Рішення № 69479884, 02.10.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 жовтня 2017 рокуСправа № 921/479/17-г/8

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гирили І.М.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма", вул. Грушевського, 28/2, м. Київ 21, 01021

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн", вул. Петрушевича, 10/1, м. Тернопіль, 46002

про cтягнення заборгованості в сумі 97 957,13 грн.

За участі представників:

Позивача: не прибув

Відповідача: не прибув

В порядку ст. 81-1 Господарського процесуального Кодексу України (надалі ГПК України), технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

В судовому засіданні 30.08.2017 представнику позивача роз'яснювались процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма", м. Київ , надалі - позивач, звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн", м. Тернопіль, надалі відповідач, про стягнення заборгованості в загальній сумі 97 957,13 грн, з яких: 63 019, 79 грн - основний борг, 9 102, 26 грн - 25% річних, 8 470, 23 грн пеня, 4 760, 90 грн - інфляційне збільшення та 12 603, 95 грн 20% штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки №ЛВ091 від 28.10.2016, зокрема в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого у позивача виникло право на звернення до суду із даним позовом.

В підтвердження викладеного надано: Договір поставки №ЛВ091 від 28.10.2016, видаткові накладні № 25497 від 28 жовтня 2016 р., № 25502 від 01 листопада 2016 р., №26419 від 08 листопада 2016 р., № 2083 від 31 січня 2017 р. та № 2084 від 31 січня 2017 р., замовлення покупця № 26610 від 28.10.2016 та № 27536 від 08.11.2016, виписку з банківського рахунку позивача, як доказ часткової оплати відповідачем 07.04.2017 та 13.04.2017 вартості отриманого ним товару, рахунки № 2207 від 31.01.2017, № 2208 від 31.01.2017, замовлення покупця №26605 від 28 жовтня 2016 р., №26610 від 28 жовтня 2016 р., №27536 від 08 листопада 2016 р., а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Розгляд справи, призначений вперше ухвалою суду від 17.08.2017 на 09:45 год. 30.08.2017, в порядку ст. 77 ГПК України, було відкладено на 14:30 год. 02.10.2017 з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

В судове засідання 02.10.2017 повноважний представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України.

Поряд з цим, на адресу суду направив клопотання №2737 від 02.10.2017, згідно якого зазначив, що у звязку із невиконанням відповідачем своїх обовязків зі сплати заборгованості, що підтверджується випискою з банку по рахунку № 26007454345 (доданою до матеріалів справи), позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача.

Крім того, на виконання вимог ухвали від 30.08.2017 (щодо надання письмових пояснень по періоду нарахування інфляційного збільшення за видатковою накладною №2084 від 31.01.2017), позивач надав суду клопотання №2727 від 05.09.2017, по суті якого зазначив, що до позовної заяви ТзОВ «Весма» було додано документ під назвою «Розрахунок штрафних санкцій», на сторінці 3 якого в таблиці щодо видаткової накладної №2084 від 31.01.2017 на суму 13 384, 60 грн була допущена помилка (опечатка) в рядку 1 «сукупний індекс інфляції за період 03.03.2017-31.05.2017». Звертає увагу суду, що розрахунок індексу інфляції за даною видатковою накладною здійснювався за період з 03.03.2017 по 31.07.2017 та просить суд вважати періодом нарахування сукупного індексу інфляції - період з 03.03.2017 по 31.07.2017.

30.08.2017 на адресу суду від відповідача надійшла заява б/н від 29.08.2017, по суті якої останній просив розглядати справу без його участі, зазначивши при цьому, що позовні вимоги в сумі 63 019,79 грн визнає. Поряд із цим, просив суд відстрочити стягнення боргу до 01.10.2017.

Відповідач явки свого уповноваженого представника в судове засідання 02.10.2017 не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України. Поряд з цим, через канцелярію суду 02.10.2017 надав лист-прохання за №09-17/162 від 29.09.2017, згідно якого просить суд перенести розгляд справи №921/479/17-г/8, призначений на 14:30 год. 02.10.2017, на іншу дату, обґрунтовуючи відрядженням директора підприємства відповідача ОСОБА_1

Ст. 4-2 ГПК України передбачає, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника відповідача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Згідно пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Окрім того, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 (набрала чинності для України 11.09.1997), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Таким чином, розглянувши лист-прохання відповідача про відкладення розгляду справи, беручи до уваги, що: сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи; явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою; брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України; розгляд справи в судовому засіданні 30.08.2017 вже відкладався на 14:30 год. 02.10.2017, в т.ч. і для надання можливості відповідачу прибути в судове засідання та надати додаткові документи в обґрунтування своїх доводів; наявних у справі доказів є достатньо для вирішення спору по суті; встановлений ст. 69 ГПК України строк розгляду даного спору закінчується, а тому поданий відповідачем лист-прохання судом відхиляється, а справа розглядається без участі представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні 30.08.2017 доводи та пояснення повноважного представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

28.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма", як Постачальником, з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адемн", як Покупцем, з другої сторони, був укладений Договір поставки №ЛВ091 (надалі-Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався протягом терміну дії цього Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати Покупцеві у власність товар - мастильні матеріали, експлуатаційні рідини для автомобілів та іншої техніки, інші комплектуючі до транспортних засобів тощо, окремими партіями згідно з відповідними замовленнями Покупця, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти цей товар (далі - Товар) та своєчасно оплатити його (п.п. 1.1 п. 1 Договору).

Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичного прийому-передачі Товару та підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної накладної (підп. 1.2 п.1 Договору).

Згідно підп. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 п. 2 Договору, найменування, асортимент і ціни на Товар встановлюються у відповідних прас-листах Постачальника. Асортимент на конкретну поставку Товару, кількість, дата, час, адреса доставки та інші умови поставки Товару визначається Замовленням Покупця, яке він складає на підставі прас-листів Постачальника. Замовлення може містити і інші положення, які визначаються взаємною згодою сторін. Замовлення на поставку партії Товару може бути зроблене Покупцем через мережу Інтернет або за допомогою телефонного чи факсимільного зв"язку. Ціна Договору складається із вартості усіх партій Товару, поставлених по цьому Договору. До ціни Товару включена вартість тари та упаковки заводу виробника.

У підп. 3.1 - 3.3 п. 3 Договору сторони домовились, що всі розрахунки за цим Договором здійснюються виключно в національній валюті України гривні. Оплата за поставлений Товар здійснюється Покупцем на підставі рахунку, що виставляється Постачальником, в обумовлені цим Договором строки шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Покупець здійснює розрахунки за відповідну партію Товару у формі попередньої оплати повної вартості партії Товару або відстрочки платежу на 30 (тридцять) календарних днів від дати відвантаження Товару Покупцю.

Згідно підп. 3.5 п. 3 Договору, днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, що підлягає сплаті, буде зарахована на поточний рахунок Постачальника.

Поставка (відвантаження) партії Товару здійснюється за місцезнаходженням Товару на складі Постачальника. Транспортування Товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника, так і по домовленості Сторін силами та за рахунок Покупця. Строки поставки Товару узгоджуються Сторонами та вказуються в Замовленні Покупця (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

П.п. 4.3, 4.4 п.4 Договору передбачено, що передача Товару відбувається за накладною, уповноваженій особі Покупця, яка має належним чином оформлену довіреність на отримання Товару. У випадку відсутності довіреності у уповноваженої особи її повноваження на прийняття Товару підтверджуються проставленням відповідної печатки (штампу) Покупця на видатковому документі або здійсненням інших дій, які підтверджують факт отримання Товару.Датою поставки партії Товару вважається дата прийому-передачі Товару, зазначена у відповідній накладній (товаросупроводжуючому документі).

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє протягом 1 (одного) року, але в будь-якому випадку до моменту повного розрахунку Покупцем за поставлений Товар. Умови цього Договору вважаються виконаними після виконання обома сторонами всіх своїх зобов"язань по цьому Договору. Якщо після закінчення дії цього Договору Сторони не мають претензій одна до одної, строк дії Договору вважається продовженим ще на один рік (підп. 8.1, 8.2, 8.4 п. 8 Договору).

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, згідно із положеннями ГПК України є предметом регулювання Господарського кодексу України (надалі ГК України).

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. ст. 11, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, та однією з підстав виникнення зобов'язань.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов Договору, на підставі замовлень покупця (відповідача), позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Товар (мастильні матеріали, експлуатаційні рідини для автомобілів та іншої техніки) на загальну суму 69 764, 69 грн.

Зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані повноважними представниками сторін без заперечень, скріплені печаткою відповідача, на загальну суму 69 764, 69 грн, а саме:

- №25497 від 28.10.2016 на суму 13 844, 90 грн (на підставі замовлення покупця №26605 від 28.10.2016);

- №25502 від 01.11.2016 на суму 6 840, 02 грн (на підставі замовлення покупця №26610 від 28.10.2016);

- №26419 від 08.11.2016 на суму 12 700, 00 грн (на підставі замовлення покупця №27536 від 08.11.2016);

- №2083 від 31.01.2017 на суму 22 995, 17 грн (на підставі замовлення покупця №2207 від 31.01.2017);

- №2084 від 31.01.2017 на суму 13 384, 60 грн (на підставі замовлення покупця №2208 від 31.01.2017).

Як вже зазначалось вище, умовами Договору сторони передбачили обовязок Покупця здійснювати розрахунки за відповідну партію товару у формі попередньої оплати повної вартості партії товару або відстрочки платежу на 30 (тридцять) календарних днів від дати відвантаження товару Покупцю (п. 3.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду спору в суді строк оплати вартості поставленого позивачем на підставі Договору №ЛВ091 від 28.10.2016 згідно усіх наведених вище видаткових накладних настав. Зокрема, остання поставка товару була здійснена позивачем 31 січня 2017р. (по видаткових накладних №2083 та №2084), відтак оплатити його вартість відповідач повинен був до 03 березня 2017 р.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконувати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак відповідач, в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства, взяті на себе зобов'язання по оплаті вартості отриманого згідно Договору товару виконав неналежним чином, його вартість оплатив частково на суму 6 744, 90 грн (виписка з банківського рахунку позивача - в матеріалах справи), відтак непогашеною залишається заборгованість в сумі 63 019, 79 грн, яку і просить позивач стягнути в судовому порядку.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ст. 43 ГПК України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вже зазначалось вище, згідно заяви б/н від 29.08.2017 (вх. № 16308) відповідач позовні вимоги в сумі 63 019, 79 визнав повністю та просив суд відстрочити сплату боргу до 01.10.2017. Поряд з цим, відповідач в судове засідання 02.10.2017 не прибув, доказів добровільної та повної сплати боргу суду не надав. Окрім того, позивач у своєму листі за №2737 від 02.10.2017 повідомив про відсутність сплати відповідачем заявленої до стягнення заборгованості.

Ст. 22 ГПК України визначено основні процесуальні права та обов'язки сторін, зокрема, позивач вправі до прийняття рішення у справі відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. Ці дії є проявом принципу диспозитивності господарського судочинства.

Ч.ч. 1 та 5 ст. 78 ГПК України встановлено, що відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн" 63 019 грн 79 коп. боргу за товар, отриманий згідно Договору поставки №ЛВ091 від 28.10.2016, підлягають до задоволення, як такі, що підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та визнані відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобовязання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється в письмовій формі.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Пп. 7.2 п.7 Договору сторони передбачили, що в разі порушення строків оплати вартості відповідної партії Товару, що встановлені підп. 3.3, 3.4 та 3.6 п. 3 цього Договору, Постачальник має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня від вартості відповідної партії Товару за кожен день прострочення. Окрім того, п.п 7.4 п. 7 Договору сторони визначили, що у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, Постачальник матиме право, крім стягнення передбаченої Договором пені, додатково стягнути з Покупця штраф у розмірі 20% від простроченої суми.

Як вже зазначалося, станом на день розгляду спору в суді строк оплати вартості поставленого позивачем на підставі Договору №ЛВ091 від 28.10.2016 товару згідно усіх наведених вище видаткових накладних настав, прострочення платежу триває більше одного місяця.

Враховуючи умови Договору, зважаючи на допущені відповідачем порушення визначеного у Договорі терміну виконання взятих на себе зобовязань щодо сплати вартості поставленого товару, а також здійсненої відповідачем часткової оплати вартості отриманого товару, позивачем, по кожній видатковій накладній зокрема, нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 8 470 грн 23 коп. та штраф в сумі 12 603 грн 95 коп.

В п.1.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з наступними змінами і доповненнями, зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на зазначене, суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" та ч. 2 ст. 343 ГК України, в межах визначеного позивачем періоду, по кожній поставці товару зокрема, з врахуванням строку, до якого відповідач повинен був розрахуватись за отриманий товар, проведених відповідачем оплат, провів перерахунок заявленої до стягнення суми пені, згідно якого правомірним є нарахування останньої в сумі 8 459 грн 63 коп. Пеня в сумі 10, 60 грн нарахована позивачем та заявлена до стягнення безпідставно (зокрема, по видатковій накладній №25497 від 28.10.2016 - за 27.11.2016), відтак позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи).

Згідно проведеного судом перерахунку заявленого до стягнення штрафу, правомірним є нарахування останнього в загальній сумі 12 603 грн 95 коп. (проведений судом розрахунок в матеріалах справи).

Окрім того, ч. 1 ст. 625 ЦК України, визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України).

Пп. 7.3 п. 7 Договору сторони, на підставі ст. 625 ЦК України, домовились, що у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу Постачальника, Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25 (двадцять п'ять) відсотків річних від простроченої суми.

Правовий аналіз наведеної вище умови Договору, свідчить про те, що погоджений сторонами розмір відсотків річних (25%) від простроченої суми є збільшенням розміру процентів у зв'язку із простроченням сплати боргу.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

На підставі наведених норм законодавства та умов договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 25% річних в загальній сумі 9 102 грн 26 коп. та інфляційні нарахування в загальній сумі 4 760 грн 90 коп.

Суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", враховуючи умови Договору, зважаючи на допущені відповідачем порушення визначеного у Договорі терміну виконання взятих на себе зобовязань щодо сплати вартості поставленого товару, а також здійсненої відповідачем часткової оплати вартості отриманого товару, по кожній видатковій накладній зокрема, проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 25% річних та інфляційного збільшення боргу.

Згідно проведеного судом перерахунку 25% річних, правомірним є нарахування останніх в загальній сумі 9 092 грн 80 коп. (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи). 25% річних в сумі 09 грн 46 коп. нараховані позивачем безпідставно (зокрема, по видатковій накладній №25497 від 28.10.2016 - за 27.11.2016), відтак позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає.

Згідно проведеного судом перерахунку інфляційних втрат, із врахуванням клопотання позивача №2727 від 05.09.2017 про виправлення описки в розрахунку штрафних санкцій за видатковою накладною №2084 від 31.01.2017, правомірним є нарахування останніх в сумі 4 758 грн 76 коп. Інфляційні нарахування в сумі 02 грн 14 коп. нараховані позивачем та заявлені до стягнення безпідставно, а позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи).

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання.

Відповідач в судове засідання 02.10.2017 не прибув, по суті заявлених позовних вимог не заперечив, як і не надав суду доказів в підтвердження сплати заявленої до стягнення заборгованості, в т.ч. суми основного боргу в розмірі 63 019, 79 грн, про відстрочення сплати якого до 01.10.2017 просив суд у заяві б/н від 29.08.2017.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на наведене вище, позовні вимоги в частині стягнення 63 019 грн 79 коп. боргу за отриманий товар, 8 459 грн 63 коп. пені, 12 603 грн 95 коп. штрафу, 4 758 грн 76 коп. інфляційних нарахувань та 9 092 грн 80 коп. 25% річних підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені документально та не спростовані відповідачем.

В силу приписів ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 599 грн 64 коп. відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 82, 84, 85, 115-117 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адемн", вул. Петрушевича, 10/1, м. Тернопіль, 46002, ідентифікаційний код 39864030 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма", вул. Грушевського, 28/2, Н/П №43, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код 32250025, 63 019 грн 79 коп. - основного боргу, 8 459 грн 63 коп. - пені, 9 092 грн 80 коп. - 25% річних, 4 758 грн 76 коп. - інфляційного збільшення, 12 603грн. 95 коп 20% штрафу та 1 599 грн 64 коп. в повернення сплаченого позивачем судового збору.

3. В задоволенні решти частини позову відмовити.

4. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (складення повного рішення).

6. На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (складення повного рішення), через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 09 жовтня 2017р.

СуддяІ.М. Гирила