Постанова № 69478486, 10.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017

зі справи № 922/431/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач)

до комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської районної ради Харківської області, м. Лозова Харківської області (далі - Відповідач),

про стягнення 24 149 781, 48 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - Остапенка В.М.,

Відповідача - Закаблукова А.С.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення: 12 958 707,04 грн. основного боргу; 2 799 740,40 грн. пені; 531 541,18 грн. - 3% річних та 7 859 792,88 грн. "інфляційних".

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2017 (суддя Хотенець П.В.): позов задоволено частково; з Відповідача стягнуто на користь Позивача: 6 950 566,02 грн. основного боргу; 279 974,04 грн. пені; 531 541,18 грн. - 3% річних; "інфляційні" в сумі 6 314 441,16 грн.; 193 473,21 грн. судового збору; відстрочено виконання рішення суду до 01.07.2017; в частині стягнення основного боргу у сумі 6 008 141,02 грн. провадження у справі припинено; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (колегія суддів у складі: Пелипенко Н.М. - головуючий, Барбашова С.В. і Гребенюк Н.В.): апеляційну скаргу Позивача задоволено частково; рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2017 змінено в частині стягнення пені в сумі 279 974,04 грн. та витрат зі сплати судового збору в сумі 193 473,21 грн.; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 399 870,20 грн. пені та 206 700 грн. судового збору за подання позовної заяви; в іншій частині рішення залишено без змін; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 227 370 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить постанову суду апеляційної інстанції з даної справи скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 1 399 870,20 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача відповідну суму пені та відшкодувати Позивачу за рахунок Відповідача судові витрати. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 549-552 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 219, 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 42, 22, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

05.12.2013 Позивачем (продавцем) та Відповідачем (покупцем) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1700/14-БО-32 (далі - Договір), відповідно до якого продавець зобов'язався у 2014 році передати у власність покупцю природний газ в обсягах, визначених цим договором, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ згідно з умовами договору.

Пунктом 1.2 Договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 до Договору) визначено, що газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов Договору Позивач протягом січня-грудня 2014 року поставив Відповідачу природний газ на загальну суму 15 584 080,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Відповідач свої зобов'язання за Договором у частині оплати за отриманий природний газ виконав частково, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем у сумі 12 958 707,04 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції Відповідач сплатив частину основного боргу за Договором у сумі 6 008 141,02 грн.

Провадження у справі в частині стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 6 008 141,02 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України.

Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 6 950 566,02 грн. є обґрунтованими.

Згідно з пунктом 7.2 Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 Договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та "інфляційних витрат", зроблений Позивачем, дійшли висновку про те, що нарахування пені та 3 % річних здійснені вірно.

Що ж до розрахунку "інфляційних", то він здійснений з порушеннями та з арифметичними помилками.

Суди попередніх інстанцій (згідно із здійсненим судом перерахунком) дійшли висновку, що вимоги про стягнення з Відповідача 2 799 740,40 грн. пені, 531 541,18 грн. - 3% річних та "інфляційних втрат" у сумі 6 314 441,16 грн. є обґрунтованими.

Відповідачем заявлено про зменшення розміру пені на 90%.

Суд першої інстанції, задовольняючи дане клопотання виходив, зокрема, з того, що: Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів, у тому числі населення та державних органів, у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання; Відповідач не уповноважений чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію за вартістю, нижчою за її собівартість; на підприємстві Відповідача наявна дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку із збитковістю послуг з теплопостачання, - до моменту прийняття нових тарифів у травні 2015 року тарифи на теплопостачання покривали лише частину витрат на їх виробництво; однією з причин важкого економічного стану Відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги; крім населення, несвоєчасно розраховуються з Відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували 7 081 034,42 грн., що також не залежать від волі Відповідача, а сталося з причин несвоєчасного фінансування цих установ з місцевого та державного бюджетів; субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму компенсації витрат з різниці у тарифах на теплову енергію; Відповідач до моменту звернення Позивача до суду з цим позовом погасив більшу частину суми основного боргу; важкий фінансовий стан Відповідача підтверджується фінансовою звітністю; висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи від 01.02.2017 № 23 встановлено, що Відповідач знаходиться у кризовому становищі, близькому до банкрутства, та не може самостійно, без зовнішнього фінансування, розрахуватися з наявною перед Позивачем заборгованістю.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір пені на 90 % та стягнути з Відповідача пеню в сумі 279 974,04 грн. Крім того, суд надав відстрочку виконання рішення до 01.07.2017, тобто надав час необхідний для вирішення питання з погашення заборгованості з різниці у тарифах, яка повинна бути компенсована з державного бюджету України, та час, необхідний для прийняття Кабінетом Міністрів України порядку, за яким буде проводитися списання нарахувань на суму заборгованості згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи апеляційну скаргу Позивача, зазначив таке.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Незважаючи на важкий фінансовий стан, до прийняття рішення судом першої інстанції Відповідач погасив більшу частину основного боргу за Договором.

Враховуючи збитковість господарської діяльності Відповідача через державне регулювання його діяльності, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру пені, однак зазначив, що, задовольняючи в повному обсязі клопотання Відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд першої інстанції не врахував, що пеня в сумі 279 974,04 грн. не відповідає заподіяним Позивачу неналежним виконанням умов Договору збиткам та не взяв до уваги фінансовий стан Позивача, інтереси Позивача та наслідки несвоєчасного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру пені, а саме на 50%, тобто до 1 399 870,20 грн.

Причиною подання касаційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для зменшення господарським судом заявленої до стягнення суми пені. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, прийняті по суті даної справи, не оскаржуються жодною із сторін.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції з огляду на встановлені ним фактичні обставини справи, врахувавши: факт погашення Відповідачем більшої частини заборгованості з оплати отриманого від Позивача природного газу; важкий фінансовий стан Відповідача; несвоєчасність розрахунків споживачів за теплову енергію; важливість збереження господарської діяльності Відповідача, фінансовий стан Позивача та його інтереси, - дійшов не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про можливість і допустимість зменшення заявленої до стягнення суми пені на 50%.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують. Відповідно до статті 83 ГПК України зменшення пені є правом суду, яким останній скористався на підставі об'єктивного та всебічного аналізу всіх поданих сторонами доказів.

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції в його оскаржуваній частині не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017

зі справи № 922/431/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Студенець