Постанова № 69479791, 05.10.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2017 р. Справа№ 910/6093/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Щербаха Р.С.;

відповідача: Гармашов Б.С.;

третьої особи-1: Кучерявий Д.В., Клименко О.А.;

третьої особи-2: Телицька В.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проектно-

технологічний інститут "Київоргбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.07.2017

у справі №910/6093/17 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Проектно-

технологічний інститут "Київоргбуд"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України

по м. Києву

треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача: 1) Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія

"Київміськбуд"

2) Київська міська рада

про визнання недійсним наказу

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - відповідач), в якому просило визнати недійсним пункт 3 Переліку нерухомого майна, що передається у власність Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", що є додатком до Наказу відповідача №411 від 12.07.1999 стосовно адмінбудинку за адресою: вул. Суворова, 4/6, з моменту його прийняття. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним пунктом наказу відповідач включив належну позивачу на праві власності будівлю, як внесок до статутного фонду Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", чим порушив права позивача.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості належними доказами вимог позивача, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач зазначав про відсутність доказів, які б свідчили про те, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права з 1999 року (часу винесення оскаржуваного наказу), у зв'язку з чим просив суд застосувати строки позовної давності до вимог позивача.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 14.04.2017 та від 31.05.2017, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" (в подальшому організаційно-правову форму було змінено з Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд") (далі - третя особа-1) та Київську міську раду (далі - третя особа-2) (том справи - 1, аркуші справи - 1-2; 129-131).

Треті особи проти позову заперечували, зазначаючи про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, та просили суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/6093/17 у позові було відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/6093/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по суті заявлених вимог. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- Акт оцінки не повинен був містити інформацію щодо переліку об'єктів нерухомого майна, що передавалося у статутний фонд позивача;

- недостовірним є висновок суду першої інстанції, що не було видано Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритого акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд". Відповідний Перелік був складений в рамках приватизації державного комунального інституту "Київоргбуд", підтвердженням чого є лист Головного управління комунальної власності м. Києва від 21.05.2004 №042/12/27-2964, до якого було додано Перелік майна, переданого до статутного фонду позивача згідно з наказом про створення відкритого акціонерного товариства від 04.05.1995 №29 "Про створення відкритого акціонерного товариства «Проектно-технологічний інститут «Київоргбуд» та затвердження його Статуту»;

- на підтвердження факту дійсної передачі нерухомого майна, переліченого у Переліку, позивач надав суду першої інстанції копії інвентаризаційних описів, а саме: копію інвентаризаційного опису №38 основних засобів за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6, складений станом на 31.11.1995; копію інвентаризаційного опису №12 основних засобів за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6, складений станом на 25.12.1996. Однак суд не розглянув ці докази та не надав їм оцінки;

- про включення будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6, до Переліку нерухомого майна, що передається у власність Акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", який є додатком до Наказу №411 (пункт 3) апелянт дізнався тільки 16.11.2016 з листа Державного архіву м. Києва від 16.11.2016 №02-12/Б.162/2491. Оскільки оскаржуваний Наказ відповідача №411 від 12.07.1999 є актом індивідуальної дії і виданий виключно третій особі-1, то позивач жодним чином не міг раніше дізнатися про наявність цього наказу, у зв'язку з чим строк позовної давності щодо оскарження такого наказу має обчислюватись для позивача з 16.11.2016.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2017 апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.), з урахуванням ухвали суду від 05.10.2017 про виправлення описки, апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2017.

05.09.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли:

- клопотання позивача про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу;

- додаткові пояснення позивача по справі;

- відзив третьої особи-1 на апеляційну скаргу, в якому вона зазначала про непідтвердженість доводів апеляційної скарги позивача та просила суд залишити скаргу без задоволення.

Судом було задоволено клопотання позивача про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 05.10.2017 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням додаткових письмових пояснень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/6093/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні 05.10.2017 представники відповідача та третіх осіб заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 05.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

На підставі наказу Фонду комунального майна Київської міської державної адміністрації №70 від 10.11.1993 за Державним комунальним інститутом "Київоргбуд" на праві повного господарського відання було закріплено основні засоби згідно з додатком, в переліку якого значилися й будівлі.

Згодом згідно з наказом Управління комунального майна Київської міської державної адміністрації №29 від 04.05.1995 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" та затвердження його Статуту" до статутного фонду позивача було передано шість об'єктів нерухомого майна, зокрема, будівлю Інженерного корпусу, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6.

Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації листом №042/12/27-2964 від 21.05.2004 надало позивачу Перелік майна, переданого до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд", серед якого були вказані вищезгадані об'єкти нерухомого майна, в тому числі Інженерний корпус по вул. Суворова, 4/6 у м. Києві.

25.06.1975 Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення №617 "Про введення в експлуатацію пускового комплексу інженерного корпусу тресту "Київоргбуд" по вул. Суворова, 4-6. Названим рішенням підтверджується, що будівля за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6 є саме "інженерним корпусом".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у будівлі, розташованій за адресою: м. Київ, вул. Суворова (Михайла Омеляновича-Павленка), 4/6, окрім позивача, ще з 90-х років розташовуються також і підрозділи третьої особи-1. Між позивачем і третьою особою-1 неодноразово виникали конфлікти з приводу використання нежилих приміщень та комунікацій вищевказаної будівлі.

16.11.2016 позивач отримав в Державному архіві м. Києва у відповідь на своє звернення від 26.10.2016 №26-10/2016 копію наказу відповідача №411 від 12.07.1999, згідно з яким у власність третьої особи-1 передано адмінбудинок за адресою: Київ, вул. Суворова, 4/6, про що вказано в додатку до цього наказу.

На думку позивача, відповідачем було безпідставно передано у власність третьої особи-1 об'єкт нерухомого майна, а саме будівлю по вул. Суворова, 4/6 у місті Києві, яка на той час вже була передана до статутного фонду позивача і належала йому на праві власності.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати недійсним пункт 3 Переліку нерухомого майна, що передається у власність акціонерним товариствам, який є додатком до наказу відповідача №411 від 12.07.1999, стосовно адмінбудинку, розташованого по вул. Суворова, 4/6 у місті Києві, з моменту прийняття цього наказу.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.3 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (ч.1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним пункту 3 Переліку нерухомого майна, що передається у власність третьої особи-1, який є додатком до наказу відповідача №411 від 12.07.1999.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивача було створено на підставі наказу Управління комунального майна Київської міської державної адміністрації №29 від 04.05.1995 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" та затвердження його Статуту", яким було затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного комунального інституту "Київоргбуд" та його Статут.

З матеріалів справи вбачається, що Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного комунального інституту "Київоргбуд", який є Додатком №1 до вказаного наказу, не містить жодної інформації про передачу у статутний фонд товариства нерухомого майна по вул. Суворова, 4/6 м. Київ (том справи - 1, аркуш справи - 162).

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 було затверджено Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (чинної на час приватизації позивача), в якій передбачено, що серед правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є накази органів Фонду державного майна з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам.

Відповідно до п.п.1.6, 2.1 вищезгаданої Інструкції державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів і на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа.

В наказі відповідача №413 від 12.07.1999 "Про завершення приватизації акціонерного товариства" зазначено про те, що процес приватизації відкритого акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" вважається завершеним.

Однак, не дивлячись на те, що процес приватизації позивача був завершений відповідачем 12.07.1999, Перелік нерухомого майна, що передається у власність позивачу та який є правовстановлювальним документом не було видано.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що сам по собі наказ відповідача №413 від 12.07.1999 "Про завершення приватизації акціонерного товариства" не може вважатися правовстановлювальним документом.

Судом враховано посилання позивача на те, що супровідним листом №042/12/27-2964 від 21.05.2004 Головним управлінням комунальної власності м. Києва було надано позивачу Перелік майна, переданого до статутного фонду ВАТ "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд". Однак, враховуючи, що приватизація позивача була завершена ще у 1999 році, Перелік майна, переданого до статутного фонду позивача, не міг бути наданий фактично через 5 років після прийняття наказу №413 від 12.07.1999.

При цьому колегією суддів враховано наступне.

Рішенням Київської міської ради №584/744 від 10.07.2003 було затверджено Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), діючого на той час, в п.п.6, 7 якого передбачено, що Головне управління здійснює повноваження власника щодо майна, яке приватизується та відчужується згідно з прийнятими Київською міською радою рішеннями. Головне управління вносить пропозиції щодо відчуження об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва іншим власникам; бере участь у погодженні питань про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств (об'єднань), організацій, установ, заснованих на комунальній власності територіальної громади міста Києва, погоджує проекти їх статутів (положень) та призначення керівників; закріплює майно за підприємствами, установами та організаціями комунальної власності територіальної громади м. Києва на праві повного господарського відання (оперативного управління).

Тобто, наведеними положеннями встановлено право Головного управління комунальної власності м. Києва щодо створення, реорганізації та ліквідації підприємств (об'єднань), організацій, установ, заснованих виключно на комунальній власності територіальної громади міста Києва. Натомість позивач є акціонерним товариством і не відноситься до комунальної власності, а отже у Головного управління комунальної власності м. Києва, враховуючи завершення приватизації позивача у 1999 році, були відсутні будь-які повноваження щодо видачі Переліку майна, переданого до статутного фонду позивача.

Згідно з п.п.1.4, 1.5, 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 (в редакції 2004 року) державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ. Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. Після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа та містить: реєстраційний номер нерухомого майна; адресу (місцезнаходження) нерухомого майна; призначення (назву) нерухомого майна; підстави виникнення чи припинення права власності; особливі позначки реєстратора (дані, у разі їх наявності, про самовільно збудовані, прибудовані чи реконструйовані об'єкти, про накладення арешту, про перебування майна у податковій заставі тощо); відомості про власника (власників); дату видачі витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно; прізвище, ім'я, по батькові реєстратора; підпис реєстратора; підпис начальника БТІ або уповноваженої ним особи. Зазначений витяг скріплюється печаткою БТІ. Разом із витягом власнику (власникам) або уповноваженій особі повертаються правовстановлювальні документи.

Таким чином, враховуючи вимоги законодавства, які були чинні на час закінчення приватизації позивача, Перелік об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам, який є правовстановлювальним документом, підлягав обов'язковій державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації з обов'язковою відміткою про таку реєстрацію.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції позивач не надав доказів, які б підтверджували реєстрацію права власності в органах БТІ Переліку майна, переданого до статутного фонду позивача, а відтак позивач не довів, що спірний об'єкт нерухомого майна є його власністю.

Натомість в матеріалах справи містяться докази (зокрема, свідоцтва про право власності) реєстрації за позивачем не цілого об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 4/6, а лише його частини. Надані позивачем копії інвентаризаційних описів не спростовують вказаних обставин.

Судом враховано наявний у матеріалах справи наказ Управління комунального майна Київської міської державної адміністрації №29 від 04.05.1995 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд". Однак вказаний документ не підтверджує факту та не містить будь-якої інформації про передачу позивачу у власність саме спірного нерухомого майна по вул. Суворова, 4/6 у м. Києві.

Посилання позивача на Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом Фонду державного майна України №2097 від 25.11.2003 є безпідставним, оскільки приписи вказаного Положення визначають послідовність дій державних органів приватизації та органів, уповноважених управляти державним майном під час передачі об'єктів нерухомого майна до статутних фондів господарських товариств, а відтак на підставі цього Положення у Головного управління комунальної власності м. Києва були відсутні будь-які повноваження щодо видачі Переліку майна, переданого до статутного фонду позивача, враховуючи, що процес приватизації позивача було завершено у 1999 році.

З урахуванням викладених обставин справи, наданих учасниками судового розгляду пояснень та доказів колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному конкретному випадку права та охоронювані законом інтереси позивача щодо спірного майна відповідачем порушені не були, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Відносно заяв відповідача та третіх осіб про застосування до вимог позивача строку позовної давності (том справи - 1, аркуші справи - 137-138; 186-189), судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 256, 258 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки треті особи у даній справі не є стороною у спорі, а лише учасниками судового процесу, вони не наділені правом подавати заяви про застосування строку позовної давності. У зв'язку з чим в даному випадку може розглядатися лише заява відповідача про застосування позовної давності.

Водночас за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Оскільки в процесі судового розгляду не знайшло свого підтвердження наявність порушення прав та/або охоронюваних інтересів позивача, позовна давність до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог та/або доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Проектно-технологічний інститут "Київоргбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/6093/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 у справі №910/6093/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6093/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова