Ухвала суду № 69465750, 05.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2017 р. м.ОдесаСправа № 815/5228/16

Категорія: 8.1 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3за участю: секретарівОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській областіна постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12грудня2016 року по справі запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Булкін" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Булкін" звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправнимита скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 02.08.2016 року № НОМЕР_1 та від 20.10.2016 року № НОМЕР_2, якими Товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки податкового органу проне підтвердження задекларованих витрат у господарській діяльності та відсутність реальності операцій між позивачем та його контрагентами, зазначеними в акті перевірки, не ґрунтуються на законі та суперечать фактичним обставинам справи, оскільки ці операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, якінадавалися до податкового органу під час перевірки та надані до суду, позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів, порушення податкового законодавства якими безперечно не встановлені, а тому спірні податкові повідомлення-рішення мають бути скасовані.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні спору не дав належної правової оцінки доводам податкового органу щодо не підтвердження позивачем реальності господарських операцій, відображених ним у податковій звітності у періоді, що перевірявся.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи,оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Торговий дім "Булкін" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.07.2014 року по 31.03.2016 року, за результатами якої складений акт перевірки№ 212/15-32-14-01/39299962 від 19.07.2016 року.

Зазначеною перевіркою, зокрема, встановлено порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження податку на прибуток в загальному розмірі 3 676 195 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.186.2 ст.186 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальному розмірі 4 802 958 грн.

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до неправомірного формування податкових зобовязань з податку на додану вартість з контрагентами ТОВ "Андромеда М 31" на 10 926 525 грн., ТОВ "Фарина" на 687 105 грн., ТОВ "Укрлід" на 4 270 085 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що Товариством не надано всіх первинних документів щодо господарських операцій ззазначеними контрагентами.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від02.08.2016 року: №0005741401, яким позивачеві збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 6 066 198 грн., у тому числі за основним платежем 4 852 958 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 213 240 грн.та № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 3791085 грн., у тому числі за основним платежем 3676195 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 114890 грн.

За результатами адміністративного оскарження Державна фіскальна служба Україна рішенням від 27.09.2016 року скасувала податкове повідомлення-рішення від 02.08.2016 року № НОМЕР_3 в частині завищення ТОВ "Торговий дім "Булкін" витрат за 2015-2016 роки по взаємовідносинах з ТОВ "Андромеда М 31", ТОВ "Фарина", ТОВ "Укрлід", в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення рішення від 02.08.2016 року № НОМЕР_1 залишила без змін.

На підставі акту від 19.07.2016 року № 212/15-32-14-01/39299962 та рішення ДФС України від 27.09.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення:

- від 20.10.2016 року № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 256 458 грн., у тому числі за основним платежем 205 167 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 51 291 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані до суду всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, з наданих документів можливо прослідкувати фактичне отримання товару позивачем, його переробку та подальшу реалізацію виготовленої продукції, тому висновки податкового органу про порушення позивачем положень податкового законодавства є необґрунтованими, а прийняті податкові повідомлення рішення - незаконними.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, чинного на час здійснення операцій, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, які враховуються для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включається витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2015 року між позивачем та ТОВ "Укрлід" укладено договір №14/п на перевезення хлібобулочних виробів, за яким ТОВ "Укрлід" зобовязується приймати, доставляти хлібобулочні вироби замовника у вказані торгові пункти.

Аналогічні договори на перевезення хлібобулочних виробів позивач уклав також з ТОВ "Фарина" (договір №111470/П від 01.01.2016 року), та з ТОВ "Андромеда М 31" (договір №7 від 01.01.2014 року).

На підтвердження фактичного надання послуг за вказаними договорами, їх використання у господарській діяльності між позивачем та контрагентами підписані акти надання послуг, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, суми ПДВ по яким включено позивачем до складу податкового кредиту у відповідних періодах.

Висновок податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства при відображенні даних господарських операцій у податковій звітності ґрунтується на тому, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні складено з порушенням Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів, перевезення хлібобулочних виробів автомобільним транспортом, затвердженої Наказом Мінагрополітики України від 06.06.2001 року №153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2001 року за №920/6111, зокрема, відсутній запис щодо прізвища, імені, по батькові особи, відповідальної за відпуск продукції, за отримання продукції, фактичні терміни вантажно-розвантажувальних операцій та доставки продукції від виробника до одержувача та інші недоліки.

Крім цього, за даними бази даних ДФС України, у контрагентів позивача відсутні достатні трудові та матеріальні ресурси для виконання зобов'язань на виконання укладених договорів, згідно поданої цими контрагентами податкової звітності, останні не придбавали послуги з перевезення вантажів, не укладали договори оренди транспортних засобі з іншими субєктами господарювання, що, на думку податкового органу, не підтверджує реальність господарських операцій, відображених позивачем у податковій звітності та позбавляє останнього права відносити сплачені суми ПДВ до податкового кредиту.

Крім цього, перевіркою встановлено, що 10.09.2014 року між позивачем та ОСОБА_6 31" укладено договір поставки №1-11777, відповідно до умов якого позивач зобовязався поставити на адресу покупця хлібобулочні та кондитерські вироби.

Аналогічні договори укладено з ТОВ "Укрлід" (договір від 01.01.2015 року №1-11948) та з ТОВ "Фаріна" (договір від 01.01.2016 року 31-111470). За наслідками виконання цих договорів позивачем виписані податкові та товарно-транспортні накладні, а у податковій звітності сформовано доходи від реалізації товарів.

Однак, за висновком податкового органу, ТТН не містять всієї необхідної інформації, позивачем до перевірки не надано довіреностей на отримання хлібобулочних та кондитерських виробів, а у контрагентів позивача не відображено операції з подальшої реалізації придбаного товару, отже первинними документами на підтверджено фактичну реалізацію товарів позивачем на адресу ТОВ "Андромеда М 31", ТОВ "Укрлід" , та ТОВ "Фарина".

Також перевіркою встановлено, що 01.09.2014 року між позивачем та ТОВ "Зерноресурс Груп" укладено договір №01/09/14-М, за яким ТОВ "Зерноресурс Груп" зобовязується надати замовнику послуги по дослідженню ринку збуту/придбання хлібобулочних виробів Одеського регіону, а замовник зобовязується оплатити надані послуги.

На підтвердження фактичного надання послуг за договором, їх використання у господарській діяльності ТОВ "Зерноресурс Груп" передало позивачу відповідні звіти та рекомендації щодо збуту та придбання хлібобулочних виробів, оформлених у письмовому вигляді, - маркетингову оцінку ринку хлібобулочних виробів, а також виписало податкову накладну, суми ПДВ по якій включено позивачем до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Втім, на думку податкового органу, оскільки зазначений контрагент зареєстрований у Ворошиловському районному управлінні юстиції м. Донецьк, вони з позивачем є повязаними особами, враховуючи місце реєстрації постачальника послуг, регіон, де відбувалось дослідження ринку збуту хлібобулочних виробів, місце складання акту приймання робіт, позивачем не підтверджено реальність зазначеної господарської операції, а відтак, безпідставно сформовано податковий кредит.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отримані товари та роботи були оплачені позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про нереальність господарських операцій з вищевказаними контрагентами, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується доводів відповідача про недоліки товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що вказані документи не відносяться до переліку первинних бухгалтерських документів, на підставі яких платник податків зобовязаний підтвердити правомірність формування податкового кредиту та витрат.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Булкін" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ ) за рахунок її бюджетних асигнувань, судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у сумі 65 549,22 грн. (шістдесят пять тисяч пятсот сорок девять гривень 22 копійки) на наступні реквізити: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: Л.В. Стас

ОСОБА_3.