Постанова № 69480106, 05.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. Справа№ 910/24265/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

від позивача: Семенчук М.А.;

від відповідача-1: Санніков С.Г.;

від відповідача-2: Вєдєрнікова О.С.;

від третьої особи на стороні відповідачів: не з'явився;

від третіх осіб на стороні позивача: 1) Гаркуша В.В., Стос В.К.;

2) Чеховський А.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА

КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА", Публічного акціонерного

товариства "Азот" та Національного антикорупційного

бюро України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.07.2017

у справі №910/24265/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1) Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА

КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА"

2) Публічного акціонерного товариства "Азот"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідачів Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго"

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача 1) Державне підприємство "Енергоринок"

2) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у

сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційне бюро України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Азот" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору про переведення боргу №183-202 від 20.03.2015, укладеного між відповідачами, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оспорюваний правочин укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а також з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про електроенергетику" та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996.

Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про його необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. При цьому відповідач-1 звертав увагу суду на наступне:

- в порушення вимог ст. ст. 11, 15, 16 Цивільного кодексу України позивачем при зверненні до суду з даним позовом, не зазначено, які саме права чи інтереси позивача порушено чи оспорено відповідачами при укладанні оспорюваного договору;

- позивачем не доведено наявність в оспорюваному договорі ознак корупційного діяння, а відтак не доведено порушення інтересів держави;

- у зв'язку з укладенням договору про переведення боргу відповідач-1 набув статусу споживача в розумінні Закону України "Про електроенергетику", а тому сторонами не було порушено порядок розрахунків за електричну енергію;

- додані позивачем документи про рух коштів по рахунках відповідача-1 лише підтверджують факт того, що відповідачем-1 здійснювались дії, які в подальшому могли привести до надходження доходів підприємства та дозволяли б в подальшому виконати відповідачем-1 зобов'язання за спірним договором, однак втручання позивача в діяльність відповідача-1 не лише позбавило підприємство можливості отримання доходів від додаткової діяльності, але і унеможливило здійснення ним основної діяльності, а саме: постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, що фактично призвело до неможливості здійснювати будь-яку діяльність підприємством;

- просив суд залишити позов без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із неподанням позивачем оригіналу оспорюваного ним договору.

Відповідач-2 також не визнав позов та просив суд в задоволенні вимог позивача відмовити, зазначаючи про те, що нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено надання позивачу права на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними в інтересах держави, повноваженнями для захисту інтересів держави наділена виключно прокуратура. Окрім того, укладення договору про переведення боргу не призводить до заміни кредитора, а змінює боржника в окремому простроченому зобов'язанні та не спростовує обов'язок внесення оплати за споживчу електричну енергію на поточний рахунок енергопостачальника зі спеціальним режимом використання, тобто не змінює порядок виконання умов Договору.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 05.01.2017 та від 28.03.2017, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було залучено Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - третя особа на стороні відповідачів), як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Державне підприємство "Енергоринок" (далі - третя особа-1 на стороні позивача) та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - третя особа-2 на стороні позивача).

Треті особи на стороні позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 позов було задоволено повністю. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 20.03.2015 №183-202, укладений між відповідачами. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідачів на користь позивача по 689,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідачі звернулися до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційних скарг обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті заявлених вимог рішення.

Відповідач-1 в апеляційній скарзі звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- позивач, звертаючись до суду, не вказує в чому саме полягає порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Позивач не є стороною оспорюваного договору про переведення боргу, а сам договір не стосується прав чи інтересів позивача;

- суд першої інстанції не надав належної правової оцінки щодо посилання позивача на ст. 228 Цивільного кодексу України, як на підставу звернення до суду з даним позовом;

- нормами Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» не передбачено право Національного антикорупційного бюро України на звернення до суду в інтересах держави. Натомість повноваженнями для захисту інтересів держави наділений прокурор;

- Національне антикорупційне бюро України є юридичною особою публічного права, а тому відносини з ним засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні одного суб'єкта іншому. Тобто, позивач є суб'єктом публічно-правових відносин. Розгляд вказаного позову не підвідомчий господарським судам згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України;

- суд першої інстанцій не надав належної оцінки питанню наявності порушення ст. ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику» та п.6.3 Правил користування електричною енергією, що затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 31.07.1996 №28;

- оскаржуваний договір не змінює умов основного договору і порядку розрахунків за електричну енергію в контексті вимог чинного законодавства України щодо обов'язковості перерахування коштів на поточний рахунок гарантованого постачальника зі спеціальним режимом використання, відкритого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1136 в установах уповноважених банків;

- законодавство встановлює обов'язок саме споживача електричної енергії розраховуватись грошовими коштами виключно на поточний рахунок постачальника, а з іншого боку, заборони переведення боргу споживача на іншу особу зазначені положення законодавства України не встановлюють;

- позивачем не доведено, яким саме чином оспорюваний договір суперечить моральним засадам суспільства, інтересам держави, а також його суперечливість нормам діючого законодавства України, а судом першої інстанції здійснено висновок про недоведеність позивачем, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вина сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності відповідача-1 виконати зобов'язання зі сплати коштів на користь третьої особи на стороні відповідачів;

- відповідач-1 при розгляді справи в суді першої інстанції не визнавав факт існування оспорюваного договору про переведення боргу в редакції, доданій позивачем до позову, оскільки невідомо, де саме та у який спосіб представником позивача отримано копію оспорюваного договору саме у такій редакції;

- позивач не довів наявність в оспорюваному договорі ознак корупційного діяння, а відтак не довів порушення інтересів держави.

Відповідач-2 в апеляційній скарзі наголошував на наступному:

- позивачем не доведено правомірність свого звернення з даним позовом до господарського суду. Поза увагою суду залишено доводи відповідача-2 про те, що позивач не може бути стороною у даній справі;

- в даному випадку до відповідача-1 перейшли від відповідача-2 обов'язки споживача електричної енергії в частині її оплати. Таким чином, укладення договору про переведення боргу не спростовує обов'язок внесення оплати за спожиту електричну енергію;

- висновки суду першої інстанції щодо можливості виконання зобов'язань по оплаті електроенергії виключно споживачем нівелюють інститут правонаступництва. Виходячи з позиції суду, яка є аналогічною позиції позивача, у разі правонаступництва (спадкування, реорганізації юридичної особи тощо) обов'язок по сплаті вартості електроенергії припиняється, оскільки правонаступник не є споживачем в розумінні ст. ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику». Зазначене суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про електроенергетику»;

- укладення договору про переведення боргу не призводить до заміни кредитора, а змінює боржника в окремому простроченому зобов'язанні та не спростовує обов'язок внесення оплати за спожиту електричну енергію на поточний рахунок енергопостачальника зі спеціальним режимом використання, тобто не змінює порядок виконання умов Договору;

- ані Закон України «Про електроенергетику», ані Правила користування електричною енергією, ані інші нормативні акти не забороняють та не виключають можливість заміни боржника у зобов'язанні по оплаті за електричну енергію. Як у випадку застосування механізму погашення заборгованості новим боржником, так і у випадку незастосування такого механізму, грошові кошти за спожиту електричну енергію перераховуються на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника;

- заміна боржника не припиняє зобов'язання, оскільки обов'язок по сплаті коштів не зникає, а лише переходить до іншого боржника. Зазначені обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції;

- на час ухвалення Господарським судом міста Києва рішення від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 питання законності укладення Договору про переведення боргу №183-202 від 20.03.2015 було вирішено у справі №925/965/16, а тому висновки господарського суду Черкаської області, викладені в рішенні від 07.12.2017 у справі №925/965/16, є обов'язковими та повинні були бути враховані судом першої інстанції при вирішенні даного спору в силу вимог ст. ст. 35, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 щодо не доведення позивачем суперечності договору про переведення боргу від 20.03.2015 №183-202 інтересам держави, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в новій редакції з обґрунтуванням мотивів про суперечність названого договору інтересам держави. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 залишити без змін.

В обґрунтування вимог своєї скарги позивач, зокрема, зазначав наступне:

- держава є акціонером третьої особи на стороні відповідача, який володіє контрольним пакетом акцій товариства. Наведене свідчить про те, що держава зацікавлена у дотриманні третьою особою на стороні відповідача фінансової дисципліни при веденні господарської діяльності шляхом здійснення опосередкованого контролю за органами управління товариства, що в свою чергу має наслідком забезпечення економічної безпеки у сфері електроенергетики, яка є базовою галуззю економіки України;

- відповідачами не було надано доказів, які б підтверджували вчинення органом управління третьої особи на стороні відповідачів дій, спрямованих на встановлення того, чи буде корисним для Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» вчинення спірного правочину;

- судом не враховано, що факт виявлення ознак корупційного діяння у відповідних правовідносинах засвідчує порушення інтересів держави та не досліджено обставини щодо виявлення позивачем кримінального корупційного правопорушення у правовідносинах, що виникли у зв'язку з вчиненням спірного правочину;

- суд дійшов висновку про те, що відповідачами, шляхом укладення спірного правочину, було порушено приписи Закону України «Про електроенергетику», в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику. Отже, зважаючи на те, що в момент укладення спірного договору переведення боргу його сторонам достовірно було відомо про визначений Законом України «Про електроенергетику» спеціальний порядок проведення розрахунків на ринку електричної енергії, і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення такого порядку, і в свою чергу порушення норм Закону, яким визначено особливості регулювання відповідних правовідносин, однак не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже допускали настання протиправних наслідків, Договір переведення боргу суперечить інтересам держави.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційні скарги сторін було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2017.

В судове засідання 21.09.2017 з'явилися лише представники позивача та третьої особи-1 на стороні позивача. Решта учасників судового процесу не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги були об'єднані в одне провадження, а розгляд справи відкладено на 05.10.2017.

21.09.2017 через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника відповідача-1 у судове засідання, призначене на 21.09.2017.

Оскільки вказане клопотання надійшло вже після закінчення судового засідання 21.09.2017, воно не розглядалося судом.

22.09.2017 через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від третьої особи на стороні відповідачів надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому вона зазначала про безпідставність доводів скарг відповідачів та просила суд залишити вказані апеляційні скарги без задоволення. Водночас, третя особа на стороні відповідача просила суд задовольнити апеляційну скаргу позивача.

05.10.2017 через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи судової практики у подібних правовідносинах, а саме постанови Вищого господарського суду України від 22.08.2017 у справі №910/24263/16.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник відповідача-2 заявив клопотання про залучення до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідачів Фонду державного майна України, зазначаючи про те, що позовні вимоги обґрунтовані порушенням інтересів держави, яку відповідно до закону представляє виключно Фонд державного майна України, як орган управління об'єктами державної власності, зокрема, корпоративними правами Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (третьої особи на стороні відповідачів). При цьому відповідач-2 наголошував на тому, що корпоративні права держави в статутному капіталі третьої особи на стороні відповідачів становлять 46%, що є необхідною умовою для залучення до участі у справі Фонду державного майна України.

Представник відповідача-1 підтримав вищевказане клопотання та просив суд його задовольнити.

Представники позивача та третіх осіб на стороні позивача заперечували проти клопотання відповідача-2, зазначаючи про його недоцільність та необґрунтованість.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів Фонду державного майна України, оскільки в порушення вимог ст. 27 Господарського процесуального кодексу України в клопотанні не обґрунтовано а документально не підтверджно, яким чином судове рішення у даній справі, з огляду на категорію спору, може вплинути на права та/або обов'язки Фонду державного майна України відносно якоїсь із сторін у справі.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник позивача підтримав апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 щодо не доведення позивачем суперечності договору про переведення боргу від 20.03.2015 №183-202 інтересам держави, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в новій редакції з обґрунтуванням мотивів про суперечність названого договору інтересам держави. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 залишити без змін. Проти задоволення апеляційних скарг відповідачів заперечував, просив суд залишити названі скарги без задоволення.

В судовому засіданні 05.10.2017 представники відповідачів підтримали апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та Публічного акціонерного товариства "Азот", просили суд скарги задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Проти апеляційної скарги позивача заперечували, просили суд в задоволенні вказаної скарги відмовити.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник третьої особи-1 на стороні позивача заперечував проти апеляційних скарг відповідачів, просив суд відмовити в їх задоволенні. Підтримав апеляційну скаргу позивача з викладених у ній підстав, просив суд названу апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник третьої особи-2 на стороні позивача заперечував як проти апеляційних скарг відповідачів, так і проти апеляційної скарги позивача, просив суд залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Представник третьої особи на стороні відповідачів в судове засідання 05.10.2017 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи на стороні відповідачів за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 05.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб на стороні позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

24.05.2005 між третьою особою на стороні відповідача, як постачальником електричної енергії, та відповідачем-2, як споживачем, було укладено договір №524-213/24 про постачання електричної енергії (далі - Договір енергопостачання) (том справи - 1, аркуші справи - 17-20).

За умовами Договору енергопостачання (розділ 1) постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами. Постачання або транзит електричної енергії споживачу від іншої енергопостачальної організації може здійснюватись тільки після укладання договору споживача з іншою енергопостачальною організацією та узгодженням його з третьою особою на стороні відповідача. По закінченні дії Договору споживача з іншою енергопостачальною організацією, всі положення цього договору автоматично набирають чинність.

Зобов'язання сторін наведені в розділі 2 Договору енергопостачання, згідно з яким під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затвердженими в установленому порядку.

Постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням розділу 6 цього Договору (додаток «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін»; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами (п.п.2.1.2 п.2.1 Договору енергопостачання).

Споживач зобов'язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" (п.п.2.2.3 п.2.2 Договору енергопостачання).

В п.9.4 Договору енергопостачання передбачено, що останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

20.03.2015 між відповідачем-2, як первісним боржником, та відповідачем-1, як новим боржником, було укладено договір №183-202 про переведення боргу (далі - Договір переведення боргу) (том справи - 1, аркуш справи - 23).

За умовами Договору переведення боргу (розділ 1) останнім регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором №524-213/24 "Про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005 (далі - основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, в частині оплати за поставлену в період з 01.02.2015 по 28.02.2015 (включно) кредитором електричну енергію на суму 47 872 035,51 грн. Первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 01.02.2015 по 28.02.2015 (включно) на суму 47 872 035,51 грн. Всі інші зобов'язання, не передбачені предметом та умовами цього договору, залишаються незмінними відповідно до основного договору стосовно первісного боржника.

Взаєморозрахунки сторін визначені у розділі 3 Договору переведення боргу, згідно з яким розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 47 872 035,51 грн., що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором. Грошове зобов'язання, зазначене у п.3.2 цього договору, виконується первісним боржником перед новим боржником в наступному порядку: впродовж 10 днів з моменту підписання цього договору первісний боржник сплачує новому боржнику суму у розмірі 47 872 035,51 грн.

В п.п.5.1, 5.2 Договору переведення боргу передбачено, що останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п.1.2 договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.

Позивач вважає, що Договір про переведення боргу був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером третьої особи на стороні відповідача, однак внаслідок укладення грошові кошти, які мали бути сплачені відповідачем-2 на користь третьої особи на стороні відповідача сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.

На думку позивача, Договір про переведення боргу суперечить положеннями ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", п.6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою НКРЕ України №28 від 31.07.1996, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

З урахування вищевикладеного, позивач просив суд визнати недійсним укладений між відповідачами Договір переведення боргу.

Місцевий господарський суд позов задовольнив, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими. Водночас в своєму рішенні суд зазначив про наступне:

- обґрунтовуючи свої вимоги щодо невідповідності договору вимогам ст. 228 Цивільного кодексу України, позивач зазначав про те, що частка державної власності у статутному капіталі третьої особи на стороні відповідачів складає 71% (46% - Фонд державного майна та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Таким чином держава володіє контрольним пакетом акцій третьої особи на стороні відповідача. При цьому, на момент укладення Договору переведення боргу фінансовий стан відповідача-1 не дозволяв виконати зобов'язання, що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави;

- позивачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності відповідача-1 виконати зобов'язання зі сплати на користь третьої особи на стороні відповідачів 47 872 035,51 грн. Окрім того, позивачем не доведено наявності та розміру заподіяних державі внаслідок укладення оспорюваного правочину збитків;

- наявність істотної частки держави у статутному капіталі третьої особи на стороні відповідачів та надання згоди на укладення спірного Договору переведення боргу не є безумовним доказом того, що укладений між відповідачами оспорюваний договір суперечить інтересам держави;

- позивачем не обґрунтовано спрямованість та відповідність оспорюваного договору переліченим вище ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства;

- при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного правочину на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- наразі вищезазначене кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, посилання позивача в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України;

- оскільки Договір переведення боргу суперечить приписам ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п.1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п.6.3 Правил користування електричною енергією, в даному випадку наявні підстави для визнання цього договору недійсним.

Колегія суддів частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Передусім, відносно посилання відповідачів на те, що Національне антикорупційне бюро України не є належним позивачем у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

В п.13 ч.1 ст. 17 названого Закону передбачено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного ст. ст. 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

В ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Водночас, необхідно приймати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено ч.5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених ст. ст. 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Тобто, Національне бюро, як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань га (або) обов'язків (аналогічна правова позиція наведена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини 1 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").

Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого вбачаються позивачем у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за ч.5 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Отже, Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі.

Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 нормам Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини: наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги; правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин; відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 №6-923цс15).

Як вбачається з преамбули Договору переведення боргу, останній укладений з письмової згоди третьої особи на стороні відповідачів, наданою листом від 20.03.2015 №1946/03-01, містить підписи представників обох сторін та скріплений печатками товариств.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань перед третьою особою на стороні відповідачів за Договором переведення боргу.

В процесі судового розгляду було з'ясовано, що відповідач-2 звернувся до третьої особи на стороні відповідачів з листом №500-06/20 від 20.03.2015, в якому просив надати письмову згоду на укладення Договору переведення боргу між відповідачами в частині оплати за поставлену в період з 01.02.2015 по 28.02.2015 (включно) електричну енергію у сумі 47 872 035,51 грн.

Третя особа на стороні відповідачів листом №1946/03-01 від 20.03.2015 повідомила відповідача-2 про те, що у останнього перед третьою особою на стороні відповідачів існує заборгованість за поставлену електричну енергію у сумі 47 875 934,26 грн. за період з 01.02.2015 по 28.02.2015 включно, а також зазначила про надання своєї згоди на укладення Договору переведення заборгованості відповідача-2 у сумі 47 641 173,43 грн. на відповідача-1.

Як вірно зазначив суд у своєму рішенні, норми Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

В ч.2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Відповідно до ч.8 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000 було затверджено Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, відповідно до п.1 якого споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Відповідно до п.6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Тобто, законодавець в імперативному порядку визначив обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що при виникненні правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

З наявного в матеріалах справи висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №52016000000000236, від 09.02.2017 вбачається, що відповідно до п.2 Додатку 3 до Договору енергопостачання №524-213/24 від 24.05.2005 ("Порядок розрахунків"), оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Як норми законодавства, так і умови Договору енергопостачання передбачали отримання третьою особою на стороні відповідачів, як постачальником, оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від відповідача-2, як споживача, шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

Водночас за умовами оспорюваного Договору переведення боргу обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником (третьою особою на стороні відповідачів) електричну енергію у розмірі 47 872 035,51 грн. перейшов від споживача (відповідача-2) до відповідача-1. При цьому, відповідач-1 не є споживачем за Договором енергопостачання в розумінні чинного законодавства України, хоча метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Оспорюваним правочином встановлено обов'язок відповідача-1, який не є споживачем електричної енергії за Договором енергопостачання, сплатити постачальнику заборгованість за спожиту відповідачем-2 електричну енергію на суму 47 872 035,51 грн., при цьому обов'язок самого споживача (відповідача-2) припиняється на суму 47 872 035,51 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.

Наведене свідчить про те, що при укладенні Договору переведення боргу відповідачами було порушено вищезгадані приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику. Тобто, Договором переведення боргу було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п.3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Жодного посилання на те, що відповідач-1 має перераховувати кошти третій особі на стороні відповідачів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить.

Колегією суддів не прийнято до уваги посилання відповідачів на те, що відповідач-1 набув статусу споживача у розумінні Закону України "Про електроенергетику", оскільки вказане суперечить визначенню поняття "споживач", яке наведено у Законі України "Про електроенергетику" ("споживач - суб'єкт господарської діяльності, що використовує енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю").

З огляду на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладений між відповідачами Договір переведення боргу суперечить приписам ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п.1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п.6.3 Правил користування електричною енергією, що є підставою для визнання його недійсним.

Водночас, поза увагою місцевого господарського суду залишено те, що відповідно до змісту Закону України "Про електроенергетику" встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

В ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину щодо переведення боргу і його наслідки полягали у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

Наявність таких намірів у відповідачів є очевидним, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність переведення боргу в спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вищевказаних протиправних наслідків.

Доводи відповідачів відносно того, що порядок розрахунків за поставлену електричну енергію не було змінено, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом не встановлено обставин, які б засвідчували, що умови спірного договору визначають обов'язок нового боржника вносити грошові кошти на рахунок зі спеціальним режимом використання. Натомість умови спірного правочину встановлюють зобов'язання сторін здійснювати розрахунки за договором в безготівковій формі шляхом зарахування коштів на поточні рахунки сторін (п.3.1). Окрім того, відносини між третьої особою на стороні відповідачів та новим боржником, що виникли з укладення спірного договору, не регулюються Договором енергопостачання та приписами ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п.6.3 Правил користування електричною енергією , а отже на останнього, враховуючи приписи ст.19 Конституції України, не покладаються і нормативно визначені обов'язки на проведення розрахунків з енергопостачальною організацією у визначений законодавством спосіб.

При цьому, за відсутності як нормативного, так і договірного обов'язку нового боржника на виконання спірного зобов'язання в порядку ст. ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п.6.3 Правил користування електричною енергією, доводи про те, що вказаний порядок буде дотриманий в майбутньому, є лише нічим не обґрунтованими твердженнями, які, до того ж, спростовуються змістом умов спірного Договору переведення боргу, що погоджені його сторонами, а отже такі посилання не можуть спростовувати доводи позивача про те, що спірні правовідносини порушують інтереси держави, оскільки нівелюють законодавчо визначені механізми та заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову. Натомість доводи апеляційної скарги позивача підтвердилися під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, внаслідок чого було невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги відповідачів задоволенню не підлягають. Натомість апеляційна скарга позивача має бути задоволена, а мотивувальна частина рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі №910/24265/16 щодо недоведення позивачем суперечності Договору переведення боргу інтересам держави підлягає зміні шляхом викладення цієї частини в редакції даної постанови.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційних скарг відповідачів, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати судового збору за їх подання покладаються на відповідачів (апелянтів).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України „Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З матеріалів справи вбачається, що позов у даній справі було подано у грудні 2016 році і при сплаті позивачем судового збору застосовувалися відповідні ставки, встановлені на 2016 рік. В даному випадку позивачем було сплачено при поданні позову судовий збір у сумі 1 378,00 грн. і саме з урахуванням цієї суми підлягає застосуванню 110% ставки за подання апеляційної скарги на судове рішення у даній справі.

Таким чином, за подання апеляційних скарг відповідачі повинні були сплатити судовий збір у сумі 1 515,80 грн., тоді як фактично ними було сплачено по 1 760,00 грн., тобто у більшому розмірі, ніж встановлено чинним законодавством, і в даному випадку має місце надмірно сплачений судовий збір у сумі 244,20 грн. по кожній з апеляційних скарг відповідачів (1 760,00 - 1 515,80 = 244,20).

Водночас питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору може бути вирішено судом у порядку, встановленому ст. 7 Закону України «Про судовий збір», за наявності відповідного клопотання зі сторони відповідачів.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та Публічного акціонерного товариства "Азот" на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/24265/16 від 04.07.2017 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/24265/16 від 04.07.2017 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/24265/16 від 04.07.2017 змінити в мотивувальній частині та викласти мотивувальну частину в редакції даної постанови.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОМЕРЕЖА" та Публічного акціонерного товариства "Азот" на користь Національного антикорупційного бюро України по 757,90 грн. (сімсот п'ятдесят сім гривень 90 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

6. Матеріали справи №910/24265/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України через Київський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк