вартість має бути виплачена страховою компанією чи стягнута судом після надання документів про фактичне понесення таких витрат. Судам у таких випадках необхідно з’ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

07.12.2016 року ОСОБА_2 звернулася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. За наслідками перерахунку страхового відшкодування ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» на підставі розрахунку суми страхового відшкодування від 26.12.2016 року позивачу 29.12.2016 року було перераховано позивачу 4754,32 грн.

ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» виплатило позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 40 104,56 грн. = 35 350,24 грн. + 4754,32 грн.

Враховуючи ліміт відповідальності ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ /2680071 від 09.06.2015 року у розмірі 50 000,00 грн., несплачена ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» сума страхового відшкодування становить 9 895,44 грн. = 50 000,00 грн. - 40 104,56 грн.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Оскільки вартість відновлюваного ремонту автомобіля перевищує ліміт відповідальності ТДВ «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» відповідач ОСОБА_3, всупереч твердженню апеляційної скарги, має відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у розмірі 21 565,08 грн. (71 565,08 грн. – 50 000,00 грн.), вартість проведення експертного дослідження у розмірі 1700 грн., а також витрати понесені позивачем для забезпечення можливості проведення експертизи у розмірі 400,00 грн., а всього 23 665,08 грн. (21 565,08 грн. + 1700 грн. + 400,00 грн.)

Обґрунтованих заперечень щодо наданого розрахунку апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснено, що при заподіяні особі моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Відповідно до ст. 454 ЦК України відшкодування моральної шкоди може бути зменшено судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213-214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов’язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

ОСОБА_6

ОСОБА_7