Постанова № 69478378, 03.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2017 року Справа № 905/79/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач), Карабаня В.Я., Ковтонюк Л.В.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Донецької області від 28.11.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017у справі№ 905/79/16 Господарського суду Донецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"ДоКомунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа"Про за участю від позивача: від відповідача:стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 25.12.2015 через поштовий зв'язок звернулось до Господарського суду Донецької області із позовом до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення 96143369,29 грн. основного боргу, 23136495,84 грн. пені, 18075104,61 грн. інфляційних втрат, 1261427,38 грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу природного газу № 1243/15-ТЕ-6 від 18.12.2014, акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015, 30.06.2015, 31.07.2015, 31.08.2015.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 у справі № 905/79/16 (у складі колегії суддів: Шилової О.М.-головуючого, Сажневої М.В., Ніколаєвої Л.В.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення 96143369,29 грн. основного боргу, 23136495,84 грн. пені, 18075104,61 грн. інфляційних втрат, 1261427,38 грн. 3% річних частково задоволено. Провадження у справі в частині стягнення 86984360,05 грн. основного боргу припинено у зв'язку із відсутністю предмета спору. Стягнуто із Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 6862669,26 грн. основного боргу, 3165,80 грн. 3% річних та 59815,98 грн. витрат з оплати судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 905/79/16 (у складі колегії суддів: Стойка О.В.-головуючого, Зубченко І.В., Ломовцевої Н.В.) рішення Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 у справі № 905/79/16 залишено без змін.

Рішення та постанову мотивовано тим, що у стягненні 2296338,98 грн. основного боргу за січень 2015 року слід відмовити у зв'язку з його оплатою до звернення позивача до суду із даним позовом; ціну позову завищено на 1 грн. в результаті арифметичної помилки позивача. Суди відмовляють у стягненні 2296339,98 грн. основного боргу; провадження у справі в частині стягнення 86984360,05 грн. основного боргу за період січень - червень і частково за липень 2015 року підлягає припиненню на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору; відповідач порушив умови договору, вимоги ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, ст. 193 Господарського кодексу (далі - ГК) України; позовна вимога в частині стягнення 6862669,26 грн. основного боргу за отриманий ним у липні - серпні 2015 року природний газ є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Суди дійшли до висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 23136495,84 грн. за загальний період 15.02.2015-25.09.2015, нарахованої за несвоєчасну оплату поставленого у січні - серпні 2015 року природного газу; 18075104,61 грн. інфляційних втрат за загальний період лютий - червень 2015 року, нарахованих за несвоєчасну оплату поставленого у січні - травні 2015 року природного газу та 3% річних у розмірі 1258261,58 грн. за загальний період 15.02.2015 - 25.09.2015, нарахованих за несвоєчасну оплату поставленого у січні - липні 2015 року природного газу, виходячи з наступного. Нарахування пені за період 15.02.2015 - 25.09.2015 суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", якою до завершення антитерористичної операції встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Закон набрав чинності 07.02.2015. На підставі викладеного суд дійшов до висновку, що на правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, розповсюджується дія зазначеного мораторію.

На виконання п. 16 ст. 14, ст. 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", Постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 04.06.2015 24.12.2015 укладено багатосторонній договір № 667/375-в про організацію взаєморозрахунків за субвенцією із Державного бюджету місцевим бюджетам. Зазначеним договором встановлено порядок проведення взаєморозрахунків між сторонами на суму 48461447 грн., в тому числі між позивачем та відповідачем для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2015 рік відповідно до договору № 1243/15-ТЕ-6 від 18.12.2014. Багатосторонній договір № 667/375-в від 24.12.2015 своєчасно виконано сторонами, що підтверджується копією платіжного доручення № 2 від 29.12.2015 на суму 48461447 грн., тому пеня, річні та інфляційні втрати на погашену за рахунок субвенції із Державного бюджету заборгованість Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" в сумі 48461447 грн. не підлягають нарахуванню.

Погоджуючись здійснити взаєморозрахунки за договором № 1243/15-ТЕ-6 за рахунок коштів, виділених із Державного бюджету для надання пільг, субсидій та компенсацій населенню за спрощеною процедурою (на підставі Спільних протокольних рішень), продавцем (позивач) та покупцем (відповідач) змінено порядок проведення розрахунків, організувавши їх відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005. Спільні протокольні рішення виконано, кошти Державного бюджету на погашення заборгованості відповідача за договором № 1243/15-ТЕ-6 зараховано на рахунок позивача. Враховуючи висновки Верховного Суду України, правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду від 11.11.2015 у справі № 914/1171/15 щодо стягнення пені та застосування у подібних правовідносинах ч. 2 ст. 625 ЦК України, не підлягають нарахуванню пеня, річні та інфляційні втрати на заборгованість Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" за поставлений газ у загальній сумі 40758906,84 грн., погашену за рахунок субвенцій із коштів загального фонду Державного бюджету.

Позивачем не доведено порядок нарахування і розмір річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за природний газ з періодом виникнення січень-липень 2015 року, які підлягають стягненню за прострочення оплат за договором № 1243/15-ТЕ-6, здійснених відповідачем за рахунок власних коштів, а також нарахованих на суму боргу, що залишається несплаченою на момент винесення даного рішення.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 905/79/16, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 905/79/16, і прийняти нове рішення про задоволення позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в повному обсязі.

У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права господарськими судами.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", до завершення антитерористичної операції встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/ виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Судами встановлено, що між сторонами 18.12.2014 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1243/15-ТЕ-6 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно із УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору протягом січня-серпня 2015 року позивачем поставлено природний газ в загальному обсязі 65056529 куб.м на загальну суму 106508319,32 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015, 30.06.2015, 31.07.2015, 31.08.2015.

Відповідач в повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений газ, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 96143369,29 грн.

До звернення позивача з позовом до суду відповідачем у період 25.09.2015-16.12.2015 частково оплачено суму основної заборгованості в розмірі 2296338,98 грн., на підтвердження чого відповідачем надано картку рахунку № 631 (контрагент НАК "Нафтогаз України", договір № 1243/15-ТЕ-6) за період 01.01.2015-26.02.2016, копію Спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 2698 від 14.12.2015 на суму 11391029,74 грн., із яких: 2276678,22 грн. перераховано відповідно до договору № 1243/15-ТЕ-6), зведений реєстр актів звірки до нього, банківську виписку, меморіальні ордери і платіжне доручення № 13 від 16.12.2015

Крім цього, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем частково оплачено суму основної заборгованості в загальному розмірі 86984360,05 грн., на підтвердження чого останнім надано копії: договору № 667/375-в від 24.12.2015 про організацію взаєморозрахунків на суму 48461447,00 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 375 та платіжного доручення № 2 від 29.12.2015 на суму 48461447,00 грн.; меморіальних ордерів на загальну суму 40684,43 грн.; Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 63 від 19.01.2016 на суму 19195293,67 грн., № 424 від 12.02.2016 на суму 19286934,95 грн. зі зведеними реєстрами актів звірки та платіжних доручень № 1 від 25.01.2016 на суму 19195293,67 грн., № 2 від 29.03.2016 на суму 19286934,95 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого природного газу позивачем нараховано 1261427,38 грн. 3% річних за період 15.02.2015 - 25.09.2015.

Крім цього, позивачем заявлено про стягнення інфляційних втрат у розмірі 18075104,61 грн. за період з лютого по вересень 2015 року.

Пунктом 7.2 договору сторонами передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач просить стягнути 23136495,84 грн. пені за період 15.02.2015 - 25.09.2015 на підставі п. 7.2. договору, ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 2.1. Статуту відповідача метою діяльності ККП "Маріупольтепломережа" є надання послуг з теплопостачання (централізованого опалення), централізованого гарячого водопостачання.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Відповідач споживав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Відповідно до наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 33/6/а від 07.10.2014 "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" територію Донецької області (включаючи м. Маріуполь - місцезнаходження підприємства відповідача) віднесено до районів проведення антитерористичної операції. У спірний період відповідачем надано житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Газ, що поставлявся позивачем відповідачеві є енергетичним ресурсом за тлумаченням визначення, наведеного в п. 1.5. ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", за наявними у справі документами відповідач надає житлово-комунальні послуги в районі проведення АТО (є виробником цих послуг у розумінні ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Висновки судів є передчасними, виходячи з наступного.

У позовній заяві позивачем не зазначено період стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3 % річних.

Судами не досліджено період виникнення прострочення заборгованості.

Судом апеляційної інстанції не досліджено доводи заявника апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має правоскасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, справа № 905/79/16 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 905/79/16 Господарського суду Донецької області частково задовольнити.

Рішення Господарського суду Донецької області від 28.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі № 905/79/16 Господарського суду Донецької області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Карабань В.Я. Ковтонюк Л.В.