Ухвала суду № 69486387, 04.10.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді – Ковальчук Н.М.,

суддів – Григоренка М.П., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання – Демчук Ю.Ю.,

з участю представника позивачки – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання частково недійсними правочинів,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Вважаючи рішення суду таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що укладені між відповідачами договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року суперечать вимогам чинного законодавства, яке діяло на момент їх укладення, а тому є недійсними у відповідності до вимог ч.3 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України. Зазначає, що згадані договори не відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суперечать Положенню про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженому розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, а також підпункту «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року. Додає, що набуття відступленого права грошової вимоги за договором, на якому базується таке відступлення, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, може бути здійснено виключно до особи боржника, який є суб’єктом підприємницької діяльності. Доводить, що на момент укладення спірних договорів було відсутнє законне право на відступлення права відступної вимоги, а у відповідачів – на придбання права відступної вимоги до позивача – фізичної особи, що не є суб’єктом підприємницької діяльності. Покликаючись на те, що місцевий суд не звернув уваги на вищевказані обставини не застосував норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, на невірне вирішення у зв’язку з цим спору по суті, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

________________Справа № 569/1805/17 Головуючий в суді І інстанції – ОСОБА_4

Провадження № 22-ц 787/1408/2017 Суддя-доповідач – ОСОБА_5

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 14 грудня 2006 року між АКПІБ (ЗАТ) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 538/06, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 70000 грн., котрий зобов’язалася повернути і сплатити проценти за користування ним не пізніше 13 грудня 2011 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором, того ж дня, 14 грудня 2006 року, між сторонами було укладено договір застави (майнової поруки) № 539/06, за яким ОСОБА_2 передала Банку в заставу легковий автомобіль ВАЗ-21043, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

17 грудня 2012 року між ПАТ «АКПІБ» як правонаступником АКПІБ (ЗАТ), та ТзОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТзОВ «Кредитні ініціативи» були відступлені права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься у Додатку № 1 до договору відступлення, зокрема, і за укладеним з позивачем кредитним договором № 538/06 від 14 грудня 2006 року.

Також 17 грудня 2012 року між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір про передачу прав за договорами забезпечення, відповідно до якого ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло права звернення стягнення на заставне майно у відповідності до договорів забезпечення, у тому числі і за договором застави (майнової поруки) № 539/06 від 14 грудня 2006 року.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що укладені між відповідачами договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року суперечать вимогам чинного законодавства, яке діяло на момент їх укладення, а саме: вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положенню про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженому розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року (підпункту «а» пункту 2 статті 1), у зв’язку з чим є недійсними у відповідності до вимог частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності, а також врахував, що оспорювані договори відступлення прав вимоги та передачі прав за договорами забезпечення відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент їх укладення.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що оспорювані позивачкою договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року, укладені між ПАТ «АКПІБ» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» відповідають вимогам цивільного законодавства України, є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження місцевого суду та не спростовують його законних висновків.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_5

Судді: підпис ОСОБА_6

підпис ОСОБА_7

Копія вірна: суддя-доповідач ОСОБА_5