Ухвала суду № 69465737, 10.10.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/992/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Танасогло Т.М.,

суддів Федусика А.Г.,

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "НАВІК" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.07.2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2017 року Приватного підприємства НАВІК (далі ПП НАВІК, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі- ГУ ДФС в Одеській області, відповідач) , про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.07.2016 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що з 17.06.2016 року по 24.06.2016 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП НАВІК з питань підтвердження взаємовідносин з платником ПП КОМІР ГРУП, код ЄДРПОУ 39613437, за період серпень-вересень 2015 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 04 липня 2016 року № 186/15-32-14- 02/32146197.

З висновками акту перевірки позивач не погодився та подав свої заперечення (вхід. № 1877/10/15-32 від 18.07.2016 року) які податковий орган не прийняв до уваги та залишив висновки акту без змін. На підставі вищевказаного акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.07.2016 року, згідно до якого визначено суму завищення відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 168551 грн.

Позивач зазначає, що висновки перевіряючого, які викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року адміністративний позов Приватного підприємства НАВІК до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.07.2016 року задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 25.07.2016 року № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, Головне управління ДФС в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Головного управління ДФС в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ПП НАВІК знаходиться на обліку як платник податків в ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, є платником податку на додану вартість, основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до пп.78.1.4, п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З 17.06.2016 року по 24.06.2016 року Головним управлінням ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП НАВІК з питань підтвердження взаємовідносин з платником ПП КОМІР ГРУП, код ЄДРПОУ 39613437, за період серпень-вересень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 04 липня 2016 року № 186/15-32-14- 02/32146197.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ПП НАВІК п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту, на загальну суму податку на додану вартість 168551 грн., у тому числі по періодам: серпень 2015 року 83312 грн., вересень 2015 року 85239 грн.

На підставі виявлених порушень, ГУ ДФС в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 25.07.2016 року, відповідно до якого визначено суму завищення відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 168551 грн.

В свою чергу, не погодившись з висновками податкового органу та винесеним податковим повідомленням-рішенням від 25.07.2016 року № НОМЕР_1, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Спірне податкове повідомлення-рішення базується на викладених в акті перевірки висновках відповідача про те, що позивачем порушено п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту, на загальну суму податку на додану вартість 168551 грн.

Вказані висновки відповідача в акті перевірки обґрунтовані фіктивністю здійснення господарських операцій контрагента позивача, що свідчить про не здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25 липня 2016 року є неправомірними, оскільки матеріалами справи наданими до суду підтверджено наявність у позивача первинних документів, які являються доказом реальності господарських операцій між ним та його контрагентом.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, та таким, що відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, Податковому кодексу України та іншим нормам діючого законодавства, виходячи з наступного.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України, веденням бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ,

Згідно ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - Податковий кодекс України).

Відповідно до п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 Податковий кодекс України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням)м основних фондів(основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках реквізити, що визначені у цьому пункті.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу ( п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином з вищевикладеного вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, податковий кредит відповідно до Податкового кодексу України для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податковий кодекс України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної статті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно з п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14 Податковий кодекс України продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах справи первинні документи та встановлено правомірність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Реальність спірних господарських операцій позивача з його контрагентом у перевіряємому періоді підтверджується матеріалами справи, зокрема:

01 травня 2015 року між ПП НАВІК (клієнт) та ПП КОМІР ГРУП (консультант) було укладено Договір про надання ріелторських послуг. Відповідно до пункту 2.1. договору консультант зобовязується за винагороду надати Послуги з пошуку Потенційних Орендарів спортивно-оздоровчого напрямку площею 4250 кв.м. з метою укладення з ними договорів оренди з Клієнтом, а Клієнт зобовязується прийняти Послуги та оплатити їх відповідно до умов Договору.

За пунктом 4.1. Договору про надання ріелторських послуг винагорода Консультанта за надані Послуги за Договором становить 45,41% від першого авансового платежу орендної плати.

17 липня 2015 року між ПП НАВІК та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІ-ДПОВІДАЛЬНІСТЮ СПОРТ-ФОРМАТ було укладено попередній договір щодо укладення Договору оренди нерухомого майна. За цим договором сторони домовилися укласти і належним чином оформити у майбутньому, до 30 серпня 2016 року, договір оренди нежитлових приміщень першого та другого поверху, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Затонського, 32, загальною площею 4.230,00 м2 (пункти 1.1. - 1.3. Попереднього договору).

Відповідно до пункту 2.2.1. Попереднього договору протягом 10 банківських днів з дати підписання даного Договору Потенційний орендар сплачує авансовий платіж у сумі, еквівалентній 50000 доларів США за офіційним курсом НБУ, на день виставлення рахунку, у тому числі включаючи ПДВ. За виставленим ПП НАВІК рахунком від 20 липня 2015 року № НОМЕР_2 СПОРТ-ФОРМАТ мало оплатити 1100746, 20 гривень, тобто 50000 доларів США за курсом НБУ на 20 липня 2015 року.

24 липня 2015 року ПП НАВІК та ПП КОМІР ГРУП уклали Додаткову угоду, за якою винагорода ПП КОМІР ГРУП склала 499870,00 гривень (45,41% від 50.000,00 доларів США за курсом НБУ на 24 липня 2015 року).

29 липня 2015 року ТОВ СПОРТ-ФОРМАТ оплатило виставлений ПП НАВІК рахунок від 20 липня 2015 року № 1904.

10 серпня 2015 року між ПП НАВІК та ПП КОМІР ГРУП було укладено акт приймання послуг № 1.

10 серпня 2015 року ПП НАВІК сплатило ПП КОМІР ГРУП визначену Договором про надання ріелторських послуг суму винагороди у розмірі 499870 гривень, у тому числі ПДВ 83311,67 гривень.

Згідно матеріалів справи, та з пояснень представника позивача наданих ним у суді першої інстанції вбачається, що у призначенні платежу було помилково вказано дату Договору про надання ріелторських послуг 01.08.2015р., однак дану помилку було виправлено шляхом підписання заяви-погодження від 10 серпня 2015 року № 010/88, в якій зазначалася правильна дата 01.05.2015 р.

У звязку з проведенням оплати та підписанням акту приймання послуг ПП КОМІР ГРУП виписало податкову накладну від 10 серпня 2015 року № 3, на підставі якої ПП НА¬ВІК сформувало податковий кредит.

Крім того, 01 серпня 2015 року між ПП НАВІК (замовник) та ПП КОМІР ГРУП (виконавець) було укладено Договір про надання рекламних послуг.

Згідно даного договору, ПП КОМІР ГРУП зобовязувалося розробити рекламні тексти та зображення, виготовити рекламну продукцію, розмістити постери, плакати на відповідних поверхнях, розповсюдити виготовлені листівки серед потенційних орендарів та відвідувачів, а також залучити діджея-ведучого для проведення промо-акцій у вихідні та святкові дні.

Пунктом 3.2.1. Договору про надання рекламних послуг передбачено, що замовник зобовязується надати інформацію, необхідну виконавцю для розробки рекламної концепції узгоджені Сторонами і необхідні виконавцю для підготовки рекламних матеріалів. Вказана у даному пункті інформація була наведена у листі від 27 липня 2015 року № 010/03, в якому зазначалися характеристики потрібних ПП НАВІК рекламних послуг. Окрім того, на виконання пунктів 3.1.2. та 3.2.3. Договору про надання рекламних послуг, за результатом розробки рекламних текстів та зображень 01 вересня 2015 року було підписано акт-погодження, яким було затверджено зразки рекламних матеріалів.

09 вересня 2015 року ПП НАВІК сплатило ПП КОМІР ГРУП ціну договору у розмірі 511431,00 грн, у тому числі ПДВ 85238,50 грн. У звязку з проведенням оплати, 09 вересня 2015 року ПП КОМІР ГРУП виписало податкову накладну №575.

Виконання послуг підтверджується актом прийому передачі №1 від 30 вересня 2015 року та актом прийому передачі №2 від 31 жовтня 2015 року між ПП НАВІК та ПП КОМІР ГРУП.

Отже, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період, надані податкові накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки, зразки рекламної продукції, договір оренди та інші супутні бухгалтерські та первинні документи відповідно до умов укладених договорів надання послуг, які досліджені судом.

Дослідивши вищевказані первині документи, колегія суддів встановила, що вони оформлені належним чином та містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів, та дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися та тягнуть настання реальних правових наслідків.

До того ж, за отримання зазначених в матеріалах справи товарів та послуг позивач повністю розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану. Дані факти підтверджується податковими накладними, які були включені позивачем у податкову звітність з ПДВ у періоді, що перевірявся, а також копіями відповідних документів про оплату продавцю послуг, які є в матеріалах справи.

Разом з цим, єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснюють контролюючі органи.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що і наявність порушень податкового законодавства зі сторони контрагента позивача повинна бути доведена відповідачем належними доказами, зокрема, прийняття відносно них податкових повідомлень-рішень.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації, проте, як вбачається з акту перевірки, право позивача на отримання податкового кредиту поставлено в залежність від дотримання контрагентом ПП КОМІР ГРУП вимог податкового законодавства.

При прийнятті рішення суд першої інстанції правильно врахував положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанову Верховного Суду України від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10 за позовом закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якому зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Аналогічного вищевказаному висновку, Верховний суд України дійшов у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08 та від 01.06.2010 року у справі №21-573во10 та від 31.01.2011 року.

Доцільним було також врахування судом першої інстанції практики Європейського суду з прав людини, рішення якого, згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, а також враховуючи приписи ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України, є джерелом права та є обов'язковим для виконання Україною.

Так, Європейський суд з прав людини (п'ята секція) у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (заява №3991/03) у справі Булвес АД проти Болгарії зазначив наступне: Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються, до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів приймає до уваги те, що з матеріалів справи убачається, що позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Факт реєстрації ПП КОМІР ГРУП на дату оформлення податкових накладних органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників ПДВ та знаходження їх в ЄДР підтверджують доводи позивача щодо відсутності у нього на момент укладення договорів та їх виконання відомостей, які могли б вказувати на будь-які порушення законодавства з боку контрагентів, а він сам діяв у відповідності до вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції щодо підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операції з ПП КОМІР ГРУП, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, та про недоведеність висновків відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: А.Г.Федусик

Суддя: О.В.Яковлєв