Постанова № 69480045, 04.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р. Справа№ 910/1978/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Смірнової Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну б/н від 31.07.2017 (вх. №09-08.1/6653/17 від 09.08.2017) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017

у справі №910/1978/17 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1) Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнісон Страхування»

2) Фізична особа-підприємець ОСОБА_2

про стягнення 710 603,40 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Сечко С.В., довіреність №0117-48 від 11.05.2017

від відповідача - Міськова О.В., довіреність б/н від 22.06.2017

від третьої особи на стороні позивача - не з'явились

від третьої особи-1 на стороні відповідача - Гаврилиця Д.М., довіреність б/н від 03.01.2017

від третьої особи-2 на стороні відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» (відповідач у справі) про стягнення 710 603,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №0116В про надання послуг транспортного експедирування, укладеного 01.01.2016 між відповідачем та ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки», оскільки, відповідач всупереч договірних зобов'язань не забезпечив належним чином збереження вантажу, переданого для перевезення. Після розвантаження автомобіля було виявлено нестачу вантажу у кількості 1 430 тис. штук на загальну суму 710 603,40 грн. Оскільки майнові інтереси ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки», що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням вантажем, були застраховані у позивача - ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», останній визнав дану подію страховим випадком та виплатив ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки» за договором добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31.12.2015 страхове відшкодування в розмірі 710 603,40 грн. У зв'язку із проведеною виплатою, ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» зазначає, що набуло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за втрату вантажу, яким, на думку позивача, згідно з ст. 934 ЦК України, є ТОВ «Вєста Україна», яке організовувало дане перевезення. З врахуванням наведеного, ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, просить стягнути з ТОВ «Вєста Україна» 710 603,40 грн виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Вєста Україна» на користь ПАТ «СК «Українська страхова група» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 710 603,40 грн та 10 659,05 грн судового збору.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин, зокрема того, що факт недоставляння ввіреного відповідачу вантажу у переданій кількості підтверджується матеріалами справи. Застосувавши до даних правовідносин ст.ст.920, 925, 934, 993 ЦК України, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено жодної із обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу, в той час, як наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 ЦК України повністю підтверджується матеріалами справи.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ «Вєста Україна», подав апеляційну скаргу б/н від 31.07.2017 (вх. №09-08.1/6653/17 від 09.08.2017), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 та прийняти нове рішення, яким , відмовити у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що, на думку апелянта, судом не в повному обсязі досліджено обставини справи та надано невірну правову оцінку доказам, поданим сторонами. Зокрема, відповідач стверджує, що під час перевезення вантажу водієм автомобіля було вжито всіх заходів задля забезпечення збереження вантажу, а саме на час зупинки транспортний засіб знаходився на території стоянки, що перебуває під охороною. Враховуючи зазначену обставину, апелянт стверджує про відсутність його вини у тому, що вантаж був частково викраденим, а відтак і відсутність підстав покладення на нього відповідальності за його часткову втрату. Також відповідач наголошує на тому, що при виплаті страхового відшкодування своєму страхувальникові - ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки», позивачем було невірно визначено розмір страхового відшкодування, а саме не враховано франшизу, а тому ТОВ «Вєста Україна» також посилається на необґрунтованість суми, яку просить стягнути позивач.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 апеляційну скаргу б/н від 31.07.2017 (вх. №09-08.1/6653/17 від 09.08.2017) Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі №910/1978/17 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Алданова С.О., Смірнова Л.Г. та призначено справу №910/1978/17 до розгляду на 06.09.2017.

30.08.2017 до Київського апеляційного господарського суду від ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки» надійшов відзив (вх. №09-11/15879/17) на апеляційну скаргу, в яких третя особа стверджує про безпідставність доводів апелянта, відсутність належних доказів на їх обґрунтування, а тому просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 залишити без змін.

У зв'язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2017 для розгляду справи №910/1978/17 було визначено суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 справу №910/1978/17 прийнято до провадження визначеним складом колегії суддів.

Представники відповідача, в судове засідання 06.09.2017 не з'явились, у зв'язку з чим розгляд справи був відкладний судом на 04.10.2017, про що винесено ухвалу від 06.09.2017.

У судовому засіданні 04.10.2017 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представники позивача та присутніх третіх осіб заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги ТОВ «Вєста Україна» та просять рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 залишити без змін з підстав, викладених у поданих відзивах на апеляційну скаргу.

Треті особи, ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки» та ФОП ОСОБА_2, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не скористались правом участі у судовому засіданні, про причини неявки не повідомили.

Беручи до уваги належне повідомлення учасників процесу про розгляд апеляційної скарги, а також те, що участь представників учасників в засіданні суду є правом, а не обов'язком особи, враховуючи закінчення, встановлених ст. 102 ГПК України строків розгляду апеляційної скарги, а також, відсутність заяв та клопотань про відкладення розгляду спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

01.01.2016 між Приватним акціонерним товариством «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» (виконавець за договором/відповідач) було укладено договір про надання послуг транспортного експедирування №0116В (а.с. 44-60 том 1), відповідно до п. 1.1. якого виконавець надає транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів замовника, які належать замовнику, або стосовно яких є заявка на перевезення від замовника, а замовник приймає та оплачує надані послуги.

Згідно з п. 1.3. договору виконавець надає послуги згідно заявок на перевезення замовника. Зразок таких заявок наведений у Додатку №3 до цього договору.

У п. 1.5 договору експедирування передбачено, що виконавець має право для виконання заявки на перевезення від замовника здійснювати самостійний добір перевізників, агентів, інших третіх осіб та укладати відповідні правочини з такими третіми особами від свого імені. При цьому, виконавець несе повну матеріальну відповідальність перед замовником за збереження вантажу та за дії таких третіх сторін, включаючи але не обмежуючись діями, що можуть призвести до матеріальних збитків.

Сторонами у п. 3.1. договору узгоджено, що умови перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування регулюються даним договором, правилами перевезень вантажів відповідних типів транспорту, які прийняті в Україні та в міжнародній практиці перевезень.

Відповідно до п. 5.2. договору у випадку втрати або пошкодження продукції виконавець повинен довести та надати замовнику всі необхідні підтверджуючі документи про те, що дана втрата, нестача або пошкодження сталося не з вини виконавця, а з причин, які не можна кваліфікувати як страховий випадок відповідно до договору страхування замовника. Тільки за таких умов замовник самостійно звертається за відшкодуванням до своєї страхової компанії. В разі отримання замовника відповідного страхового відшкодування від страхової компанії, що покриває зазначені витрати, замовник не висуватиме фінансових претензій виконавцю щодо згаданих сум, окрім суми франшизи, яку виконавець має виплатити замовнику у повному обсязі. Сума франшизи становить 126 262,62 грн. Сума франшизи може бути змінена відповідно до страхового договору замовника.

Договір, відповідно до ст. 6.1. договору, набирає чинності 01.01.2016 і діє до 31.01.2018 включно, а в частині невиконаних зобов'язань за цим договором до повного їх виконання сторонами.

З представлених матеріалів справи документів судом встановлено, що на виконання договору, ТОВ «Вєста Україна»14.01.2016 уклала з ФОП ОСОБА_2 договір №1/3 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні (а.с. 112-117 том 1)

При цьому згідно умов даного договору в сукупності з положенням п. 1.5. договору транспортного експедирування, ТОВ «Вєста Україна» залишається відповідальним перед замовником - ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки» за збереження вантажу та за дії залучених до перевезення третіх осіб.

На виконання умов договору експедирування, 29 січня 2016 року відповідачем було прийнято до перевезення вантаж-тютюнові вироби для транспортування за маршрутом: м. Прилуки - м. Ізмаїл, що підтверджується товарно-транспортною накладною №9107759182 від 29.01.2016 (а.с. 61-63 том 1).

За доводами позивача, що також підтверджується матеріалами справи, 03.02.2016 під час розвантаження автомобіля у місці призначення було виявлено нестачу вантажу у кількості 1430,00 тис. шт. на загальну вартість 710 603, грн, про що представниками ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки», вантажоодержувача та водія був складений акт про прийняття продукції від 03.02.2016 (а.с. 66-657 том 1).

Факт нестачі вантажу також підтверджується дефектним актом від 03.02.2016 (а.с.68-69 том 1).

З письмових пояснень водія, який здійснював перевезення (а.с. 70 том 1) вбачається, що перед виїздом було перевірено та встановлено, що всі пломби на автомобілі були цілими. Під час зупинки водій залишив автомобіль на платній стоянці. Факт нестачі вантажу було виявлено лише після фактичного його розвантаження на території складу ТОВ ТК «Мегаполіс Україна» за адресою:м. Ізмаїл, вул. Некрасова, 3А.

За фактом таємного викрадення майна з автомобіля 03.02.2016 відкрито кримінальне провадження №12016160150000377 (а.с.72 том 1). В ході огляду місця події було встановлено, що у вантажному відділенні кузова був відкритий верхній люк даного автомобіля (а.с. 71 том 1).

Колегією суддів встановлено, що майнові інтереси ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки», що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим вантажем були застраховані ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» за договором добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31.12.2015 (а.с.34-43 том 1 ).

Згідно з п. 7 договору страхування страховими ризиками (випадками) є: втрата, знищення або пошкодження застрахованого вантажу внаслідок подій, передбачених п. 3.1.1 Правил «З відповідальністю за всі ризики» у відповідності до Institute Cargo Clauses (A) ICC 252 (1/1/82), включаючи проміжне зберігання вантажів на складах.

Строк дії договору, згідно з п. 9, визначений з 01.01.2016 по 31.12.2016 р.

Згідно п.10.1 договору страхування у відношенні кожного конкретного перевезення починається з моменту початку навантаження вантажу в/на транспортний засіб в місці відправлення і закінчується після завершення вантажу в місці призначення.

Страхова сума 712 554,00 грн на будь-яке перевезення/місце проміжного зберігання (п.11 договору страхування).

Пунктами 14.1-15.9. договору страхування передбачений порядок виплати страхового відшкодування: порядок повідомлення про страхову подію, пакет документів, які визначені необхідними для виплати страхового відшкодування; випадки, які є підставою для відмови у виплаті.

Колегією суддів встановлено, що ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» звернулася до позивача, як до страховика, з повідомленням про настання страхового випадку, а саме викрадення частини вантажу, який перевозився згідно товарно-транспортною накладною №9107759182 від 29.01.2016 (а.с. 73 том 1). За результатами розгляду поданої заяви та документів, доданих до неї, позивачем на виконання умов договору страхування було складено страховий акт № ДКЦВ-11232 від 06.06.2016 (а.с. 745) та здійснено виплату страхового відшкодування ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» у розмірі 710 603,40 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 10313 від 06.06.2016 (а.с. 78 том 1).

За твердженням позивача, оскільки відповідач несе повну матеріальну відповідальність за втрату та/або пошкодження майна, згідно з договором експедирування, проте свого обов'язку щодо збереження схоронності та цілісності вантажу належним чином не виконав, в результаті чого виникла нестача товару, то позивач в силу ст. 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до відповідача, як особи відповідальної за завдану шкоду.

За приписами ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події(страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Як встановлено ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховим ризиком визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим випадком є подія, що передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

В силу ст. 988 ЦК України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Дана норма узгоджується з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування».

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Апелянт стверджує, що у даній ситуації склались відносини суброгації, а відтак за умовами договору транспортного експедирування, зокрема, п. 5.2. договору, у позивача не виникло права вимоги до відповідача, оскільки факт звернення ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» до своєї страхової компанії з урахуванням п. 5.2. договору експедирування свідчить про відсутність вини відповідача у втраті вантажу, а відповідальність ТОВ «Вєста Україна» обмежується лише сумою франшизи. Такі доводи апелянта колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що за договором страхування в його сторін виникають один перед одним взаємні права та обов'язки, зокрема обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування у разі настання страхового випадку чому кореспондується право страхувальника вимагати такої виплати. Згідно умов договору страхування, такий обов'язок страховика та право страхувальника - ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» не обмежені договором перевезення (транспортного експедирування), та порядок їх реалізації жодним чином не зв'язане з умовами договору укладеного з ТОВ «Вєста Україна». Договір страхування та договір перевезення є окремими правочинами, та відповідно є окремими підставами виникнення в сторін за кожним із таких правочинів окремих зобов'язань, які здійснюються сторонами незалежно один від одного. Тобто ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» наділений правом самостійно визначати спосіб захисту своїх порушених майнових прав на отримання відшкодування збитків у вигляді вартості втраченого вантажу, при цьому умовами договору страхування таке право не пов'язане з виконанням умов іншого договору укладеного безпосередньо з перевізником чи іншою особою.

Звернення ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» до страхової компанії про виплату страхового відшкодування згідно приписів чинного законодавства не є умовою, що виключає вину особи у заподіянні цих збитків. Оскільки обов'язок відшкодування збитків виник у зв'язку з порушенням, в даному випадку договірних зобов'язань відповідача щодо забезпечення збереження вантажу, то у випадку відшкодування завданих третьою особою збитків , пов'язаних з втратою такого вантажу, винність дій/бездіяльності особи не перестає існувати та відповідно обов'язок у їх відшкодуванні не припиняється.

В даному випадку, потерпіла особа, ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» отримала право відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого вантажу, такі збитки їй були відшкодовані позивачем ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, який відповідно набув права вимоги у їх відшкодуванні до винної особи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач набув в межах суми виплаченого страхового відшкодування права звернення до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника.

Дослідивши зміст договору, який укладений між ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки» та ТОВ «Вєста Україна», колегія суддів дійшла висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, правове регулювання якого здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про транспортну-експедиторську діяльність», та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 929 ЦК України, що узгоджується із ст. 9 Закону України «Про транспортну-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно ч. 2, 3 ст 14 Закону «Про транспортну-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

З представлених документів вбачається, що вантаж не був доставлений до місця призначення в повному обсязі, який був прийнятим до перевезення у зв'язку із його частковою втратою.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вантаж, який був переданий відповідачу у справі для його перевезення, був переданий відповідачу саме з метою його подальшої доставки вантажоодержувачу. Тобто вантаж було надано в тимчасове володіння відповідача у справі, який зобов'язався забезпечити його збереження та вручення вантажоодержувачу.

Згідно зі ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Тобто, відповідач, прийнявши товар в пункті завантаження, без будь - яких зауважень в товаро-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов'язаних з порушенням умов завантаження продукції, несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу під час його транспортування до моменту його видачі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст.623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

За оцінкою суду в даному випадку відповідачем порушені договірні зобов'язання, оскільки він не забезпечив збереження вантажу та його видачу вантажоодержувачу в повному обсязі, а тому обставини щодо вчинення ТОВ «Вєста Україна» порушення своїх зобов'язань, що спричинило втрату вантажу, колегія суддів вважає доведеними та таким, що підтверджуються поданими до суду документами.

Загальні принципи цивільного законодавства передбачають принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Щодо наявності у діях відповідача вини, як елементу цивільної відповідальності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 614 ЦК України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина 2 статті 614 ЦК України).

Відповідач вказує, що його вина у спричиненні вказаних збитків відсутня, оскільки транспортний засіб, який здійснював перевезення спірної партії товару, перебував на стоянці, на якій здійснювалась цілодобова охорона, а тому відповідач стверджує, що вчинив усі необхідні заходи щодо забезпечення схоронності вантажу та належного виконання договірних зобов'язань перед ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.- Прилуки».

На підтвердження викладеного факту відповідач посилається на лист ТОВ «ГЕОРГАВТО» №16/06-17 від 16.06.2017 (а.с. 265 том 1), в якому ТОВ «ГЕОРГАВТО» повідомляє, що з ФОП ОСОБА_2 заключило договір на надання послуг стоянки. Територія стоянки огороджена та охороняється, але відповідальності за вантаж, який знаходиться безпосередньо в автомобілях ТОВ «ГЕОРГАВТО» не несе.

Колегія суддів звертає увагу, що за договором транспортного експедирування експедитор несе відповідальність саме за збереження довіреного йому вантажу, і відповідно для звільнення його від відповідальності повинен довести вчинення ним належних заходів для збереження саме вантажу, а не самого транспортного засобу, який здійснює його перевезення, вчинення всіх можливих заходів, щоб запобігти втраті чи пошкодженню довіреного вантажу.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що жодних інших доказів, які б підтверджували дійсність укладення договору на надання послуг стоянки між ТОВ «ГЕОРГАВТО» та ФОП ОСОБА_2 відповідач не надав. При цьому, відсутність тексту договору, відсутність документів, які б давали змогу встановити, які саме послуги надає ТОВ «ГЕОРГАВТО», унеможливлює встановлення обставин того, які саме послуги замовлялись за ніби-то укладеним договором з ФОП ОСОБА_2 чи то послуги за договором зберігання автотранспортних засобів, які регулюються ст. 977 ЦК України, чи то послуги за договором охорони, що регулюються ст. 978 ЦК України, чи зовсім інших послуг.

Відповідачем не надано жодних документів, які б могли засвідчити умови укладеного договору, порядок надання послуг охорони, щодо якого саме майна надавались послуги ТОВ «ГЕОРГАВТО», обсяг його зобов'язань за договором та докази виконання такого договору. Також не представлено доказів, які б підтверджували, що факт втрати вантажу мав місце саме на території і в той час, коли автомобіль знаходився на вказаній стоянці, а не в іншому місці, не надано доказів встановлення винних осіб у викраденні майна та обставин, за яких реально мала місце втрата вантажу, оскільки кримінальне провадження за даним фактом ще не закінчене.

Відтак, враховуючи відсутність наведених вище документів, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем під час розгляду справи не доведено того, що втрата вантажу сталась не з його вини, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення втрати вантажу та вчинення всіх заходів, які від нього залежать для його схоронності, оскільки обставина щодо поміщення автомобіля на стоянку та обставина того, що факт часткової втрати вантажу мав місце саме в період, коли автомобіль знаходився на стоянці, а не в інший період з 29.01.2016 (з моменту завантаження) до 03.02.2016 (моменту розвантаження автомобіля) є недоведеними належними та допустимими доказами у справі.

Таким чином, обставини щодо спричинення ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» збитків у вигляді втрати вантажу, порушення експедитором своїх договірних зобов'язань, вина ТОВ «Вєста Україна» у порушенні своїх договірних зобов'язань, та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та спричиненими збитками є доведеними та належним чином обґрунтованими.

Позивач, на підставі договору добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31.12.2015, як страховик, виплатив страхувальнику - ПрАТ «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т.-Прилуки» страхове відшкодування в розмірі 710 603,40 грн, отже, з огляду на приписи ст. 27 ЗУ «Про страхування» набув право вимоги, в межах фактичних витрат, до особи відповідальної за заподіяний збиток.

Колегія суддів апеляційної інстанції, звертає увагу, на те, що деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов'язання та зобов'язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Згідно загальної практики про визначення розміру збитків (шкоди) заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги: вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань.

За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Як свідчать подані до позовної заяви документи вартість товару, нестача якого була виявлена при його одержання, була встановлена у розмірі 710 603,40 грн, яка повністю була відшкодована власнику даного товару позивачем у справі.

З огляду на те, що чинним законодавством та умовами договору відповідач, як виконавець за договором, несе повну матеріальну відповідальність перед замовником за збереження вантажу, то стягнення з відповідача 710 603,40 грн - вартості товару, нестача якого була зафіксована, та яка була відшкодована позивачем у справі, є правомірним та обґрунтованим.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі №910/1978/17 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст. 33, 34, 49, 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєста Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі №910/1978/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2017 у справі №910/1978/17 залишити без змін.

3. Справу №910/1978/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

Л.Г. Смірнова