Рішення № 69479467, 10.10.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р.Справа № 922/2962/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автокар-777», 01042,

м. Київ, вул. І. Кудрі, 12, оф. 5, код ЄДРПОУ 36303499;

до публічного акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство №16363», 61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код ЄДРПОУ 01332106;

про стягнення 12703,98 грн

.

за участю представників сторін:

позивача не зявився;

відповідача не зявився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокар-777» (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство №16363» (відповідача) про стягнення заборгованості за послуги з перевезення вантажу в розмірі 12144,90 грн., пеню в розмірі 499,14 грн. та 3% річних у розмірі 59,94 грн., а всього 12703,98 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором №30/06/2016 на перевезення вантажів автотранспортом від 30 червня 2016 року, а саме щодо своєчасної та у повному обсязі оплати коштів за виконання перевезення, у звязку із чим відповідачу нараховано пеню та 3 % річних. Здійснюючи правове обгрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 вересня 2017 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 жовтня 2017 року о 10:30 год.

Позивач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, звернувся до суду із заявою (вх. №32000 від 29.09.2017) про розгляд справи без участі представника позивача, за наявними у матеріалах справи документами.

Відповідач у судове засідання свого повноважного представника не направив, відзив на позов суду не надав. Звернувся до суду із клопотанням (вх. №32751 від 05.10.2017) про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. У клопотанні також вказав, що проти позовних вимог не заперечує. Крім того, 11.09.2017 ним було сплачено суму коштів у розмірі 12144,90 грн. за договором, на підтвердження чого надав оригінал платіжного доручення №10006 від 11.09.2017.

Разом із цим, позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог (вх. №31999 від 29.09.2017), в якій просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство №16363» пеню у розмірі 499,14 грн. та 3% річних від простроченої суми, що складає 59,94 грн. Заяву мотивує тим, що 11.09.2017, а саме після звернення позивача із вказаним позовом до суду, відповідачем було сплачено суму основної заборгованості за договором транспортного експедирування та заявки у розмірі 12144,90 грн., на підтвердження чого надав належним чином завірену копію платіжного доручення №1006 від 11.09.2017.

Розглянувши подану позивачем заяву, беручи до уваги раніше заявлені позовні вимоги, суд розцінює заяву позивача про уточнення позовних вимог (вх. №31999 від 29.09.2017) як заяву про зменшення розміру позовних вимог та таку, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 22 ГПК України, не суперечить чинному законодавству, не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси та подана з дотриманням положень ст.ст. 54, 56, 57 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду і спір вирішується відповідно до викладених у ній позовних вимог.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

30 червня 2016 року між публічним акціонерним товариством «Харківське автотранспортне підприємство №16363» (далі, замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Автокар-777» (далі, перевізник) було укладено договір №30/06/2016 на перевезення вантажів автотранспортом (далі, договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що він регулює та визначає порядок взаємовідносин перевізника та замовника, які повязані із здійсненням транспортного обслуговування по організації перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів замовника автомобільним транспортом на території України (міжміські перевезення) та за її межами (міжнародні перевезення), а також з надання замовнику інших послуг, узгоджених в заявках до даного договору, які є його невідємною частиною.

У п.п.2.1., 2.2., 2.3. договору сторони домовились, що міжнародні автомобільні перевезення вантажів виконуються відповідно до положень чинних Конвенцій про міжнародні перевезення, а також відповідно до вимог чинних на території України нормативних актів.

Виконання кожного перевезення, що здійснюється в рамках даного договору, здійснюється на підставі окремих заявок замовника на конкретні перевезення, узгоджених перевізником.

Факт виконання кожного автомобільного перевезення підтверджується шляхом підписання сторонами відповідних актів виконаних робіт, на підставі яких здійснюються розрахунки між сторонами.

У розділах 3 та 4 договору перелічені права та обовязки сторін, так, зокрема, замовник зобовязаний виконати всі розрахунки з перевізником у повному обсязі і у термін, який передбачений умовами даного договору, за умови повного та належного виконання перевізником своїх обовязків.

Пунктами 5.1., 5.2. договору передбачено, що вартість перевезення та інших послуг визначається на підставі заявок замовника, узгоджених перевізником, які є невідємною частиною даного договору, та вказується у виставлених перевізником рахунках.

Розрахунки за виконані послуги проводяться по факту розвантаження автомобіля протягом 20-ти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт та надання документів, вказаних в п.5.3. даного договору, згідно рахунку перевізника.

У п. 5.3. договору сторони домовились, що для проведення замовником оплати послуг по виконаній заявці перевізник протягом 20-ти календарних днів з моменту розвантаження автомобіля повинен надати замовнику оригінали наступних документів: акт виконаних робіт, товарно-транспортна накладна (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу; рахунок за надані послуги та податкова накладна.

Згідно із п.7.2.9 договору, у випадку затримки оплати послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день затримки.

Пунктом 10.4. договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 24.07.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором.

Із матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2017 року позивачем було замовлено відповідачу послуги з перевезення вантажу, а саме напоїв на підставі заявки №18/05/2017-3. При цьому в заявці вказано, що сума перевезення складає 48000,00 грн., а оплата здійснюється відповідно до умов договору.

Замовлення за вказаною заявкою було виконане позивачем, а саме здійснено перевезення вантажу (напоїв) до місця відвантаження у строки, обумовлені у заявці, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №0923558.

Також як свідчать матеріали справи 26 травня 2017 року сторонами було підписано акт надання послуг №1528 від 26 травня 2017 року про те, що виконавцем (позивачем) на підставі договору №30/06/2016 від 30.06.16 було виконано роботи (надано послуги), а саме здійснено міжнародне автоперевезення під митним контролем м. Лондерзіл (Бельгія) м. Чернігів (Україна), на загальну суму 48000,00 грн. При цьому в акті зазначено, що замовник претензій по обєму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Вказаний акт підписано обома сторонами та скріплено їх печатками.

30 травня 2017 року позивачем супровідним листом на адресу відповідача для здійснення оплати за виконані роботи (надані послуги) було направлено акт надання послуг №1528 від 26.05.2017, рахунок на оплату №1528 від 26.05.2017, заявку №18/05/2017-3 від 18.05.2017 та CMR, що підтверджується листом вих. №1053 від 24.05.2017 та експрес-накладною №2040051282830 від 30.05.2017.

Як свідчать матеріали справи направлені вищевказані документи були отримані відповідачем 31.05.2017, що підтверджується роздруківкою із сайту Нової пошти щодо відстеження відправлень за номером експрес-накладної.

Позивач стверджує, що відповідач з порушенням строків оплати за договором лише частково здійснив оплату виконаних робіт (наданих послуг), на направлену претензію не відреагував, суму коштів, що підлягає сплаті не сплатив, що й зумовило звернення до суду з відповідним позовом та нарахування на підставі положень договору пені, а на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою договір №30/06/2016 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.06.2016 є договором перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1 ст.909 ЦК України).

Частиною 3 ст.909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно із приписами ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 193 ГК України передбачено, що субєкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.1, 2).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобовязання за договором №30/06/2016 на перевезення вантажів автотранспортом від 30.06.2016, а саме здійснення перевезення по заявці №18/05/2017-3 від 18.05.2017 виконав належним чином, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №0923558 та відсутністю у графі 24 CMR будь-яких зауважень чи застережень вантажоодержувача, а також наявністю відтиску печатки та підпису уповноваженої особи вантажоодержувача у вказаній графі CMR (а.с.20), а також актом надання послуг №1528 від 26 травня 2017 року, який є двостороннім актом та підписаний обома сторонами, скріплений їх печатками (а.с.21).

Так, позивачем було виконано роботи (надано послуги) , а саме здійснено міжнародне автоперевезення під митним контролем м. Лондерліз (Бельгія) м. Чергнів (Україна) на загальну суму 48000,00 грн., що підтверджується актом надання послуг №1528 від 26 травня 2017 року.

Пунктами 5.2., 5.3. договору передбачено, що розрахунки за виконані послуги проводяться по факту розвантаження автомобіля протягом 20-ти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт та надання документів, вказаних в п.5.3. даного договору, згідно рахунку перевізника. Для проведення замовником оплати послуг по виконаній заявці перевізник протягом 20-ти календарних днів з моменту розвантаження автомобіля повинен надати замовнику оригінали наступних документів: акт виконаних робіт, товарно-транспортну накладну (CMR) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу; рахунок за надані послуги та податкову накладну.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем (перевізником) 30.05.2017 на виконання умов п.5.3. договору, було направлено за допомогою поштового звязку «ОСОБА_1 пошта» відповідачеві (замовнику) обумовлені сторонами у договорі документи, а саме рахунок на оплату №1528 від 26.05.2017, акт надання послуг №1528 від 26.05.2017, заявку №18/05/2017-3 від 18.05.2017 та CMR, для здійснення ПАТ «Харківсьек автотранспортне підприємство №16363» оплати послуг по виконаній заявці у розмірі 48000,00 грн. (а.с.23, 24).

При цьому вказане відправлення було отримане відповідачем 31.05.2017 (а.с.25).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Строк оплати відповідачем виконаних робіт (наданих послуг) за заявкою №18/05/2017-3 від 18.05.2017 щодо здійснення міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, з огляду на положення п.п. 5.2., 5.3. договору та приписи чинного законодавства України, настав 28.06.2017.

Як стверджує позивач та свідчать матеріали справи, відповідач несвоєчасно та не у повному обсязі розрахувався за виконані роботи (надані послуги) за договором, а саме частково сплатив 30.06.2017 суму коштів у розмірі 35855,10 грн. за міжнародні автопослуги згідно із рахунком №1528 від 26.05.2017, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с.27).

Відтак, сума коштів, що залишилася несплаченою за виконані роботи (надані послуги) з міжнародного перевезення вантажів автотранспортом становить 12144,90 грн.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі за вказаною позовною заявою відповідачем було сплачено суму коштів у розмірі 12144,90 грн. відповідно до платіжного доручення №10006 від 11.09.2017 з призначенням платежу сплата за міжнародні автопослуги згідно із рахунком №1528 від 26.05.2017.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором №30/06/2016 на перевезення вантажів автотранспортом від 30 червня 2016 року на підставі заявки № 18/05/2017-3.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 499,14 грн. за період з 01.07.2017 по 29.08.2017, суд виходить з наступного.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У ст. 230 ГК України міститься визначення штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку

України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п.7.2.9 договору, у випадку затримки оплати послуг перевізника замовник сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день затримки.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, наведений у наданому позивачем розрахунку (а.с.13), суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині, а саме: підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 499,11 грн. як такі, що є правильно розрахованими, обгрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства України та матеріалам справи, в іншій частині пеня нарахована безпідставно і позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 59,94 грн. грн. за період з 01.07.2017 по 28.08.2017, суд керується положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.13) на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України, дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині, а саме: підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 58,89 грн. як такі, що є правильно розрахованими, обгрунтованими та відповідають вимогам законодавства України та матеріалам справи, в іншій частині 3 % річних нараховані безпідставно, у звязку із чим суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Частиною 2 ст.49 ГПК України передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Приймаючи до уваги, те що неправильних (винних) дій відповідача справу доведено до розгляду господарським судом, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн. покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Харківське автотранспортне підприємство №16363» (61172, м. Харків, вул. Роганська, 160, код ЄДРПОУ 01332106) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Автокар-777» (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, 12, оф. 5, код ЄДРПОУ 36303499) пеню у розмірі 499,11 грн., 3 % річних у розмірі 58,89 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.10.2017 р.

Суддя ОСОБА_1