Рішення № 69480415, 11.10.2017, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 жовтня 2017 року Справа № 913/703/17

Провадження №34/913/703/17

Господарський суд Луганської області у складі:

суддя Іванов А.В.

при секретарі судового засідання Богуславській Є.В.

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізинг Інвест”, м. Лисичанськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанська інженерно-будівельна компанія”, м. Лисичанськ Луганської області

про стягнення заборгованості

У засіданні брали участь:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача – представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Лізинг Інвест” звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанська інженерно-будівельна компанія” про стягнення заборгованості за Договором позики №44 від 06.05.2015 в розмірі 87406 грн. 54 коп., з яких 50 000 грн. 00 коп. – сума основного боргу, пеня в розмірі 26 336 грн. 54 коп. та інфляційних втрат в розмірі 11 070 грн. 00 коп.

У відповідності до вимог ст. 21 Господарського процесуального кодексу України 29.08.2017 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 29.08.2017 порушено провадження у справі, прийнято заяву до розгляду та призначено її розгляд на 13.09.2017 о 11 год. 50 хв.

11.09.2017 від позивача на адресу суду надійшов лист №482 від 07.09.17 з додатками, які суд долучає до матеріалів справи.

Ухвалою від 13.09.2017 господарський суд відклав розгляд справи на 11.10.2017 о 15 год. 00 хв.

10.10.2017 від позивача на адресу суду надійшла заява №535 від 05.10.2017 з додатками, за якою позивач зменшив розмір позовних вимог в частині заявленого до стягнення основного боргу, пені, та інфляційних втрат. Позивач просить стягнути з відповідача 43 703 грн. 27 коп., з якої:

- 25 000 грн. 00 коп. – основна заборгованість;

- 5 535 грн. 00 коп. – інфляційні втрати;

- 13 168 грн. 27 коп. – пеня.

Відповідно до статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає статті 22 ГПК України і приймається судом. Спір вирішується з новою ціною позову в сумі 43 703 грн. 27 коп.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представники сторін правом на участь у судовому засіданні не скористалися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 2.1 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” (зі змінами) передбачено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 11.10.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши обставини справи, надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

06.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізинг Інвест» (далі – позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лисичанська інженерно – будівельна компанія» (далі – позичальник) було укладено Договір позики (поворотної фінансової допомоги) №44.

Пунктом 1.1 Договору визначено, що згідно цього договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 300 000 грн. 00 коп., а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю позику в строк, визначений п. 3.1. цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. позикодавець зобов’язаний надати позичальнику позику протягом 5 (п’яти) банківських днів після підписання цього Договору.

Строк надання позики позичальнику встановляється з моменту перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника та до 30.11.2015 включно (п. 3.1. Договору).

Порядок повернення позики визначений в розділі 4 Договору.

Так, відповідно до п. 4.1. Договору позичальник зобов’язується повернути всю суму позики до 30.11.2015 шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позикодавця відповідно до наступного графіку:

- 50 000, 00 грн. – в строк до 30.06.2015;

- 50 000, 00 грн. – в строк до 31.07.2015;

- 50 000, 00 грн. – в строк до 31.08.2015;

- 50 000, 00 грн. – в строк до 30.09.2015;

- 50 000, 00 грн. – в строк до 31.10.2015;

- 50 000, 00 грн. – в строк до 30.11.2015.

Позика вважається повернутою від дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника (п. 4.2. Договору).

Згідно з приписами п. 5.1. Договору у разі порушення строку повернення позики позичальник зобов’язується на вимогу позикодавця протягом 1 банківського дня повернути суму позики, яка підлягає поверненню, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 5.2. Договору за порушення строку повернення позики позичальник на вимогу позичальника сплачує суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в момент прострочення платежу, від суми боргу за кожний день прострочки.

Сторонами підписали договір і скріпили його печатками обох підприємств без зауважень.

Як стверджує позивач, останній на підставі Договору №44 від 06.05.2015 перерахував позичальнику грошові кошти в сумі 300 000 грн. 00 коп., що підтверджено виписками по особовому рахунку ТОВ «Лізинг Інвест» за 07.05.2015 та 13.05.2015, які містяться в матеріалах справи.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №112 від 14.03.2016 про сплату заборгованості за Договором №44 від 06.05.2015. У відповідь на дану претензію ТОВ «Лисичанська інженерно-будівельна компанія» надіслало позивачу лист №17/05-1 від 17.05.2016, за яким наявність заборгованості за Договором №44 від 06.05.2015 не заперечує та гарантувало, що сума заборгованості буде погашена в повному розмірі до 15.06.2016.

Крім того, позивач в позовній заяві вказує, що заборгованість відповідачем поверталась наступним чином:

- 30.06.2015 – 50 000,00 грн.;

- 23.07.2015 – 50 000,00 грн.;

- 17.11.2015 – 50 000,00 грн.;

- 10.02.2016 – 30 000,00 грн.;

- 17.02.2016 – 30 000,00 грн.;

- 12.01.2017 – 10 000,00 грн.;

- 15.06.2017 – 30 000,00 грн.

Зазначене підтверджується виписками по особовому рахунку позивача за 30.06.2015, 23.07.2015, 17.11.2015, 10.02.2016, 17.02.2016, 12.01.2017 та за 15.06.2017, які додані до матеріалів справи.

Крім того, як зазначає позивач в заяві про зменшення позовних вимог, після подання позовної заяви відповідачем повернуто 12.09.2017 кошти в сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджено копією виписки по особовому рахунку позивача за 12.09.2017.

Отже, станом на дату подання позовної заяви заборгованість позичальника становить 25 000, 00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду до відповідача.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні в позові, виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог ст.526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу та інших актів законодавства.

Договір №44 від 06.05.2015, що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором позики.

Права та обов’язки сторін за цим договором визначаються у відповідності до положень глави 71 Цивільного кодексу.

Згідно з приписами ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (стаття 1048 Цивільного кодексу України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як неодноразово зазначалося у постановах Верховного Суду України (зокрема, від 18.09.2013 зі справи №6-63цс13, від 24.02.2016 зі справи №6-50цс16), письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Даний висновок Верховного Суду України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин (частина третя статті 82 ГПК України). (Аналогічна правова позиція викладена в постанови Вищого господарського суду України №908/2910/16 від 08.08.2017).

Крім того, в матеріалах справи містяться докази, що позикодавцем (позивачем) на виконання умов договору були передані грошові кошти в розмірі 300 000 грн. 00 коп.

Таким чином позивач свої обов’язки щодо передання грошових коштів відповідачу виконав належним чином.

Позичальник, в свою чергу, повернув лише частину позики в розмірі 275 00 грн. 00 коп., що підтверджується Зазначене підтверджується виписками по особовому рахунку позивача за 30.06.2015, 23.07.2015, 17.11.2015, 10.02.2016, 17.02.2016, 12.01.2017, 15.06.2017 та за 12.09.2017.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за Договором позики (поворотної фінансової допомоги) №44 від 06.05.2015 є законною, обґрунтованою, доведеною належним та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в сумі 25 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Внаслідок невиконання відповідачем умов договору щодо повернення суми позики, у відповідності до норм Цивільного кодексу України було нараховані інфляційні втрати в сумі 5 535 грн. 00 коп. за період з грудня 2015 року по червень 2017 року.

Відповідно до п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Пунктом 4.1. Договору позичальник зобов’язується повернути всю суму позики у строк до 30.11.2015, отже, позивачем вірно зазначений період нарахування інфляційних втрат, з грудня 2015 року.

Перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат позивача, суд встановив, що належна до стягнення сума за Договором №44 від 06.05.2017 складає 5 535 грн. 25 коп.

Оскільки, обгрунтована сума за розрахунком суду є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, то вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю у розмірі 5 535 грн. 00 коп.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню на несвоєчасне виконання зобов’язання за договором за період з 01.12.2015 по 30.06.2017 в розмірі 13 168 грн. 27 коп.

Стосовно даної вимоги суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до приписів п. 4.1. Договору позики №44 від 06.05.2015 останнім днем виконання відповідачем зобов’язання за договором є 30.11.2015.

Судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до приписів якої вірним періодом нарахування пені є з 01.12.2015 по 31.05.2016 включно.

Відповідно до розрахунку суму належна до стягнення сума пені за період з 01.12.2015 по 31.05.2016 складає 5331 грн. 79 коп.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 7836 грн. 48 коп. за період з 01.06.2016 по 30.06.2017 слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути борг в сумі 25 000 грн. 00 коп., інфляційні втрати за період з грудня 2015 по червень 2017 в сумі 5535 грн. 00 коп. та пеню за період з 01.12.2015 по 31.05.2016 в сумі 5331 грн. 79 коп. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 538 грн. 01 коп.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізинг Інвест” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанська інженерно-будівельна компанія” задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лисичанска інженерно-будівельна компанія”, 93118, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Орджонікідзе, буд. 126, кім. 73, код ЄДРПОУ 37800423, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізинг Інвест”, 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. ім. В.Сосюри, буд. 349, код ЄДРПОУ 3279252, борг в сумі 35 866 грн. 79 коп., з яких сума основного боргу за Договором позики №44 від 06.05.2017 25 000 грн. 00 коп., інфляційні втрати за період з грудня 2015 по червень 2017 в сумі 5535 грн. 00 коп. та пеню за період з 01.12.2015 по 31.05.2016 в сумі 5331 грн. 79 коп., а також стягнути судовий збір у сумі 538 грн. 01 коп.

3. В решті вимог за позовом відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2017.

Суддя А.В. Іванов