Ухвала суду № 69469103, 09.10.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

09 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року про відмову у задоволенні скарги на постанову про відкриття виконавчого провадження у справі за скаргою ОСОБА_5 на постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.05.2017 року (ВП № 53938823) державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС ОСОБА_6, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року боржник ОСОБА_5 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_6 щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 53938823 від 15.05.2017 року, посилаючись на порушення процедури відкриття виконавчого провадження, яка полягала у неподанні стягувачем документу про сплату авансового внеску.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року в задоволенні скарги ОСОБА_5 на постанову державного виконавця відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, апелянт подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 53938823 від 15.05.2017 року державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу ДВС ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд встановивши факт порушення норм ст.ст. 25-26, 37 Закону України «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження, неправомірно відмовив скаржнику у задоволенні скарги на постанову державного виконавця з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що потягло за собою порушення норм процесуального права – ст.ст. 1-4, 10, 387 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2012 року Обухівським районним судом було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованості за кредитним договором в сумі 333 664,72 грн.

15.10.2016 року старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_7 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

27.03.2017 року старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_7 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, в зв'язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

15.05.2017 року старшим державним виконавцем Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_6 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаного виконавчого листа № 2-818/09 від 28.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованості за кредитним договором в сумі 333 664,72 грн.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції - України, та здійснюється на підставі відповідних, чітко визначених законом виконавчих документів (ст.ст. 2, 17 Закону).

Згідно зі ст. 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Підстави для відкриття виконавчого провадження визначені законодавцем у ст.19 Закону.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, в тому числі й за виконавчими листами, що видаються судами.

Згідно ст.25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої не пізніше наступного робочого дня надсилаються стягувачу та боржникові.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначений у ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції від 19.10.2016 року).

Відповідно до вказаної правової норми рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами; до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, як залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст. 82 Закону).

Положення ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються зі ст. 383 ЦПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи (ч. 2 ст. 387 ЦПК України).

Судом встановлено, що протягом тривалого часу державним виконавцем державної виконавчої служби Обухівського районного управління юстиції здійснювались виконавчі дії щодо примусового виконання судового рішення про стягнення із скаржника коштів, однак судове рішення до цього часу залишилось невиконаним, у відповідності до положень ст.47 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» після проведення відповідних виконавчих дій винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачу у зв’язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

У травні 2017 року стягувач повторно надіслав до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області виконавчий документ про стягнення боргу на його користь без сплати авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, не додав документів, що підтверджують звільнення від сплати авансового внеску в порядку ст.26 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий документ оформлено відповідно до вимог чинного законодавства, строки пред’явлення виконавчого документа до виконання не пропущено.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи про несплату авансового внеску, як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження, не ґрунтуються на законі, оскільки останнього разу виконавчий документ було повернуто стягувачеві без виконання вже під час дії нової редакції Закону України «Про виконавче провадження». І такі доводи не стосуються захисту особистих прав та законних інтересів скаржника.

Відповідно до п.4 ч.1 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 43 Закону у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб'єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов'язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов'язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

Після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 210 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, крім іншого повинна складатися з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Як вбачається зі змісту постановленої судом першої інстанції ухвали, висновки суду є невмотивовані, без посилання на відповідні норми права, яким на його думку не відповідають вимоги скаржника, а також, відповідно до якого закону доводи скаржника не стосуються захисту його особистих прав та законних інтересів, оскільки він є безпосереднім учасником виконавчого провадження, а саме боржником, який повинен виконувати рішення суду.

Відповідно до ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідно до пункту 3 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Відповідно до вимог ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Отже, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 29 червня 2017 року скасувати, передати питання на новий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: В.О. Фінагєєв

ОСОБА_3